До вашої уваги огляд безпрецедентного рішення суду апеляційної інстанції Ірландії про повернення дитини в Україну, яка виїхала з матір’ю після початку війни. Мене вразило, наскільки глибоко судді аналізували кожен доказ, наскільки переконливо дослідили питання безпеки в Україні, пояснень дитини та її батьків. Ще однією особливістю цієї справи є те, що запит батька про повернення дитини був поданий майже через 2 роки після перетину дитиною кордону. Чому судді Високого суду визнали поважною причиною такий пропуск строку, та яка поведінка матері дитини стала ключовою для рішення суду… Аналізуємо все по порядку:

📌КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ: У січні 2024 року батько 12-річного хлопчика звернувся із запитом через Міністерство юстиції України про повернення сина до постійного місця проживання у Київську область. Аргументація така, що він особисто подбав, щоб син із матір’ю виїхали за кордон із групою біженців з України. Але, було домовлено, що після стабілізації безпекової ситуації у регіоні, вони повернуться. Про те, цього не сталося, мати дитини не повідомляла на численні прохання батька де вони перебувають, чинилися перешкоди у контакті з сином. Батько подавав запити у різні організації, дипломатичні представництва, але з’ясувати місце знаходження дитини не вдалося.

У вступній частині рішення, Високий суд нагадав про цілі Конвенції та загальні принципи, що застосовуються до таких заяв, а саме:

• що заявник повинен довести на основі балансу ймовірностей, що він має право опіки, що він користується або користувався до виїзду дитини цими правами і що дитина зазвичай проживала у відповідній країні на момент виїзду;

• судді зазначили, що після того, як заявник довів ці обставини, тягар перекладається на відповідача (матір дитини), яка повинна побудувати захист і переконати суд скористатися своїм правом не повертати дитину в результаті такого захисту.

📌ПОЗИЦІЯ (ЗАПЕРЕЧЕННЯ) МАТЕРІ: У Високому суді апелянт заперечувала проти заяви підстав:

1. Що батько дав згоду на виїзд сина з України на час війни (стаття 13(а) Гаазької конвенції);

2. Що батько дав згоду на подальше перебування сина за межами України (підпункт статті 13 Конвенції);

3. Що батько зволікав, і син зараз оселився в Ірландії (посилання на статтю 12 Конвенції);

4. Що хлопчик заперечує проти повернення в Україну (стаття 13 Конвенції);

5. Що повернення в Україну поставило б сину під серйозну загрозу всупереч статті 13(b) Конвенції.

📌МОТИВАЦІЯ СУДУ ЩОДО ПОВЕДІНКИ МАТЕРІ: «Суддя також встановила, що апелянт (мама дитини) наполегливо ігнорувала запитання батька щодо її місцезнаходження з сином. Суддя встановила, що апелянт не надавала жодного конкретного прикладу мовчазної згоди, і що обмін між сторонами текстовими повідомленнями спростовує припущення про мовчазну згоду з боку батька дитини. Суддя зазначив, що навіть у 2023 році, коли вона була відсутня вдома більше року, вона все ще відмовлялася повідомити заявнику свою адресу. Суддя послалася на докази того, що апелянтка не зверталася до свого місцевого консульства. Заявник, з іншого боку, ніколи не припиняв запитувати подробиці про їхнє місцезнаходження та неодноразово вимагав їхнього повернення».

📌ПОЗИЦІЯ СУДУ ЩОДО ПРОПУЩЕНОГО СТРОКУ: Суд відхиляє заяву апелянтки про будь-яку затримку з боку заявника. Суддя послалася на хитрощі та приховування з боку апелянта. Вона (суддя) зазначила, що складність для апелянта в цьому захисті полягає в тому, що значна частина затримки з боку заявника в поданні заяви була спричинена самою апелянтом, оскільки вона відмовилася повідомити відповідачу, де вона знаходиться.

📌ДУМКА ДИТИНИ: Перед тим, як справа потрапила на розгляд до Високого суду, було отримано звіт експерта/психолога щодо опитування дитини. У звіті вказано: «дитина на порозі підліткового віку. Він переїхав через всю Європу і жив у тимчасових помешканнях у кількох країнах, очевидно, щоб уникнути війни в Україні. Він висловлює обґрунтоване прагнення до стабільності та безпеки. Хлопчик справляє враження дуже доброї та вдумливої дитини, яка розповідає, що залишилася відданою своїй освіті, незважаючи на турбулентність у її житті. Хлопчик повідомив, що боїться повертатися в Україну. Він вважає, що це вкрай небезпечно, і сказав оцінювачу, що тисячі людей там вбивають щодня. Він сказав, що там, де живе його батько, немає протиповітряної оборони. Він згадав тиждень, який він провів у підвалі будинку свого батька перед виїздом до Польщі. Він описує умови перебування там як жахливі, і сказав експерту - уявіть собі, що я сиджу в туалеті через те, що там немає протиповітряної оборони: Уявіть собі, що ви сидите у ванній кімнаті, тому що це найбезпечніше місце у вашому будинку, а потім прилітає ракета і вилітає скло з ваших вікон. Він розповів, що деякі люди, яких знала його мати, загинули на війні. Експерт вважає, що він має відповідну до свого віку здатність висловлювати власні думки.

📌ПОЗИЦІЯ СУДУ ЩОДО ПОГЛЯДУ ДИТИНИ:

Суддя Високого суду розпочала свій розгляд з відомого триступеневого тесту, сформульованого Поттером П. в англійському Апеляційному суді (номер справи), який, нагадаємо, передбачає:

1. з’ясування того, чи дійсно дитина заперечує;

2. якщо так, то якою є вага заперечення з огляду на зрілість дитини;

3. і чи є заперечення достатнім для того, щоб переважати цілі Конвенції, які є противагою.

Потім суддя перейшов до розгляду принципів, сформульованих у кількох

справах, включаючи A.U. проти T.N.U. [2011] 3 I.R. 683, в якій суддя Денхем заявив, суд, вирішуючи питання про те, чи заперечує дитина проти свого повернення, повинен враховувати всю сукупність доказів. Суддя зазначив, що вага, яку слід надавати поглядам дитини, зростає з її дорослішанням, і послався на справу M.S. v. A.R. [2019] IESC 10

Суддя зазначив, що серйозним фактором у цій справі є те, що дитина сформувала думку, що село його батька знаходиться в небезпеці, але в жодному з показань під присягою немає жодних доказів цього - навпаки, є твердження, що заявник живе в місці, де є оповіщення і бомбосховища, але де не було вторгнення або будь-яких доказів вибухів або нападів будь-якого виду в цьому районі, не кажучи вже про докази вбивств. Таким чином, суддя зазначив, що хоча страхи дитини виглядають справжніми, вони не мають під собою жодних доказів. У пункті 7.6 суддя зазначила, що вона серйозно поставилася до заперечень дитини і дуже уважно розглянула його погляди. Однак, за її висновками, його єдине заперечення проти повернення ґрунтувалося на його особистій безпеці. Хоча, як зазначила суддя, будь-хто міг би поспівчувати його побоюванням, вони, як видається, не були сформовані на міцній фактичній основі. Суддя дійшла висновку, що необґрунтовані побоювання хлопчика не можуть переважити конвенційний імператив щодо повернення дитини до її дому. Суддя також зазначив, що заявник готовий надати зобов’язання, щоб запевнити суд, апелянта і самого хлопчика, що він буде переміщений, якщо виникне будь-яка загроза для нього. Такі заходи можуть включати зобов’язання щодо надання відповідної консультативної або медичної допомоги для подолання страхів дитини. Суддя зауважила, що вся велика родина хлопчика залишається в Україні, а його власне життя тут має всі ознаки тимчасового поселення. Вона зазначила, що дитина продовжує надавати перевагу своїй рідній мові, і що немає жодних детальних згадок про дитячі дружні стосунки або діяльність тут.

📌ВИСНОВКИ СУДУ ЩОДО БЕЗПЕКОВОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ:

Апеляційний суд звернув увагу, що тягар доказування наявності серйозного ризику... покладається на особу, яка виступає проти рішення про повернення, і має високий поріг доказовості. Тип доказів, які повинні бути надані, мають бути чіткими і переконливими. Суддя заявила, що, незважаючи на конфлікт в Україні, немає жодних доказів, які б підтверджували твердження апелянта про серйозний ризик для дитини у разі повернення в Україну. Вона також зазначила, що на момент написання рішення більшість українських дітей залишаються в безпеці вдома в Україні, і що недостатньо стверджувати, що існує серйозний ризик перебування в Україні без детального пояснення причин, опису умов, які переважають у місці, куди дитина могла б повернутися, і деталей поточної ситуації в цьому регіоні або місті. У цій справі така інформація не була надана. Тому Суд звернувся до сторін з проханням подати письмові свідчення, щоб визначити, наскільки це відомо, чи були протягом попередніх шести місяців будь-які напади, що спричинили пошкодження будівель або поранення мешканців у місті/селі, де хлопчик буде проживати в разі його повернення. Суд попросив, щоб будь-яка надана інформація була отримана, якщо це можливо, з офіційних джерел, але, за необхідності, також із засобів масової інформації. Так, апеляційним судом було досліджено загальну інформацію про місто Київ. Наразі, за словами респондента, населення Києва становить понад чотири мільйони осіб, з яких понад 600 000 є внутрішньо переміщеними особами. У місті проводяться культурні заходи - театри, кінотеатри, концерти, ярмарки тощо, працюють спортивні комплекси та басейни, кафе, книжкові магазини та інші заклади для проведення дозвілля. Продовжує функціонувати система правосуддя, а 950 навчальних закладів відкрили свої двері для учнів у цьому навчальному році. Серед них і школа, яку відвідував хлопчик з 2021 року. Усі навчальні заклади мають укриття для забезпечення безпечних умов.

📌ВИСНОВКИ СУДУ: Дитина має право на повноцінні стосунки з обома батьками. Дитина має право на певний рівень безпеки в житті, і постійні потрясіння, особливо якщо вони відбуваються непомітно, як це було в даному випадку, суперечать цій меті. Якщо хтось забирає дитину з компанії другого з батьків, дитині завдається довготривала шкода. Хоча сама дитина може мати переваги або навіть заперечення проти проживання в певній країні, відносно рідко буває так, що заперечення дитини переважують цілі Конвенції і переконують суд відмовити в поверненні дитини на підставі одних лише цих заперечень. Тим не менш, погляди дитини є важливими і повинні бути ретельно зважені при прийнятті цього важливого рішення, яке матиме такий значний вплив на цю дитину. Про те, у даному випадку Апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції і постановив остаточно: дитина має бути повернута в Україну.