Не підлягає стягненню моральна шкода з відповідача – закладу охорони здоров’я за дії його працівника, який надавав медичну допомогу, перебуваючи у відпустці

Постанова Верховного Суду у справі №463/6510/18 (провадження №61-12973св21) від 14 грудня 2022 року

Короткий зміст обставин справи: позивачі (чоловік в своїх інтересах та інтересах свого малолітнього сина) звернулися до суду з позовом до Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького (далі – «Університет»), Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні міста Львова, правонаступником якої є КНП «3-я МКЛ м. Львова» (далі – «МКЛ») про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок смерті їхньої дружини та матері, яка померла внаслідок неналежного надання медичної допомоги медичними працівниками – Особа 4 та Особа 6.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали: потерпіла поступила на стаціонарне лікування з діагнозом VI вагітність 29-30 тижнів, II передчасні пологи, 1-й період пологів, змішане сідничне перед положення плода. Пізніше о 18 год 20 хв. 08 січня 2014 року породіллі терміново скликано консиліум лікарів і виставлено діагноз VI вагітність 29-30 тижнів. Другі передчасні пологи, -й період пологів, передчасний розрив плодових оболонок. Обтяжений гінекологічний та акушерський анамнез. Обтяжений перебіг вагітності. Істміко-цервікальна недостатність, змішане сідничне передлежання плода. Передчасне розшарування нормально розташованої плаценти. Гострий інтранатальний дистрес плода, вирішено провести родорозрішення шляхом операції кесарів розтин. Операцію проводили спільно Особа 6 (асистент кафедри акушерства і гінекології за сумісництвом за строковим трудовим договором, акушера-гінеколога у пологовому відділенні МКЛ, яка асистувала при проведенні операції кесаревого розтину потерпілій) та професор цієї кафедри – Особа 4.

Ухвалою суду у справі № 466/7772/17 Особа 4 та Особа 6 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України, та кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строків давності.

У справі №466/7772/17 судом встановлено, що Особа 6 та Особа 4 проявили злочинну недбалість та несумлінність, неналежно виконали професійні обов`язки, не у повному обсязі, поверхнево, не так, як цього вимагають інтереси їх професійної діяльності, які в силу виконуваної роботи вони зобов`язані були вчинити, не провели якісного диспансерного спостереження за перебігом післяопераційного періоду, оскільки не були взяті до уваги постійна субфебрильна температура у ранковий час (за виключенням 3-ї доби) у ранковий час з першого дня операції, скарги на загальну слабкість при нормальному рівні гемоглобіну, при погіршенні стану породіллі на 5-ту добу післяопераційного періоду, не проведені додаткові лабораторні обстеження, УЗД органів малого тазу, а інтенсивна терапія запального процесу розпочата через півтори доби, що зумовило прогресування гнійного запалення матки в ділянці післяопераційного рубця після операції кесаревого розтину, розвитку гнійно-септичного ураження та смерті потерпілої.

Після проведення вищезазначеної операції народився син (другий позивач, в інтересах якого звернувся чоловік потерпілої), хворий на дитячий церебральний параліч (ДЦП) (у зв`язку з некваліфікованим наданням медичної допомоги під час пологів, що спричинило кисневу недостатність головного мозку плода - дистрес).

Позивачі стверджували, що завдана їм шкода неправомірними діями Особа 4 та Особа 6 при здійсненні ними трудових обов`язків підлягає відшкодуванню Університетом та КМЛ відповідно до ст. 1172 ЦК України.

У зв`язку з наведеним просили: стягнути солідарно з відповідачів на користь чоловіка - моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн; на користь сина - моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 грн.

Позиція судів першої та апеляційної інстанції. Суд першої інстанції позов задовольнив частково: стягнув з МКЛ на користь чоловіка 500 000 грн майнової шкоди; на користь малолітнього сина - 800 000 грн моральної шкоди. Апеляційний суд залишив без змін рішення першої інстанції.

При винесенні рішення суди виходили з наступного:

-у зв`язку зі смертю потерпілої позивачі, як чоловік, і як син, зазнали, зазнають і будуть зазнавати глибоких моральних страждань, оскільки вони втратили дружину і мати для малолітньої дитини, яка, як особа з інвалідністю з дитинства, потребує цілодобового материнського піклування;

-Особа 6, перебуваючи на посаді асистента кафедри акушерства і гінекології № 2 за сумісництвом за строковим трудовим договором, та на посаді акушера-гінеколога у пологовому відділенні МКЛ асистувала при проведенні операції кесаревого розтину, тому під час указаних подій перебувала у трудових відносинах з КМЛ. У цей час Особа 6 перебувала на чергуванні. Особа 4, перебуваючи на посаді завідувача кафедри акушерства і гінекології за контрактом Університету, згідно з пунктом 2.15 угоди про співпрацю між МКЛ та Університетом, проводячи лікувально-діагностичну роботу у клінічних відділеннях та володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар акушер-гінеколог, проводив обстеження вагітної. Відповідно до Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров`я (пункт 5.3.5.), затвердженого наказом МОЗ України від 05.06.97 р. №174, завідувачі клінічними кафедрами виконують у клініці консультативну роботу, а тому не мають права проводити медичні втручання, у тому числі у вигляді операцій;

-з урахуванням зазначених обставин, обов`язок відшкодування заподіяної моральної шкоди внаслідок смерті потерпілої не може бути покладено на Університет, оскільки Особа 4, офіційно перебував у щорічній відпустці у цей період та як науковий керівник всіх акушерських гінекологічних установ м. Львова, надавав ургентну медичну допомогу на основі звернення чергових лікарів, вважаючи це своїм обов`язком як лікаря та християнина. Про цей випадок він доповів у пояснювальній записці ректору Університету;

-у зв`язку з цим суди дійшли висновку про те, що вимогу про відшкодування моральної шкоди належить задовольнити частково та стягнути її МКЛ;

-суди визнали обґрунтованими мотиви спричинення такої шкоди позивачу в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини, оскільки вони є чоловіком померлої та малолітнім сином померлої, який потребує постійного підтримуючого лікування до кінця життя, оскільки народився із діагнозом ДЦП (внаслідок неналежного надання лікарями медичної допомоги, що підтверджено висновком комісійної судово-медичної експертизи);

-усі чотири необхідні складові мають місце у цьому спорі, оскільки наявний факт спричинення шкоди обом позивачам; протиправність діяння та вина працівників лікарні, яка відповідає за їх дії - встановлена судовими рішеннями у кримінальній справі; причинний зв`язок між шкодою та протиправними діяннями, а також вина, про що також йшлося у кримінальній справі;

-вирішуючи питання про розмір шкоди, суди врахували глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали у зв`язку зі смертю потерпілої.

Правовий висновок Верховного Суду.

1. У справі, що переглядається, суди встановили, що внаслідок порушення працівниками КМЛ, зокрема Особа, своїх посадових обов`язків та надання некваліфікованої медичної допомоги потерпілій остання померла, у зв`язку з чим чоловік померлої і її син (який унаслідок таких дій працівників лікарні став особою з інвалідністю з дитинства) зазнали, зазнають і будуть зазнавати глибоких моральних страждань через втрату близької їм людини - дружини і матері для малолітньої дитини, яка потребує особливого материнського піклування, а тому дійшли висновку про наявність підстав для компенсації моральної шкоди. При визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди суди врахували засади розумності та справедливості.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів про наявність підстав для стягнення з лікарні на користь позивачів компенсації моральної шкоди, однак вважає за необхідне змінити мотиви судових рішень з таких підстав.

Суди встановили, що Особа 6 є акушером-гінекологом пологового відділення КМЛ. Особа 4 не є працівником КМЛ, він є професором кафедри акушерства і гінекології №2 Університету, однак на момент проведення операції кесаревого розтину перебував у відпустці.

Особа 4 як фізична особа, та Особа 6, як працівник КМЛ вчинили дії, які призвели до важкого гнійно-септичного післяпологового ускладнення , а в подальшому до смерті останньої. Тобто, Особа 4 та КМЛ, яка несе відповідальність за дії свого працівника Особа 6, є солідарними боржниками. З урахуванням положень ч. 1 ст. 543 ЦК України суди правильно стягнули компенсацію завданої позивачам моральної шкоди з КМЛ як із одного з солідарних боржників, до якого позивачами пред`явлена вимога.

У зв`язку з тим, що мотивувальна частина судових рішень доповнена судом касаційної інстанції наведеними мотивами, рішення та постанову судів попередніх інстанцій належить змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції постанови суду касаційної інстанції.

Доводи відповідача про те, що Особа 4 був допущений до лікувальної роботи в лікарні, не спростовують висновків судів про стягнення компенсації моральної шкоди з відповідача, оскільки завдання моральної шкоди відбулося лікувальним закладом (з вини його працівника Особа 6) та Особа 4 (який перебував у відпустці за основним місцем роботи і не був працівником лікарні і діяв як фізична особа).

2. Колегія суддів вважає необґрунтованими аргументи касаційної скарги про те, що суди неправильно стягнули компенсацію моральної шкоди із Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні міста Львова, яка не є належним відповідачем.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24 липня 2018 року Комунальна 3-я міська клінічна лікарня міста Львова припинена за рішенням засновників у результаті реорганізації; змінено найменування на «КНП «3-я МКЛ м. Львова». У витязі вказано, що КНП «3-я МКЛ м. Львова» є правонаступником Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні міста Львова.

Така реорганізація не вимагала дотримання процедури, визначеної у ст. 51 ЦПК України для заміни неналежного відповідача на належного, оскільки на час завдання шкоди лікувальний заклад мав найменування «Комунальна 3-я міська клінічна лікарня міста Львова», яку зазначили позивачі у позовній заяві. У цьому випадку мало місце лише правонаступництво, питання якого врегульовано ст. 55 ЦПК України. Відповідно до цієї норми суд безвідносно до наявності клопотань учасників справи сам залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони.

У судових засіданнях під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій приймав участь представник саме «КНП «3-я МКЛ м. Львова». Однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково вказав у резолютивній частині особу, з якої належить стягнути компенсацію моральної шкоди - Комунальну 3-ю міську клінічну лікарню міста Львова, замість її правонаступника - КНП «3-я МКЛ м. Львова», що є підставою для зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції шляхом викладення абзаців 2, 3 і 5 резолютивної частини у новій редакції із зазначенням правильного найменування особи, з якої стягується грошова компенсація моральної шкоди та судові витрати.

З повним текстом рішення Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108059270