Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у висновку судово-психіатричної експертизи, протиправність проведення такої експертизи, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, який проводив таку експертизу

Постанова Верховного Суду у справі №465/1434/19-ц (провадження №61-71св23) від 04 квітня 2023 року

Короткий зміст обставин справи: Позивач звернулася до суду із позовом до КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (далі – «Психіатрична лікарня») про визнання недійсним проведення судово-психіатричної експертизи, визнання незаконності дій, рішень, бездіяльності у процесі проведення експертизи, відшкодування моральної та майнової шкоди, упущеної вигоди.

Позивачка, просила, зокрема, визнати порушення самого процесу призначення і проведення експертизи, порушення вимог законодавства при призначенні та проведенні експертизи, вихід експертів за межі своєї компетенції (у тому числі вирішення правових питань), проведення експертизи при недостатності та незадовільній якості наданих на дослідження матеріалів експертам, вихідних даних (і бездіяльність експертів у їх витребовуванні перед слідчими і прокурорами з метою повноти проведення експертизи і узгодженості між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи); дослідити, перевірити судом, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи.

Позиція судів першої та апеляційної інстанцій. Ухвалою суду першої інстанції провадження у справі закрито. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Позивач оскаржує висновки судових експертиз, отриманих як доказ у межах об`єднаного кримінального провадження №42014100090000042, досудове розслідування в якому триває. Позивачка в об`єднаному кримінальному провадженні №42014100090000042 має статус потерпілої. Права потерпілої в кримінальному процесі визначені у ст. 55 КПК України, де серед іншого, потерпіла має право на подання клопотань, у тому числі про призначення повторної експертизи чи інших видів експертиз. Бездіяльність органу досудового розслідування, на яку вказує Позивачка, не може бути підставою для звернення до суду в межах цивільного судочинства для збирання, спростування чи надання оцінки судом доказів зібраних у межах кримінального провадження, а підлягає оскарженню в порядку ст. 303 КПК України.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу Позивачки задоволено частково. Ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження в частині вимог про: визнання завдання позивачці моральної шкоди та стягнення з Психіатричної лікарні на користь Позивачки 10 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; визнання завдання Позивачці майнової шкоди та стягнення Психіатричної лікарні на користь Позивачки 1 314 938,98 грн у рахунок відшкодування майнових збитків; стягнення з Відповідача на користь Позивачки судових витрат у розмірі 21 607,00 грн - скасовано, направлено справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Частково скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди виникають з цивільних правовідносин, а отже, відповідно до ст.19 ЦПК України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права. Судом встановлено, що СВ Солом`янського управління поліції ГУНП України у м. Києві здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження №12014100090009136 у межах якого Позивачці призначено та проведено судово-психіатричну експертизу, за результатами якої отримано висновок експерта від 30.06.2017 р. №101. У Шевченківському ВП ГУНП України у м. Києві проводилось досудове розслідування в межах кримінального провадження від 08.05.2014 р. №42014100000000430 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. На підставі ухвали колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 28.12.2016 р. в межах кримінального провадження №42014100000000430 Позивачка направлена до медичного закладу для проведення повторної стаціонарної судової комплексної психолого-психіатричної та наркологічної експертизи до Психіатричної лікарні. 14.01.2019 р. слідчим Оболонського РУ ГУНП м. Києві винесено постанову про об`єднання матеріалів досудових розслідувань №42014100090000042, №42014100000000430, №12014100090009136 під загальним номером №42014100090000042. Досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні №42014100090000042 триває, що підтверджується листом Офісу Генерального Прокурора від 30.05.2022 р. №09/1/4-5657-22, наданому Позивачкою в судовому засіданні.

Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зазначені вимоги Позивачки не підлягають розгляду у суді у порядку будь-якого виду судочинства, оскільки не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, для яких законом установлено інший порядок оскарження. Такі вимоги спрямовані на спростування інформації, викладеної в експертному висновку, складеному в межах досудового розслідування, в порядку, визначеному КПК України, а отже, суд у межах розгляду цієї справи не має права надавати такому висновку будь-яку оцінку.

У цивільній справі недопустимою є оцінка достовірності висновку відповідного органу, викладеного в акті перевірки (експертному висновку, аудиторській довідці, протоколі інвентаризаційної комісії, тощо), одержаного в межах досудового розслідування в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення (дисциплінарній справі), оскільки оцінка висновку відповідного органу щодо порушення заявником (іншою особою) вимог законодавства виходить за межі предмету дослідження у справі щодо характеру інформації та компетенції цивільного суду, якому справи кримінальної чи адміністративної юрисдикції не підвідомчі.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 КПК України).

Вимоги позивачки щодо визнання незаконною проведення комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи, дій, рішень, бездіяльності відповідача в процесі проведення комплексної комісійної психолого-психіатричної експертизи, а також встановлення порушення самого процесу призначення і проведення експертизи, є по суті вжиття Позивачкою заходів для визнання неналежним та недопустимим доказом висновків такої експертизи, проведеної під час кримінальної справи, досудове розслідування у якій триває, шляхом подання позову за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.

Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у висновку експертизи, протиправність проведення такої експертизи, неналежність і недопустимість доказів позивачка має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, який проводив таку експертизу. Відсутність у Позивачки юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у висновку експертизи та оскаржити законність її проведення, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи Позивачки має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому інформація, зафіксована у висновку експертизи, є доказом. За таких обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків про закриття провадження в справі в частині наведених вимог. Доводи касаційної скарги Позивачки не спростовують правильність висновків судів в цій частині. Постанова апеляційного суду залишена без змін.

З повним текстом рішення Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/I5JicmM

Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ