Статистика вирішення міжнародних комерційних спорів за 2020 рік, опублікована Міжнародною торговою палатою (ICC), інформує про те, що в 2% контрактів, із яких виникали спори, містились посилання на правила чи правові інструменти, відмінні від національних систем права, такі, як Принципи УНІДРУА, міжнародне комерційне право (lex mercatoria), ІНКОТЕРМС тощо.
Вказане свідчить про те, що окрім «права держави», тобто матеріального права певної країни, для врегулювання відносин, які виникають із міжнародного комерційного контракту, іноді сторони обирають правову альтернативу, якою є так звані інструменти із категорії “soft law” (м’яке право). Мова йде про недержавні правові норми або так звані інструменти м’якого права (soft law), загальні принципи та традиційні норми, що існують незалежно або розроблені в рамках міжнародної торгівлі безвідносно до якоїсь із правових систем.
Професор Michael Joachim Bonell зазначає, що “soft law” is a set of legal “instruments of a normative nature with no legally binding force, and which are applied only through voluntary acceptance . . . ”.
Henry Deeb Gabriel в роботі “The Use of Soft Law in the Creation of Legal Norms in International Commercial Law: How Successful Has It Been?” (2019) зазначає, що вплив м’якого права на відносини в міжнародній торгівлі має історично-детерміноване пояснення, адже торгові звичаї формувались століттями:
“The influence of soft law on international commercial law has a long history based on a large body of historical international trade customs and usages dating back hundreds of years. This is what is now often referred to as the lex mercatoria. Many of the modern sources of soft law, though, are from instruments promulgated by prominent multinational organizations such as the United Nations Commission on International Trade Law (“UNCITRAL”) and the International Institute for the Unification of Private Law (“UNIDROIT”) and private bodies such as the International Chamber of Commerce (“ICC”)”.
Яскравим прикладом «м’якого права» є Принципи УНІДРУА - Принципи міжнародних комерційних контрактів (PRINCIPLES OF INTERNATIONAL COMMERCIAL CONTRACTS (UNIDROIT PRINCIPLES), остання чинна редакція яких була укладена в 2016 році.
Правова природа Принципів УНІДРУА має рекомендаційний характер, оскільки вони не є ані міжнародним договором, що підлягає ратифікації, ані актом законодавства, який має обов’язкову юридичну силу, та в правовій доктрині характеризуються як «недержавний кодифікований звичай договірного права»:
“The UNIDROIT Principles of International Commercial Contracts, first published in 1994, with a second edition in 2004, a third in 2010 and now in their fourth (2016) edition, represent a non-binding codification or “restatement” of the general part of international contract law. Welcomed from their first appearance as “a significant step towards the globalisation of legal thinking”, over the years they have been well received not only by academics but also in practice, as demonstrated by the numerous court decisions and arbitral awards rendered world-wide”.
Спираючись на положення преамбули Принципів УНІДРУА в редакції 2016 року, вбачається можливим узагальнити, що Принципи можуть використовуватись учасниками договірних відносин, як: 1) застосовуване право; 2) обґрунтування відповідності міжнародним стандартам тих рішень, які виносились на підставі національного законодавства; 3) інструмент, який доповнює норми національного права, на які спираються сторони; 4) засіб тлумачення та доповнення міжнародних джерел.
Таким чином, Принципи УНІДРУА є правовою альтернативою, однак, постає логічне питання: чому сторони договірних відносин мають обрати саме цей інструмент «м’якого права»? Власне Міжнародний Інститут Уніфікації Приватного Права (International Institute for the Unification of Private Law) наводить таке переконливе пояснення:
“Except where one of the parties is in a position to persuade the other to accept its own domestic law, parties are usually reluctant to agree on the application of the domestic law of the other. The choice of a “neutral” law, i.e. the law of a third country, to avoid choosing the domestic law of either party presents obvious inconveniences, since such “neutral” law is foreign to both parties and to know its content may require time consuming and expensive consultation with lawyers of the country of the law chosen. The UNIDROIT Principles are a useful alternative to the choice of both the domestic law of one of the parties and the law of a third country”. Отже, в ситуації коли не має бажання погоджуватись на національне право вашого контрагента, а запропонована ним альтернативна правова система є достатньо екзотичною з точки зору правозастосування та розуміння, Принципи УНІДРУА можуть видатись для сторін розумним правовим компромісом.
Підготувала Салатин Ходжалиєва, адвокат, член Центру правничої лінгвістики ВША НААУ