Цифрові речі, цифровий контент, NFT та авторське право: співвідношення в межах розширеного кола об’єктів цивільних прав
З набранням чинності проєкта Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо розширення кола об’єктів цивільних прав» (законопроєкт № 6447), проєкта Закону України «Про цифровий контент та цифрові послуги» (законопроєкт № 6576) та Закону України «Про віртуальні активи» в практикуючих юристів може виникнути певний когнітивний дисонанс щодо визначення потрібної договірної конструкції щодо обігу об’єктів в цифровій формі та прав на них.
Ця публікація присвячена «допомогти розібратися» юристам та адвокатам щодо озвученого питання.
Термінологія
Цивільний кодекс України
Стаття 179-1 Поняття цифрової речі
1. Цифровою річчю є благо, що створюється та існує виключно у цифровому середовищі та має майнову цінність.
2. Цифровою річчю є віртуальні активи, цифровий контент та інші блага, щодо яких застосовуються положення частини першої цієї статті.
Закон України «Про віртуальні активи»
Віртуальний актив – нематеріальне благо, що є об’єктом цивільних прав, має вартість та виражене сукупністю даних в електронній формі. Існування та оборотоздатність віртуального активу забезпечується системою забезпечення обороту віртуальних активів. Віртуальний актив може посвідчувати майнові права, зокрема права вимоги на інші об’єкти цивільних прав;
Забезпечений віртуальний актив – віртуальний актив, що посвідчує майнові права, зокрема права вимоги на інші об’єкти цивільних прав. Під забезпеченням віртуального активу розуміється посвідчення ним майнових прав, зокрема прав вимоги на інші об’єкти цивільних прав. Забезпечення віртуальних активів не є забезпеченням виконання зобов’язання. Під посвідченням майнових прав розуміється підтвердження права власника забезпеченого віртуального активу вимагати об’єкт забезпечення. Об’єктом забезпечення віртуального активу є інший об’єкт цивільних прав, права вимоги на який посвідчує такий віртуальний актив. Об’єкт забезпечення віртуального активу визначається правочином, згідно з яким такий віртуальний актив створено. Майнові права, зокрема права вимоги, на об’єкт забезпечення віртуального активу передаються набувачу такого віртуального активу.
Незабезпечений віртуальний актив - віртуальний актив, що не посвідчує жодних майнових або немайнових прав;
Проєкт Закону України «Про цифровий контент та цифрові послуги»
Цифровий контент – дані, які створюються і надаються в цифровій формі. До цифрового контенту належать, зокрема, комп’ютерні програми, застосунки, відеофайли, аудіофайли, музичні файли, цифрові ігри та електронні книги.
Незважаючи на те, що віртуальні активі так само як і цифровий контент є даними у цифровій (електронній) формі, а дані, в свою чергу, можна вважати інформацією, законодавець в статті 179-1 ЦК України розмежовує ці об’єкти як однорангові (через кому).
Авторське право і суміжні права VS «цифровий контент»
Сфера дії закону України «Про авторське право і суміжні права» поширюється на регулювання відносин, пов’язаних з використанням творів, об’єктів суміжних прав та неоригінальних об’єктів, згенерованих комп’ютерною програмою.
Використання (в розумінні законознавства, див. ст.ст. 12, 38, 39, 40, 41, 42 Закону) таких об’єктів можливе або на підставі встановлених законом винятків і обмежень з авторського права (ст.ст. 22-28 Закону), суміжних прав (ст.43), або на підставі договору щодо розпоряджання майновими правами на об’єкти авторського права або об’єкти суміжних прав.
Водночас не кожний договір, який пов’язаний з об’єктом авторського права чи суміжних прав є договором щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності.
Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право і право власності на матеріальний, електронний (цифровий) об’єкт, в якому втілено/ зафіксовано) твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального, електронного (цифрового) об’єкта, в якому втілено (зафіксовано) твір, не означає передання (відчуження) майнових прав на твір і навпаки. До прикладу, коли споживач придбає примірник книги, він не укладає жодного договору з володільцем прав на твір, який втілено у складі цієї книги. Споживач не стає ліцензіатом прав на твір.
Аналогічні суспільні відносини виникають у зв’язку з інсталяцією та використанням комп’ютерних програм «як є», тільки в цьому разі кінцевий користувач проставляє відмітку, що він погоджується на умови EULA (угода з кінцевим користувачем щодо використання комп’ютерної програми). Водночас EULA за загальним правилом спрямовані не на надання прав інтелектуальної власності – ці права залишаються за виробником (або дистриб’ютором) комп’ютерної програми. Власникові копії надається можливість використовувати програму шляхом її встановлення на власному комп’ютері. Це право і так йому надане у силу договору купівлі продажу копії комп’ютерної програми та положень чинного законодавства. На підтвердження цієї тези можна навести положення Податкового Кодексу України.
Не вважаються роялті платежі, отримані: ПК 14.1.225.
· як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем");
· за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);
У випадку, описаному вище, комп’ютерна програма у цифровій формі вираження виступає не у якості об’єкта авторського права, а у якості цифрової речі – певного еквіваленту товару.
Саме питанням регулювання відносини між виконавцем та споживачем щодо надання цифрового контенту та/або цифрової послуги, гарантіям прав споживача і присвячений Закон України «Про цифровий контент та цифрові послуги». При цьому закон висуває об’єктивні та суб’єктивні критерії відповідності до цифрового контенту, а також вимогу про надання виконавцем гарантій споживачу, що наданий ним цифровий контент не порушує права третіх осіб, у тому числі прав інтелектуальної власності.
Тому перед юристами на практиці постає цікаве завдання чітко розмежовувати вказані види договорів або ж навпаки створювати правові конструкції змішаних договорів, предметом яких буде, і надання майновий прав інтелектуальної власності на твір, і набуття прав щодо цифрової речі.
NFT: авторське право, цифровий контент чи віртуальний актив?
З точки зору авторського права NFT (невзаємозамінний токен) не може вважатися формою вираження (існування) об’єкта авторського права, оскільки токен є певним стандартизованим записом і містить лише посилання у метаданих на місце зберігання твору в цифровій формі. Сам твір в цифровій формі має цифрову форму вираження і може зберігатися (бути відтвореним) на певному сервері, розподілений за допомогою спеціального мережевого протоколу чи зберігатись на спеціалізованих децентралізованих серверах. З цієї ж причини токен сам по собі не може вважатися цифровим контентом: токени це не відеофайли, аудіофайли, музичні файли, а лише посилання (метадані) на них.
З існуючих об’єктів цивільних прав цей вид об’єктів найбільш близький до поняття «віртуальних активів» — нематеріальне благо, що є об’єктом цивільних прав, має вартість та виражене сукупністю даних в електронній формі.
При цьому, якщо умови поширення NFT будуть передбачати набуття права вимоги щодо певної речі, цифрового контенту або майнових прав інтелектуальної власності щодо твору, який втілено в конкретному NFT, такий віртуальний актив можна вважати забезпеченим. Якщо NFT не посвідчує жодних майнових або немайнових прав, то такий NFT варто відносити до незабезпечених віртуальних активів.
«Токенізаціїї» може підлягати будь-який об’єкт авторського права (суміжних прав), що може бути відтворений у цифровій формі. Відтак, токенізований твір (фотографічний твір, аудіовізуальний твір, твір образотворчого мистецтва, музичний твір тощо) за наявності ознак оригінальності (творчого характеру) є об’єктом авторського права. Але об’єктом авторського права є не сам NFT, а саме твір, посилання на який зафіксовано за допомогою специфічної цифрової форми.
Токен існує в одному унікальному записі (такий запис не можна вважати примірником твору, оскільки він не виражений в матеріальній формі), що зумовлює його ліквідність. Вказане певною мірою наближає токенізований твір до оригіналу витвору мистецтва, який створено в певній формі – картина, скульптура тощо. Разом з цим, щодо одного і того ж об’єкту авторського права (суміжних прав) може бути згенеровано безліч NFT, кожен з яких буде унікальним.
Сама процедура «токенізації» твору є його використанням (за загальним правилом – способами відтворення (завантаженням копії на певний сервер) та інтерактивного доступу (подальша доступність об’єкту в мережі)), яке не охоплюється винятками та обмеженнями з авторського (суміжних) права, а отже, - потребує згоди правоволодільця на твір (об’єкт суміжних прав). Якщо така процедура була здійснена без згоди суб’єкта авторського (суміжних) права, то будь які подальші дії щодо NFT будуть порушувати авторське (суміжні) право; 2) перехід права на NFT за певний грошовий еквівалент, за загальним правилом (відсутності окремого договору розпоряджання майновими авторськими правами), не зумовлює перехід майнових прав інтелектуальності власності на твір. При створенні NFT токена особа може використати загальнодоступне посилання на твір, який розмістив на сервер хтось інший, і зазначити її в метаданих токена, або ж самостійно або з використанням платформи завантажити твір на сервер та отримане посилання зазначити у метаданих. Жодна NFT — біржа не гарантує, що покупець та (або) продавець NFT буде мати хоч якісь права інтелектуальної власності на той об’єкт, що прив’язаний до токену.
Тобто, предметом договору купівлі-продажу NFT є саме право власності на забезпечений чи незабезпечений віртуальний актив.
Матеріал підготував Костянтин Зеров, к.ю.н.; адвокат; с.н.с. НДІ ІВ НАПрН України; асистент кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права Інституту права КНУ імені Тараса Шевченка