У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Аспекти роботи адвоката у сфері згоди пацієнта на медичне втручання», лектором якого виступила Яна Бабенко, адвокат АО «Мітракс», членкиня Центру медичного права ВША.
На початку вебінару лектор розповіла учасникам про витоки поняття згоди пацієнта на медичну допомогу, яке вперше було вжито у Нюрнберзькому кодексі (1947 р.) щодо згоди на участь у медичному експерименті. У подальшому це поняття було імплементовано у міжнародні акти та національне законодавство більшості країн. В Україні питання згоди на медичне втручання регулюється Цивільним кодексом України (ч. 3 ст. 284 - надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою) та Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ч. 1 ст. 43 - згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування).
Адвокат висвітлила основні елементи інформованої згоди, а саме:
• поінформованість пацієнта (надання інформації). Стаття 3 та ч. 3 ст. 39 Основ розкриває обсяг інформації, яка має надаватися пацієнту. Додатково наголошено про доцільність повідомлення пацієнта про тривалість медичного втручання; наслідки медичного втручання; альтернативні методи лікування захворювання.
• компетентність (спроможність приймати рішення). Зроблено акцент, що поняття компетентності у цьому випадку не дорівнює поняттю цивільної дієздатності, а усвідомлення особою процесів у своєму організмі, процесу лікування і т.д.
• розуміння інформації пацієнтом (доступність). Окреслено необхідність подання інформації у доступній формі, враховуючи презумпцію некомпетентності пацієнта у медичних питаннях.
• добровільність. Прийняття рішення без зовнішнього примусу.
У рамках питання форми згоди пацієнта вказано на обов’язкову письмову форму та розглянуто накази МОЗ України, які закріплюють форми медичної документації, зокрема, наказ № 110 від 14.02.2012 р. (в редакції від 09.12.2020 р.), яким затверджена форма первинної облікової документації №003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення і на присутність або участь учасників освітнього процесу». Лектор вказала на проблемні моменти цієї форми згоди, зокрема, формальний, загальний підхід до зазначення інформації, яка в ній вказується, що унеможливлює визначення всього обсягу відомостей, наданих лікарем та може створити ризики для обох учасників медичних відносин у разі виникнення конфліктів. В якості поради зазначено, що задля мінімізації ризиків негативних ситуацій, лікарям (медичним закладам) доцільно формувати додаткові документи, наприклад, пам’ятки пацієнтів, де буде вказуватися вся інформація, яка роз’яснюється пацієнту і він ставить свій підпис про ознайомлення з нею.
В огляді судової практики розглянуто наступні судові рішення:
• У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 р. №128/2994/15-ц Суд прийшов до висновку, що відсутність згоди батьків на щеплення дітей (застосування проби Манту) у закладі освіти призвело до завдання їм моральної шкоди.
• У постанові Верховного Суду у справі №308/10493/14-а від 21 від 21.04.2022 р. зазначається, що у висновку судово-психіатричного експерта зазначено, що інформація у лікарських записах медичної карти стаціонарного хворого є недостатньою для встановлення діагнозу судинна деменція у пацієнтки і які дані були відомі лікарю психіатру при встановленні діагнозу судинна деменція невідомо. Оскільки записи з цього приводу відсутні і встановити експертним шляхом за наявною інформацією чи дійсно мала хворобу судинна деменція не є можливим. Таким чином, суд дійшов висновку, що із матеріалів справи неможливо встановити чи дійсно у пацієнтки був діагноз судинна деменція та чи потребувала вона при цьому госпіталізації до психіатричного закладу, як і не можливо встановити наявність чіткого усвідомлення її госпіталізацію до психіатричної лікарні. За таких обставин, зважаючи на встановлену ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» презумпцію психічного здоров`я особи, відсутні у колегії суддів підстави стверджувати, що для госпіталізації матері позивача до психіатричного закладу було достатньо правових підстав, суд апеляційної інстанції встановив, що дії ОКТМО «Фтизіатрія» з переведення останньої до психіатричної лікарні не можуть вважатися правомірними.
• У постанові Верховного Суду у справі №461/1437/21 від 17.11.2022 р. сформовано правовий висновок, що перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні п. п. «е» п. 1 ст. 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення п. п. «е» п. 1 ст. 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, що повинен встановити суд, розглядаючи справу. Отже, встановлення факту протиправної госпіталізації та утримання особи в психіатричному закладі закритого типу є підставою для відшкодування їй моральної шкоди.
• Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 14.11.2018 р. у справі №581/625/18 суд прийшов до висновку, що позивач усвідомлено, з розумінням наслідків, після ознайомлення з положеннями законодавства, сформулював перед керівником медичного закладу в усній формі категоричну, словесну відмову від будь-яких медичних втручань із боку медперсоналу Липоводолинської ЦРЛ, реалізуючи у такий спосіб право на медичну допомогу та пов'язану з цим свободу на свідому відмову від медичних втручань. Однак, як стверджував позивач у поданому до суду позові і доповненнях до нього, та як установлено судом із пояснень представника відповідача, для прийняття такої відмови відповідачем шляхом вчинення відповідних записів у медичній документації, видання будь-яких розпорядчих актів, відібрання письмової заяви про це від заявника тощо, жодних дій не вчинено, що є фактичним підтвердженням того, що комунальна медична установа не забезпечила реалізацію свободи позивача на його відмову від медичної допомоги (включаючи, лікування, діагностику стану його здоров'я, інші види втручань), крім вищевказаних виключень.
Про згоду неповнолітніх та недієздатних осіб на медичне втручання, правомірні випадки медичного втручання без згоди пацієнта, а також право пацієнта відмовитися від лікування – детально у тематичному матеріалі на сторінці Advokat Post: http://surl.li/motbu
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: http://surl.li/motbi
Цікаві публікації лектора:
• Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків - для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни. https://tinyurl.com/kte8dfzs
• Звертаючись до суду з позовом позивач вимоги обґрунтовував невиконанням умов договору про надання стоматологічних послуг, наданих медичним закладом. https://tinyurl.com/2bjbx5wy
Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://www.hsa.org.ua/events