Як вирішується питання, коли родичі мають протилежні думки щодо надання згоди чи щодо методів лікування/реабілітації?

Наприклад, батько особи дає згоду, а матір заперечує? Чию думку врахують лікарі якщо загрози життю пацієнта немає, але лікування б покращило його стан? Або якщо дружина особи заперечує проти проведення лікування, а сестра, брат чи батьки особи (повнолітньої) наполягають та надають свою згоду?

Щодо неповнолітніх

Частина 1 ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі – «Основи») передбачає: щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Отже, згоду на медичне втручання особи до 14 років надають її законні представники (батьки, опікун). Разом з тим, закон не вказує, чи це має бути згода обох батьків, чи одного з них. Як правило, згоду на медичне втручання (лікування) надає один з батьків, який супроводжує дитину до лікаря.

Що ж робити, якщо між батьками немає згоди щодо запропонованого методу лікування їхньої дитини? Чи потрібно у такому випадку отримувати згоду обох батьків?

Оскільки, прямої відповіді на це питання законодавство не містить, шляхом аналізу нормативних актів можна зробити наступні висновки.

Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта (ч. 3 ст. 34 Основ).

Абзацами 3, 4 п. 3.5. Етичного кодексу лікаря України визначено: під час лікування дитини або хворого, який перебуває під опікою, лікар зобов'язаний надавати повну інформацію його батькам або опікунам, одержати їхню згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу. Лікар повинен захищати інтереси дитини чи хворого, який не може самостійно прийняти рішення, якщо очевидно, що інтереси його життя і здоров'я байдужі оточуючим чи недостатньо ними усвідомлюються.

Тобто, лікар при наданні медичної допомоги повинен керуватися в першу чергу інтересами та потребами пацієнтами, виконуючи обов’язок по захисту його (її) життя та здоров’я.

Згідно ч. 1 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі – «СК України»), мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Стаття 150 СК України визначає: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування» від 14.02.2012 р. № 110 затверджено форму первинної облікової документації №003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення і на присутність або участь учасників освітнього процесу».

У тексті інформованої добровільної згоди у графах, що містять підпис міститься позначення - законний представник. При цьому, окремого розмежування, наприклад, на «батько» та «мати» ця форма не містить. Отже, приходимо до висновку, що для отримання згоди на медичне втручання неповнолітньої особи достатньо згоди одного з батьків. Тому, лікар отримує письмову згоду від того з батьків, хто її надає.

Разом з тим, з метою уникнення можливих конфліктів, визнаючи рівні права батьків щодо дитини, доцільним є отримання письмової відмови від медичного втручання щодо дитини тим з батьків, хто таку згоду не бажає надавати.

Частина 4 ст. 43 Основ передбачає: пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Очевидно, що для неповнолітньої особи, таку відмову можуть надати законні представники.

Після отримання відмови від медичного втручання щодо неповнолітнього пацієнта законного представника, лікар повинене повідомити про це органи опіки і піклування, якщо така відмова може мати для пацієнта тяжкі наслідки (ч. 5 ст. 43 Основ).

Щодо повнолітніх пацієнтів

Згідно ч. 3 ст. 284 Цивільного кодексу України, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.

Частина 1 ст. 43 Основ визначає: щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Отже, якщо говорити про необхідність отримання згоди родичів повнолітнього пацієнта на медичне втручання, її необхідно отримувати або якщо такий пацієнт визнаний недієздатним або якщо він перебуває у несвідомому стані, при цьому відсутня пряма загроза життю, яка дозволяє лікарю надати допомогу без згоди згідно положень ч. 2 ст. 43 Основ.

Згідно нормативних положень право надавати згоду на медичне втручання у певних випадках мають законні представники.

Визначення кола осіб, які можуть бути законними представниками міститься в ч. 2 ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України: як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу України).

Згідно ч. ч. 2, 4 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Якщо йдеться про повнолітню недієздатну особу, то за рішенням суду такій особі призначається опікун, який і дає згоду на медичне втручання.

Коли ж йдеться про повнолітнього дієздатного пацієнта, в такому разі, його законними представниками можуть бути дружина (чоловік), повнолітні діти, батьки, близькі родичі. Якщо необхідно отримати згоду законного представника на медичне втручання, але вони мають різні погляди щодо необхідності відповідного лікування, лікар в першу чергу має керуватися найкращими інтересами пацієнта.

Абзаци 1-4 Етичного кодексу лікаря України визначають: якщо пацієнт неспроможний усвідомлено висловити свою згоду, то її дає законний представник або постійний опікун пацієнта. Під час лікування дитини або хворого, який перебуває під опікою, лікар зобов'язаний надавати повну інформацію його батькам або опікунам, одержати їхню згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу. Проведення лікувально-діагностичних заходів без згоди пацієнта дозволено тільки у випадках загрози його життю та здоров'ю у разі нездатності його адекватно оцінювати ситуацію. Рішення в подібних випадках необхідно приймати колегіально і за участі його близьких. Лікар повинен захищати інтереси дитини чи хворого, який не може самостійно прийняти рішення, якщо очевидно, що інтереси його життя і здоров'я байдужі оточуючим чи недостатньо ними усвідомлюються.

Тобто, якщо лікар дійшов висновку, що запропоноване ним лікування є сприятливим для пацієнта, відповідає його інтересам та співвідношення «користь» та «ризик» буде в бік користі, він має отримати згоду законного представника, який підтримує таке лікування і отримати відмову інших – які не погоджуються.

Цим діям повинно передувати колегіальне обговорення з родичами пацієнта ситуації з метою досягнення спільного рішення. Якщо ж згоди так і не буде досягнуто – застосовується вищезазначений алгоритм дій.

Відповідь на питання підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ