Стаття 4 Європейської хартії прав пацієнтів визначає: кожен має право на отримання будь-якого виду інформації, яка допоможе йому/їй активно брати участь у прийнятті рішень щодо свого здоров’я; ця інформація є обов’язковою попередньою умовою проведення будь-якої процедури і лікування, включаючи участь у наукових дослідженнях.

Частиною 3 ст. 28 Конституції України передбачено, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Згода інформованого відповідно до ст. 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування (ч. 1 ст. 39 Основ).

Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників (ч. 2 ст. 39 Основ).

Тобто, Основи визначають лише один випадок, коли лікар (медичний працівник) може не отримувати згоду на медичне втручання - наявність ознак прямої загрози життю пацієнта за умови, що неможливо отримати з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Частина 1 ст. 3 Основ містить визначення “невідкладний стан людини” – раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин. Отже, випадки наявності прямої загрози життю пацієнта можна розглядати як невідкладний стан людини.

Аналогічне визначення міститься і в п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу».

У той же час, ч. 5 ст. 284 ЦК України передбачає: у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. Отже, в ЦК України не передбачено умову надання медичної допомоги без згоди пацієнта чи його законних представників, а лише вказується на підставу вчинення таких дій – реальна загроза життю пацієнта. При цьому, законодавець в Основах вживає поняття «пряма загроза», а в Кодексі – «реальна загроза», що крізь призму визначення поняття «невідкладний стан людини» можна тлумачити як вужче поняття.

Вважаю, що доцільним все ж таки є використання ширшого поняття підстави для здійснення медичного втручання без згоди пацієнта чи його законних представників – за наявності невідкладного стану людини, що становить пряму загрозу життю та здоров’ю людини, яке закріплене у Основах як спеціальному законодавчому акті.

Лікареві потрібно детально зафіксувати у медичній документації підстави для медичного втручання за відсутності згоди та причини, через які неможливо отримати згоду на таке втручання (пацієнтів непритомний, відсутні законні представники пацієнта). Відсутність цієї інформації може в майбутньому стати

Нормативні джерела:

1. Європейська хартія прав пацієнтів, прийнята у м. Римі (2002).

2. Конституція України від 28.06.1996.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (далі – ЦК України).

4. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від

19.11.1992 № 2801-XII (далі – Основи).

5. Закону України «Про екстрену медичну допомогу» від 05.07. 2012 № 5081-VI.

Відповідь на питання підготувала Яна Бабенко, член Центру медичного центру ВША НААУ, адвокат практики вирішення цивільних спорів Адвокатського об’єднання «Мітракс»

Джерело: Юридичний путівник. Права пацієнта. Центр медичного права https://cutt.ly/46gZBRh

*Дізнатися про окремі питання щодо здійснення прав, обмежень і гарантій, передбачених Законом України «Про систему громадського здоров’я», щодо карантину та повноважень органів системи громадського здоров’я, які слугуватимуть кращому розумінню положень Закону, можна у Юридичному путівнику. Громадське здоров’я, який доступний для ознайомлення та завантаження за посиланням: https://cutt.ly/D4F2MKk