Стан здоров`я особи та необхідність у застосуванні примусового заходу медичного характеру має бути встановлено саме на момент судового розгляду
Постанова Верховного Суду у справі № 295/3716/18 (провадження №51-2462 км 22) від 09 березня 2023 року
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28.01.2021 р. відмовлено у застосуванні до обвинуваченого примусових заходів медичного характеру, а кримінальне провадження №12016060020001312 від 20.02.2016 р. стосовно нього - закрито. Цивільний позов Житомирського автомобільного дорожнього коледжу Національного транспортного університету (далі – «Університет») - залишено без розгляду.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16.05.2022 р. скасовано ухвалу районного суду.
Постановлено нову ухвалу, якою застосовано щодо обвинуваченого примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. У задоволенні цивільного позову директора Університету про стягнення з обвинуваченого на користь учбового закладу 193 190 грн. заподіяної матеріальної шкоди відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду встановлено, що обвинувачений 19.02.2016 року, приблизно о 22:05 год. перебував біля під`їзду, де помітив автомобіль «SKODA Octavia», який Університету. Обвинувачений із невстановленої ємності облив вказаний автомобіль легкозаймистою сумішшю, після чого кинув туди сірник, внаслідок чого сталося загоряння, що призвело до виникнення пожежі і подальшого пошкодження автомобіля. В результаті суспільно-небезпечний дій обвинувачений спричинив Університету матеріальну шкоду на суму 193 190 грн. Зазначене суспільно-небезпечне діяння передбачене ч. 2 ст. 194 КК України.
Оскільки обвинувачений відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи є неосудною особою, до нього були застосовані примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала. У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та закрити кримінальне провадження. Зазначає, що судом не встановлено, що суспільно небезпечні дії вчинено саме обвинуваченим , висновки апеляційного суду ґрунтуються на суперечливих доказах, які суд дослідив не в повному обсязі. Стверджує про порушення вимог ст. 404 КПК України, оскільки клопотання прокурора про повторне дослідження доказів не було належним чином обґрунтованим, крім того, суд порушив принцип безпосередності, оскільки дав протилежну, ніж суд першої інстанції, оцінку доказам, які не дослідив у судовому засіданні.
Також захисник стверджує про порушення апеляційним судом вимог статей 513-514 КПК України тому, що не встановив необхідність застосування примусових заходів медичного характеру на момент постановлення ухвали та безпідставно застосував до обвинуваченого примусові заходи, які вже були до нього застосовані в іншому провадженні, не встановив строк застосування таких заходів.
Мотиви Суду. Суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у деяких випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, ст. 91, ст. 94 КПК України суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність щодо достатності лише на підставі їх безпосереднього дослідження. Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та відповідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння, а також вирішити інші питання, які має вирішуватися при постановленні будь-якого судового рішення.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
За приписами кримінального процесуального закону обвинуваченого примусових заходів медичного характеру має містити встановлені судом обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були досліджені, відповідну їх власну оцінку, а також переоцінку цих доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вчинення обвинуваченим суспільно небезпечного діяння у стані неосудності, і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження таких доказів апеляційним судом у цьому випадку є обов`язковим. Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, установлених ст. 404 КПК України, повторно дослідив письмові докази, допитав свідка та не погодився із висновком суду першої інстанції, зробивши висновок про те, що вказані протиправні дії вчинив саме обвинувачений.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що такі висновки на спростування тверджень місцевого суду зроблені апеляційним судом без повного дослідження всіх обставин кримінального провадження, надання належної оцінки усім наявним у матеріалах кримінального провадження доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності. Так, апеляційний суд не допитав у судовому засіданні інших свідків та експертів щодо зовнішнього вигляду обвинуваченого, проте зазначив, що їх показання спростовуються показаннями іншого свідка. Натомість, суд залишив поза увагою той факт, що суд першої інстанції встановив значні суперечності між його показаннями та показаннями інших свідків. Апеляційний суд оцінки цьому факту не дав, не зазначив мотивів, з яких відкидає показання решти свідків. Тобто, суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження й ухвалюючи рішення, яке є протилежним за змістом рішенню місцевого суду, обмежився дослідженням меншої сукупності доказів порівняно з тією сукупністю, яку дослідив місцевий суд. Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду провадження. Тому ухвалу апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.
Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що метою примусових заходів медичного характеру є обов`язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та запобігання вчиненню нею інших суспільно небезпечних діянь. Згідно з ч. 1 ст. 94 КК України, обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. Встановлення неосудності (обмеженої осудності) особи здійснюється судом на підставі висновків психіатричної експертизи.
У той же час положеннями ч. 4 ст. 513 КПК України передбачено, що якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров`я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Також ст. 95 КК України передбачено, що огляд зазначених осіб для вирішення питання про наявність підстав для припинення або зміни застосування таких заходів здійснюється комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців. Аналіз наведених норм свідчить, що стан здоров`я особи та необхідність у застосуванні того чи іншого примусового заходу, має бути встановлено саме на момент судового розгляду. Потім доцільність у їх застосуванні перевіряється через кожні 6 місяців.
У даному провадженні апеляційний суд послався на висновки судово-психіатричної експертизи від 07.11.2017 р., згідно якої обвинувачений на час вчинення інкримінованого йому протиправного вчинку і на час проведення експертизи страждав на шизофренію, параноїдну форму, безперервний тип перебігу, помірно виражений змішаний тип, параноїдний синдром, потребує примусових заходів медичного характеру шляхом надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Проте, апеляційний суд не врахував, що зазначена експертиза була зроблена за 5 років до постановлення ухвали цього суду, що не дало змогу суду зробити обґрунтований висновок про необхідність застосування відносно обвинуваченого примусових заходів медичного характеру та визначити їх вид з урахуванням його дійсного стану здоров`я на момент розгляду кримінального провадження.
Що стосується закриття кримінального провадження, то Суд , з огляду на положення ст. 433 КПК України, які забороняють досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, позбавлений можливості ухвалити таке рішення. У зв’язку з цим, ухвалу Житомирського апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
З повним текстом Постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/m4xNdAP
Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ