Фактичні обставини справи. У серпні 2022 р. Позивач звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Хмельницький міський перинатальний центр» Хмельницької міської ради (далі – «Перинатальний центр») та просила визнати незаконним та скасувати пункт 1.4 наказу Відповідача № 189/05-03 від 28.07.2022 р., а також стягнути з останнього 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що перебуває в трудових відносинах з Відповідачем. 27.07.2022 р. директор Перинатального центру видав наказ №189/05-03 «Про вжиття додаткових заходів, спрямованих на покращення якості надання медичних послуг та недопущення неправомірних дій працівників КП «ХМПЦ» (далі – «Наказ»), пунктом 1.4 якого заборонив їй, заступнику директора з медичного обслуговування населення, здійснення оперативних втручань пацієнтам, а також інших практичних маніпуляцій у зв’язку з відсутністю таких повноважень відповідно до її посадової інструкції та чинного законодавства. Вважала цей пункт наказу незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Зокрема зазначала, що вона має освіту та кваліфікацію лікаря. Відповідно в силу Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі – «Основи») має право надавати медичну допомогу пацієнтам, незважаючи на те, що обіймає адміністративну посаду, оскільки визначальним згідно з цим Законом є відповідна кваліфікація медичного працівника. До того ж посадова інструкція заступника директора з медичного обслуговування населення не містить заборони займатися лікарською діяльністю. Внаслідок видачі оспорюваного Наказу Відповідач позбавив її права займатися лікарською діяльністю за фахом, що не відноситься до його компетенції. Крім того, такі незаконні дії Відповідача створили для неї, яка обіймає керівну посаду, нездорову атмосферу в колективі та завдали їй моральних страждань.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.11.2022 р., залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 16.02.2023 р., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки оспорюваний Наказ виданий в межах повноважень директора підприємства та з дотриманням вимог закону. Позивачка займає посаду заступника директора з медичного обслуговування населення, не здійснює сумісництво або суміщення основної (адміністративної) діяльності з лікарською діяльністю. Посадовою інструкцією не передбачено здійснення заступником директора з медичного обслуговування населення оперативних втручань пацієнтам, а також інших практичних маніпуляцій.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У ч. 2 ст. 2 КЗпП України зазначено, що працівник реалізує своє  право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою. Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

За змістом статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов’язані працювати чесно і  сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Суди встановили, що позивач перебуває у трудових відносинах з Перинатальним центром та працює на посаді заступника директора з медичного обслуговування населення на умовах трудового договору, який оформлений відповідним наказом. Права та обов’язки позивача визначені посадовою інструкцією.

Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78, затвердженого наказом МОЗ України № 117 від 29.03.2002 р., визначено, що заступник генерального директора (директора) закладу охорони здоров’я здійснює керівництво закладом охорони здоров’я (крім аптечних закладів) в межах делегованих йому керівником повноважень з питань, безпосередньо не пов’язаних з організацією лікувального процесу, відповідно до чинного законодавства України. У разі відсутності керівника за його дорученням виконує його обов’язки.

У межах делегованих йому повноважень і компетенції: організовує адміністративно-господарську та фінансову діяльність закладу, забезпечує взаємодію підрозділів закладу охорони здоров’я; співпрацює з органами державної влади та місцевого самоврядування, закладами охорони здоров’я, підприємствами, установами, організаціями; організовує роботу з добору, розстановки і використання працівників, забезпечує належні умови для досягнення працівниками закладу охорони здоров`я належного професійного рівня, включаючи організацію професійного навчання та забезпечення своєчасного підвищення їх кваліфікації; створює належні умови праці, забезпечує додержання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці та протипожежного захисту; аналізує показники роботи закладу, вживає заходів щодо їх оптимізації.

Тобто, на заступника директора закладу охорони здоров’я можуть бути покладені повноваження з питань, безпосередньо не пов’язаних з організацією лікувального процесу. Делегування заступнику директора закладу охорони здоров’я повноважень щодо лікування пацієнтів не передбачено. Посадова інструкція Позивача не містить ні обов’язку, ні права здійснювати оперативні втручання та інші практичні маніпуляції. 

Разом з тим, звертаючись з цим позовом до суду, Позивачка зазначала, що має кваліфікацію лікаря і тому в силу закону має право займатися лікарською діяльністю.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікуючий лікар – це лікар закладу охорони здоров’я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа-підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування.

Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Позивачка працює на адміністративній посаді в Перинатальному центрі. На посаді лікаря цього закладу не працює.

Ураховуючи викладене, оскільки Відповідач як роботодавець не делегував Позивачці повноважень здійснювати оперативні втручання та інші практичні маніпуляції, суд першої інстанцій, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов’язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції залишені без змін.

З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: http://tinyurl.com/4n48sy2p

Огляд судової практики підготувала Яна Бабенко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ