Медична документація не є самостійним юридичним актом, який може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до вимог ст. 32 Закону України «Про психіатричну допомогу»
Постанова Житомирського апеляційного суду у справі № 278/2572/15-ц від 02 листопада 2023 року
Обставини справи: у серпні 2015 р. Позивач звернувся до суду із позовом до суду та просив визнати неправомірними дії Житомирської обласної психіатричної лікарні №1 Житомирської обласної ради (далі – «Психіатрична лікарня») про відмову у розгляді його заяв щодо зняття діагнозу та зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство обласний центр психічного здоров`я Житомирської обласної ради, правонаступника Психіатричної лікарні, скасувати діагноз шизофренія нюхові галюцинації відносно нього.
В обґрунтування позову зазначав, що у 1986 р. він звернувся до Житомирського психоневрологічного диспансеру по питанню депресивного стану та скарг на здоров`я, після звільнення з посади директора підприємства в зв`язку з його дискомфортним станом. Він скаржився на неприємні запахи та підозру на венеричне захворювання. Після одного місяця знаходження в Житомирській ОПЛ №1 та прийому на протязі 3-х місяців призначених ліків, його стан погіршився. 17.11.1986 р. МСЕК визнала його інвалідом II групи. 27.04.2014 р. він звернувся до Житомирської ОПЛ №1 із заявою про зняття психіатричного діагнозу, так як, даний діагноз не дозволяє встановити істинну причину хвороби та принижує його честь і гідність, на що отримав негативну відповідь. Даний діагноз перешкоджає йому з`ясувати справжній стан свого здоров`я в медичних закладах вищого рівня, що і стало причиною звернення до суду.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22.06.2021 р. у задоволенні позову відмовлено.
Зміст рішення суду апеляційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом. Судом встановлено, що Позивач з 31.07.1986 по 26.08.1986 р. р. та з 01.07.1986 по 04.03.1987 р. р. знаходився на стаціонарному лікуванні у Житомирській обласній психіатричній лікарні №1 з діагнозом (шизофренія параноїдна форма, маячно-іпохондричний синдром. У 2002 році у зв`язку із відсутністю звернень протягом 5 років він був переведений в консультативну групу нагляду, у 2005 р. - знятий з обліку із покращенням. 18.05.2021 р. змінено назву відповідача з Житомирської ОПЛ №1 на КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» ЖОР.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов по суті спору обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову.
Мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про психіатричну допомогу», виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Згідно з п. п. 4.1, 4.3, 4.8, 5.6 наказу МОЗ України «Про затвердження Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги» №20 від 22.01.2002 р., диспансерному нагляду підлягають особи, які страждають на психічні розлади та у зв`язку з формою та характером перебігу наявного розладу потребують систематичного спостереження за їх психічним станом лікарем-психіатром (або іншими фахівцями психіатричного закладу) для здійснення відповідних своєчасних профілактичних, діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Питання про необхідність установлення диспансерного нагляду вирішується після психіатричного огляду лікарем-психіатром (комісією лікарів-психіатрів) особи, яка страждає на психічний розлад, у порядку, передбаченому ст. 11 Закону.
Припинення диспансерного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з переведенням її медичної документації до групи консультативного нагляду або до архіву відбувається на підставі рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) у разі: видужання особи або такої зміни стану її психічного здоров`я, що не потребує систематичного спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу); зміни місця постійної реєстрації особи чи її смерті; прийняття судом рішення про відмову в продовженні надання особі (у тому числі неповнолітній особі віком до 15 років) амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, якщо вона сама чи її законний представник не згодні з продовженням диспансерного нагляду; відмови особи чи її законного представника від продовження диспансерного нагляду та відсутності підстав для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст.7 Закону України «Про психіатричну допомогу», діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я для застосування в Україні.
Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта за №339-2020 від 22.12.2020 р. вбачається, що за даними медичної документації у період 1986-1987 р. р. Позивач виявляв клінічні ознаки психічного захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, маніфестна стадія у вигляді нюхових галюцинацій, маячних ідей іпохондричного змісту (зараження венеричними хворобами, грибком, туберкульозом, розкладається шлунок), маячних ідей відношення (оточуючі відчувають неприємний запах, відвертаються, кашляють) симптому відкритості думок, змін в сфері мислення у вигляді паралогій, зісковзувань, схильності до резонерства, мови по типу монологу, емоційного зниження, порушення критичних здібностей. Дані клінічні ознаки відповідали діагностичним критеріям діагнозу (шифр 295.33) згідно міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм та причин смерті 9 перегляду адаптованої для використання в СРСР. Позивач в період 1986-1987 р р. страждав на психічне захворювання. Шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, маніфестна стадія (Ш 295.33 згідно МКХ-9, адаптованої для використання в СРСР). Позивач в період 1986-1987 р. р. потребував перебування на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні. Лікування Позивача відповідало його психічному стану та прийнятим на той час підходам до лікування психічних розладів.
Допитана в судовому засіданні першої інстанції експерт пояснила, що при вивченні медичної документації та під час спілкування з Позивачем, було встановлено, що психічні розлади у останнього почалися з 1983 р., але вперше Позивач звернувся за медичною допомогою у 1986 р. і як було зазначено в його медичній карті він скаржився на підвищене нервове збудження, поганий сон, жахіття, слабкість, не бажання щось робити, втрату інтересів. Було рекомендовано стаціонарне лікування. З 1986 по 1987 рік потребував стаціонарного лікування у медичному закладі. Діагноз який був встановлений пацієнту є хронічним захворюванням, яке може мати різний перебіг і різні клінічні прояви, такі розлади мислення характерні для даного захворювання і можуть проявитись в майбутньому. Під час особистого огляду встановлено, що особа має розлади мислення та зациклення на розладах здоров`я. Інтелект не знижений і останній знаходиться в стані стабілізації. Також зазначила, що за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я (МКХ-10) стан Позивача підпадає під поняття «Шизофренії» параноїдної форми.
За результатами судово-психіатричної експертизи, проведеної за клопотанням Позивача встановлено, що Позивач на теперішній час страждає на шизофренію параноїдну, безперервний тип перебігу. Галюцинаторно-параноїдний синдром (згідно з МКХ-10 F20.0).
Відповідно до п. п. ї), й) ч.1 ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», кожен громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я. Можливість проведення незалежної медичної експертизи відповідного типу у разі незгоди громадянина з висновком державної медичної експертизи, застосування до нього запобіжного заходу як до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, примусових заходів медичного характеру, примусового лікування, примусової госпіталізації та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров`я порушуються права громадянина України на охорону здоров`я.
У ч. 1 ст. 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.
У постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 р. у справі № 6-2227цс16 вказано, що «положеннями ст. 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги. Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб`єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає. Отже, за системним аналізом положень ст. 16 ЦК України та ст. 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено. Окрім того, як вбачається з позовної заяви, зазначена медична документація є одним з доказів при розгляді справи щодо місця проживання дитини та участі у її вихованні та підлягає оцінці поряд з іншими доказами у справі».
Встановивши, що Позивачем не доведено порушення його прав та інтересів і незаконності дій Відповідача суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
З повним текстом постанови Житомирського апеляційного суду можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/yttyd4bh
Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ