Медичний висновок, складений лікарем не є рішенням суб’єкта владних повноважень
Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ
Бабенко Яна
08.02.2023

Лікар закладу охорони здоров’я не є суб’єктом владних повноважень, а медичний висновок, складений ним із застосуванням спеціальних знань з метою встановлення певних обставин і фактів, не є рішенням суб’єкта владних повноважень

Постанова Верховного Суду у справі № 340/2716/22 (провадження № К/990/25284/22) від 27 січня 2023 року

Короткий зміст обставин справи: у червні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер Кіровоградської обласної ради» (далі – «наркологічний диспансер»), в якому просив визнати протиправним та скасувати висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарський препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджений лікарем КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер Кіровоградської обласної ради», як акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.03.2022 р. позивач був зупинений працівником патрульної поліції, яким складено протокол серії ААБ № 056016 про керування транспортним засобом Renault, в стані алкогольного сп`яніння, за що передбачена адміністративна відповідальність, визначена частиною першою статті 130 КУпАП.

Поліцейськими патрульної поліції 24.03.2022 позивач був доставлений до наркологічного диспансеру для отримання висновку про результати медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Лікарем наркологічного диспансеру 24.03.2022 складено акт огляду позивача та висновок результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарський препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Позиція судів першої та апеляційної інстанції. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, виходив з того, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, як зауважив суд першої інстанції, висновок медичного обстеження став частиною матеріалів справи про адміністративне правопорушення, яка розглядається судом. Соєю чергою позивач прагне, щоб адміністративний суд дав правову оцінку доказу у справі про адміністративне правопорушення. Проте, така оцінка надається судом, який розглядає протокол у справі про адміністративне правопорушення, що передбачено приписами статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Апеляційний суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції підкреслив, що складання лікарем висновку щодо алкогольного сп`яніння є процесуальною дією, спрямованою на фіксацію адміністративного правопорушення у межах КУПАП та, в силу положень ст. 251 КУпАП є предметом оцінки судом в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що акт медичного обстеження не є актом індивідуальної дії. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій констатували, що позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання висновку медичного огляду лікаря незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Правовий висновок Верховного Суду

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Верховний Суд зауважує, що визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Суд також зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).

За визначенням, наведеним у п. 19 ст. 4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У цій справі позивач оскаржує висновок щодо результатів його медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарський препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджений лікарем наркологічного диспансеру.

За змістом ч. 1 ст. 260, ч. ч. 1, 2 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, та оглядові на стан сп`яніння. Огляд водіїв на стан сп`яніння є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, що проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Частиною третьою статті 266 КУпАП передбачено, що в разі незгоди водія на проведення огляду поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Згідно з ч. 1 ст. 267 КУпАП застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі огляд на стан сп`яніння, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 267 КУпАП у контексті з положеннями КАС України, за правилами адміністративного судочинства підлягають розгляду публічно-правові спори, що виникають з приводу проведення огляду водіїв на стан сп`яніння суб’єктом владних повноважень, визначеним у статті 266 КУпАП, а саме: поліцейським.

У свою чергу висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння складається лікарем, що проводив у закладі охорони здоров`я огляд водія транспортного засобу, відповідно до вимог Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103, та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735.

Разом з тим, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, лікар закладу охорони здоров`я не є суб’єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, а медичний висновок, складений ним із застосуванням спеціальних знань з метою встановлення певних обставин і фактів, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що підлягає оскарженню за правилами КАС України.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскаржуваний висновок медичного огляду безпосередньо не породжує для позивача будь-яких прав чи обов’язків. Водночас такий висновок може бути доказом на підтвердження перебування особи у стані сп`яніння та підлягає оцінці судом у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп’яніння. Отже, як доказ у справі, цей висновок підлягає спростуванню саме у такій справі.

Аналогічні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 11.08.2020 у справі № 120/4189/19-а, від 11.11.2020 у справі № 732/833/17 та від 30.04.2021 у справі № 686/4562/18, які були застосовані судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду були залишені без змін.

З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/u3wvIPH

Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ

Зареєструватися на вебінар Яни Бабенко «Відповідальність лікаря за завдану пацієнту шкоду (практичні аспекти)». https://cutt.ly/13wvaPI

Публікації лектора:

• Питання правомірності тримання особи у психіатричному закладі. https://cutt.ly/p3wcAug

• Не підлягає стягненню моральна шкода з лікарні за дії працівника, який надавав медичну допомогу, будучи у відпустці. https://cutt.ly/13wcCZx