Призначення підвищень до посадових окладів за оперативне втручання, визначення їх розміру є правом керівника установи, яке ґрунтується на оцінюванні роботи працівників, а не його обов`язком

Постанова Верховного Суду у справі №464/1410/20 (провадження №61-20980св21) від 28 лютого 2023 року

Обставини справи: у березні 2020 р. позивач звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «4-а міська поліклініка м. Львова» (далі - КНП «4-а МП м. Львова») та з урахуванням уточнених позовних вимог просив зобов`язати відповідача встановити йому підвищення заробітної плати за здійснення оперативних втручань у розмірі 15% від окладу, доплату до заробітної плати за роботу в шкідливих умовах праці в розмірі 12%; провести роботу з визначення обсягів, складності та характеру оперативних втручань у роботі лікаря-хірурга та встановити доплату до посадового окладу у відповідному розмірі, починаючи з 01.01.2014 р.; а також стягнути з відповідача частину невиплаченої заробітної плати в розмірі 64 470,33 грн та 64 470, 33 грн на відшкодування моральної шкоди. Позов обґрунтовував тим, що він з 2003 р. працює на посаді лікаря-хірурга консультативного відділення хірургічного відділення КНП «4-а МП м. Львова».

Вважав, що відповідач не в повному обсязі виплачує йому заробітну плату, оскільки, починаючи з 2014 р., не підвищує посадовий оклад за здійснення оперативних втручань, а також не встановлює надбавку за роботу зі шкідливими умовами праці, чим порушує його право на оплату праці. Крім того, такими діями йому завдано моральну шкоду, розмір якої визначений ним, виходячи з суми невиплачених до заробітної плати доплат.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова позов задоволено частково: зобов`язано КНП «4-а МК м. Львова» відповідно до пункту 2.4.2 наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення» від 05.10.2005 р. №308/519 визначити обсяг, складність й характер роботи лікаря-хірурга позивача та встановити йому підвищення посадового окладу за здійснення оперативних втручань у розмірі до 15% посадового окладу, починаючи з 01.01.2014 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством передбачено необхідність підвищення посадових окладів лікарів-хірургів усіх найменувань за здійснення оперативних втручань, розмір якого залежить від обсягу, складності й характеру їх праці, однак відповідач належним чином не визначав обсяг, складність й характер роботи лікаря-хірурга позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо зобов`язання його здійснити такі дії підлягають задоволенню. Водночас підстав для задоволення позову в іншій частині немає, оскільки конкретний розмір коштів, які є недоплаченими позивачу за оперативні втручання, в ході розгляду справи встановити неможливо, а доводи позивача щодо роботи в шкідливих умовах праці не підтверджені належними доказами.

Постановою Львівського апеляційного суду рішення Сихівського районного суду міста Львова в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання відповідача визначити обсяг, складність й характер роботи лікаря-хірурга та встановити йому підвищення посадового окладу за здійснення оперативних втручань у розмірі до 15% посадового окладу, починаючи з 01.01.2014 р., скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що призначення підвищень до посадових окладів за оперативне втручання, визначення їх розміру є правом керівника установи, яке ґрунтується на оцінюванні роботи працівників, а не його обов`язком, тому рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не відповідає вимогам закону й підлягає скасуванню в цій частині.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата складається із основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат, необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

У п. п. «а» п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298 ««Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» надано право керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, установлювати працівникам цих установ, закладів та організацій конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них.

З метою упорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я і установ соціального захисту населення та на виконання цієї постанови Кабінету Міністрів України спільним наказом Міністерства охорони здоров`я України та Міністерства праці і соціальної політики України від 05.10.2005 р. №308/519 затверджено Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - Умови).

Відповідно до п. 2.4.2 Умов посадові оклади лікарів-хірургів усіх найменувань, лікарів-анестезіологів та лікарів-ендоскопістів, у тому числі керівників структурних підрозділів - лікарів цих спеціальностей, визначені згідно з пунктами 2.1 - 2.2 підвищуються за здійснення оперативних втручань у залежності від обсягу, складності й характеру їх праці при роботі: в амбулаторно-поліклінічному закладі (відділенні) - до 15 відсотків посадового окладу; денному стаціонарі хірургічного профілю - до 25 відсотків, стаціонарі -до 40 відсотків.

Пунктом 3.4.5 Умов передбачено, що робітникам закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, зайнятим на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за результатами атестації робочих місць установлюється доплата в розмірі до 12 відсотків посадового окладу (тарифної ставки).

Згідно з пунктами 1.6, 4.4 Умов конкретні розміри доплат, надбавок та інших виплат визначаються керівником закладу, установи за рахунок і в межах фонду заробітної плати та відображаються в розрахункових відомостях на виплату заробітної плати. Працівникам закладу, установи надбавки установлюються керівником, а керівнику та його заступникам - органом вищого рівня, у межах фонду оплати праці.

З огляду на викладене, оскільки встановлення працівникам підвищень до посадових окладів за оперативне втручання, доплат за роботу зі шкідливими умовами праці, визначення конкретного їх розміру є правом керівника установи, залежить від наявності фінансування і здійснюється за результатами роботи кожного працівника, при цьому відповідач, оцінивши роботу позивача за спірний період, підстав для нарахування йому таких виплат не встановив, а доводи позивача щодо роботи в шкідливих умовах праці не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, обґрунтованими є висновки судів щодо відмови в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог ст. 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://bit.ly/43Bs9T2

Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ