Короткий зміст обставин справи
Позивачі (дружина та діти) звернулися до суду з позовом до КП «Центральної міської лікарні Червоноградської міської ради» (далі – «міська лікарня») про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої вчиненням лікарем-хірургом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали: їхнього батька та чоловіка 07.10.2013 р. машиною швидкої допомоги було доставлено у приймальне відділення міської лікарні, де діагностовано виразкову хворобу 12-палої кишки та пацієнта госпіталізовано в хірургічне відділення. У подальшому лікуючим лікарем-хірургом не було виконано у повному обсязі діагностичний алгоритм хворому, що призвело встановлення неточного діагнозу і неповноцінної лікувальної тактики, а саме: недостатності комплексної кровозупинної медикаментозної терапії, відсутності спроби ендоскопічного гемостазу (зупинки кровотечі) та невиконання ургентного операційного втручання за неефективності вищезазначених заходів, у зв’язку з чим 09 жовтня 2013 р. стан пацієнта погіршився та, незважаючи на проведені реанімаційні заходи, цього ж дня констатовано його біологічну смерть. Вироком суду лікар-хірург був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України (неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником).
На думку позивачів, при своєчасному встановленні правильного діагнозу, проведенні необхідних досліджень та оперативного втручання відповідно до вимог Клінічного протоколу, летальному наслідку для хворого можна було б запобігти.
На думку позивачів, внаслідок вчинення лікарем кримінального правопорушення позивачам було заподіяно: майнової шкоди (понесення витрат на виготовлення та встановлення пам’ятника в сумі 74 616,30 грн.) та моральної шкоди, розмір якої вони оцінюють у 15 000 000,00 грн, з розрахунку по 5 000 000,00 грн на кожного позивача.
Позиція судів першої та апеляційної інстанції
Суд першої інстанції позов задовольнив частково: стягнув на користь позивачів 74 616,30 грн майнової шкоди; по 70 000,00 грн моральної шкоди на кожного позивача. Частково задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначив, що виходив із принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також враховуючи, що відшкодування моральної шкоди не повинно призводити до надмірного збагачення, беручи до уваги втрату позивачами близької людини внаслідок протиправних дій лікаря, та дійшов висновку, що справедливою сатисфакцією є сплата на користь позивачів моральної шкоди у розмірі по 70 000,00 грн кожному із них. Суд вважав, що вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 000,00 грн є завищеною, належними доказами не підтвердженою.
Апеляційний суд не погодився з розміром моральної шкоди, який визначений судом першої інстанції та змінив рішення в цій частині: стягнув з відповідача на користь позивачів 150 000,00 грн моральної шкоди на кожного. Апеляційний суд зазначив: беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачів, характер психологічної травми, яку вони отримали у зв’язку зі смертю рідної людини, конкретні обставини смерті потерпілого, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачів, які втратили турботу та підтримку близької людини, а також зважаючи на те, що померлий був основним годувальником в сім’ї для дружини та дочок - студенток, колегія суддів, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивачів в сумі 450 000,00 грн, по 150 000,00 грн кожному. Також, суд врахував, що відповідач є комунальним некомерційним підприємством, а тому стягнення моральної шкоди у такому розмірі, який просять позивачі поставить у вкрай скрутне становище юридичну особу, зважаючи на обмежене бюджетне фінансування закладів охорони здоров’я.
Короткий зміст касаційних вимог. Підставою касаційного оскарження позивачі вказують застосування апеляційним судом норм права без врахування висновків Верховного Суду; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України при визначенні розміру моральної шкоди в справах про її відшкодування у випадку, якщо в результаті вчинення кримінального правопорушення заподіяно смерть особи. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи позивачів про те, що сам факт смерті їхньої близької людини є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань. Разом з цим, визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачам, апеляційний суд не врахував глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали внаслідок смерті близької людини. При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню, апеляційний суд не мотивував постанову в цій частині, не зазначив, з чого виходив при визначенні саме такого розміру, а лише обмежився висновком, що таке відшкодування відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
Підставою касаційного оскарження відповідач вказує застосування апеляційним судом ст. 23 та ч. 1 1167 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14. Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі не довели, а суд апеляційної інстанції не обґрунтував розміру моральної шкоди. При цьому апеляційний суд не врахував, що позивачі не надали жодних доказів обґрунтування розміру моральної шкоди у заявленому розмірі, у справі не проведена судово-психологічна експертиза, яка є об’єктивним методом визначення розміру моральної шкоди і визначальним інструментом для встановлення грошового еквіваленту моральних страждань. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції декларативно вказав на скрутне матеріальне становище закладу охорони здоров’я, однак більше ніж у два рази збільшив розмір на відшкодування моральної шкоди.
Правовий висновок Верховного Суду. Згідно з пунктами «а», «д», «ї» ч. 1 ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я.
Відповідно до ч. ч. 1, 5-6 ст. 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров’я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.
Таким чином, для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров’я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.
Установивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі зазнали моральних страждань, які виявилися у душевних стражданнях, зумовлених смертю їхнього близького родича – батька та чоловіка, яка сталася в результаті надання медичної допомоги працівником відповідача - лікарем-хірургом, що підтверджується вироком суду, який набрав законної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
При визначенні розміру моральної шкоди апеляційний суд правильно виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань позивачів унаслідок втрати близької людини, неможливості повного відновлення попереднього стану та врахувавши принципи розумності, виваженості і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 150 000,00 грн кожному із позивачів.
Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки він зроблений з урахуванням засад розумності, справедливості та доведеності факту завдання позивачам моральної шкоди внаслідок втрати близької людини. Доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують, а зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв’язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Необґрунтованими є і посилання в касаційній скарзі міської лікарні на те, що апеляційний суд не врахував скрутне матеріальне становище закладу охорони здоров’я, оскільки апеляційний суд, визначаючи розмір стягнутої моральної шкоди, цей факт врахував.
Касаційні скарги позивачів та відповідача – залишено без задоволення, постанову апеляційного суду – без змін.
З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: http://bit.ly/3INuoe9
Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ