Встановлення фактів батьківства та проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу: коли такі вимоги не є ефективним способом захисту прав.

Адвокат, отримавши доручення від клієнта повинен прагнути досягнення максимально ефективного результату для нього.

У даному випадку обговоримо, як уникнути помилок при виборі способу захисту у судовому порядку, а саме при встановленні фактів, що мають юридичне значення.

Варто нагадати, що суди розглядають в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, встановлення факту родинних відносин (батьківства) фатків проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (статті 293, 315 ЦПК України).

Однією з особливостей у справах окремого провадження є відсутність спору, як предмет судового розгляду.

Але, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст.294 ЦПК України).

Так, у справі заявниця звернулася із заявою про встановлення факту батьківства стосовно її неповнолітнього сина. Батьком дитини вважала померлого чоловіка, з яким як стверджує, проживала певний період життя без реєстрації шлюбу. Вказала, що встановлення батьківства необхідно для призначення соціальної виплати - пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

У даній справі заявниці надавалась правнича допомога. Про те, у якості заінтересованих осіб не було вказано доньку померлого чоловіка. І цей факт був виявлений судом на досить пізній стадії процесу, коли навіть уже була проведена судово – генетична експертиза на підтвердження факту батьківства. Відтак, розгляд справи який тривав досить значний період часу, - закінчився нічим, заяву залишено без розгляду у зв’язку з наявністю спору про право. Як зазначив суд, «та обставина, що у своїй заяві заявниця зазначила мету встановлення цього юридичного факту - забезпечення дитині права на належне утримання з боку держави у зв`язку з втратою годувальника, жодним чином не спростовує факту наявності спору про право, який існує між нею та донькою померлого, яка не визнає батьківства свого батька стосовно неповнолітнього сина заявниці» (постанова Житомирського апеляційного суду від 22.10.2024 р. у справі № 285/1185/23).

У іншій справі заявник звернувся до суду із заявою, якою просив встановити факт постійного проживання однією сім`єю із жінкою, за період останніх двадцяти років та до моменту її смерті, тобто до часу відкриття спадщини.

У даній справі навіть було ухвалено позитивне рішення для заявника: встановлено факт проживання як чоловіка і жінки, без реєстрації шлюбу.

Але, знову ж таки, з боку заявника була допущена помилка, - не залучено у якості заінтересованої особи родички померлої жінки. Відтак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи заяву без рогляду апеляційний суд вказав: «задовольняючи заяву, суд першої інстанції вважав доведеним факт його проживання однією сім`єю із жінкою , яка померла (дата). Разом з тим, суд першої інстанції не встановив, чи є інші особи, заінтересовані у вирішенні даної справи, та не перевірив чи впливатиме встановлений факт на спадкові права і обов`язки цих осіб. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право»(постанова Черкаського апеляційного суду від 13.05.2025 р. у справі № 695/3794/24).

Досить цікавою для уникнення процесуальних помилок, є інша справа. Так, заявниця звернулася з позовом (так саме з позовом, а не заявою) до суду про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем. Встановлення даного факту, який вона просить встановити необхідний їй для прийняття спадщини. У даній справі, на перший погляд спосіб захисту обрано правильно: вказаний відповідач (син померлого), зазначено що є спір про право тобто на спадкове майно, та відповідно ініційовано справу в межах загального позовного, а не окремого провадження.

Однак, сказавши букву «а» у цьому спорі (тобто заявивши вимогу про встановлення юридичного факту») з боку заявниці не було сказано букву «б», тобто відсутні були вимоги майнового характеру (наприклад визнання права власності у порядку спадкування, зміни черговості чи поділу майна тощо).

    Зверніть увагу на мотивацію апеляційного суду у даному спорі, який залишив без задоволення апеляційну скаргу заявниці: «відтак встановлення факту проживання позивачки з померлим спадкодавцем для прийняття спадщини, про що вказує позивачка у позові, не призведе до виникнення у неї прав на спадкування, оскільки право на спадщину у неї виникне лише у випадку неприйняття спадщини спадкоємцями першої, другої та третьої черг, чого в даній справі не встановлено, оскільки спадщину прийняв син померлого - відповідач у справі. Наведене свідчить про обрання позивачкою неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав».

З такими доводами апеляційного суду повністю погодився Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року (справа 758/1133/22-ц). До речі, у межах розгляду цієї справи Верховний Суд нагадав, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, постанова Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).