Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками правосвідомість та стандарти прав людини під час евакуації і розміщення, а саме:
1. Евакуація як сфера реалізації конституційних гарантій права на життя, безпеку та людську гідність.
2. Принцип недискримінації під час евакуації та розміщення: заборона прямої і непрямої дискримінації.
3. Гендерно чутливий підхід: врахування потреб.
4. Захист дітей під час евакуації: доступ до освіти та безпечного середовища, евакуація в примусовий спосіб.
5. Забезпечення прав осіб з інвалідністю: доступність середовища, транспорту та послуг.
6. Стандарти гідного розміщення: безпека, конфіденційність, повага до приватного життя.
7. Практика міжнародних стандартів (ЄКПЛ, ЄСХ) як основа формування правосвідомості.
У рамках характеристики прав людини під час евакуації і розміщення акцентовано на наступному:
1. Евакуація як сфера реалізації конституційних гарантій права на життя, безпеку та людську гідність
Евакуація в Україні розглядається як один із ключових механізмів реалізації конституційних гарантій права людини на життя, безпеку та гідність. Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, Кодекс цивільного захисту України, міжнародні договори України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України.
Кодекс цивільного захисту визначає цивільний захист як комплекс заходів, спрямованих на захист населення, територій, майна та культурних цінностей від надзвичайних ситуацій, запобігання таким ситуаціям і ліквідацію їх наслідків.
У Законі України «Про національну безпеку України» підкреслено, що державна політика у сфері безпеки спрямована насамперед на захист людини, її життя, гідності, прав і свобод, а також безпечних умов життєдіяльності.
Пріоритетом національних інтересів у сфері громадської безпеки визначено утвердження конституційного принципу, за яким людина, її життя, здоров’я, честь, гідність і безпека є найвищою соціальною цінністю.
Евакуація визначається як організоване виведення або вивезення населення із зон небезпеки у разі загрози життю чи здоров’ю людей. Вона включає не лише фізичне переміщення населення, а й подальше розміщення людей у безпечних районах.
Система евакуації охоплює державний, регіональний, місцевий та об’єктовий рівні. Рішення про евакуацію приймають відповідні органи влади — від Кабінету Міністрів України до органів місцевого самоврядування та керівників підприємств.
Таким чином, евакуація є не лише організаційним заходом, а й формою виконання державою позитивного обов’язку щодо захисту життя, здоров’я та людської гідності в умовах війни чи надзвичайних ситуацій.
2. Принцип недискримінації під час евакуації та розміщення: заборона прямої і непрямої дискримінації
Наголошено на необхідності недискримінаційного доступу до прав і послуг для внутрішньо переміщених осіб.
Принцип недискримінації означає, що під час евакуації та розміщення не допускається:
● пряма дискримінація — відкрите обмеження прав осіб через їх статус, вік, стать, інвалідність, місце проживання чи інші ознаки;
● непряма дискримінація — створення таких умов або процедур, які формально є однаковими для всіх, але фактично ставлять окремі групи населення у гірше становище.
Підкреслюється право ВПО на:
● соціальні виплати;
● медичну допомогу;
● освіту;
● житло;
● пенсійне забезпечення.
Окремо звертається увага на проблему прив’язки отримання послуг до реєстрації або фактичного місця проживання. Це створює ризики непрямої дискримінації, коли особа формально має право на допомогу, але фактично не може її реалізувати через бюрократичні бар’єри.
Недискримінаційний підхід також проявляється у необхідності врахування потреб різних категорій населення під час організації евакуації та функціонування інфраструктури.
3. Гендерно чутливий підхід: врахування потреб
У Порядку проведення евакуації прямо передбачено, що інфраструктура для евакуації має враховувати особливі потреби окремих гендерно-вікових груп та осіб з інвалідністю.
Інфраструктура евакуації включає:
● збірні пункти евакуації;
● транзитні центри;
● приймальні пункти;
● місця тимчасового проживання;
● транспортні засоби;
● персонал і мультидисциплінарні команди.
Гендерно чутливий підхід означає, що організація евакуації повинна враховувати:
● потреби жінок, чоловіків, дітей та осіб похилого віку;
● особливості безпеки жінок і дітей під час переміщення та проживання;
● необхідність доступу до медичних, соціальних і гуманітарних послуг;
● потреби вагітних жінок, матерів із дітьми, осіб, які здійснюють догляд.
Лектор також акцентує увагу на діяльності мультидисциплінарних команд при транзитних центрах, які мають забезпечувати супровід евакуйованих осіб саме з урахуванням особливих потреб різних груп населення.
4. Захист дітей під час евакуації: доступ до освіти та безпечного середовища, евакуація в примусовий спосіб
Постанова Кабінету Міністрів України № 546 від 1 червня 2023 року визначає механізм тимчасового переміщення дітей та осіб, які перебувають у закладах цілодобового перебування.
Метою цього механізму є:
● забезпечення безпеки дітей;
● організація належного розміщення;
● забезпечення догляду та виховання;
● подальше повернення до місця постійного проживання або в Україну у разі евакуації за кордон.
До закладів, щодо яких застосовуються такі заходи, належать:
● будинки дитини;
● заклади дошкільної та загальної середньої освіти;
● дитячі будинки;
● притулки;
● центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
● школи соціальної реабілітації;
● інтернатні установи.
У практиці війни в Україні організації громадянського суспільства та волонтери часто:
● евакуйовують дітей і сім’ї;
● координують транзит;
● забезпечують тимчасове розміщення;
● супроводжують евакуацію з прифронтових територій.
У рекомендаціях Global Protection Cluster наголошено на мінімальних стандартах захисту дітей до, під час і після евакуації. Це включає забезпечення безпечного середовища та захист прав дітей під час переміщення.
5. Забезпечення прав осіб з інвалідністю: доступність середовища, транспорту та послуг
У визначенні інфраструктури для евакуації зазначено, що вона повинна враховувати потреби осіб з інвалідністю.
До інфраструктури належать:
● доступні транспортні засоби;
● місця тимчасового проживання;
● персонал супроводу;
● мультидисциплінарні команди.
Серед категорій евакуації окремо визначено:
● евакуацію маломобільних осіб;
● евакуацію пацієнтів закладів охорони здоров’я.
Часткова евакуація може проводитися завчасно саме для:
● пенсіонерів;
● осіб з інвалідністю;
● пацієнтів лікувальних закладів.
Також у практиці війни ОГС і волонтери активно здійснюють евакуацію маломобільних осіб.
Соціальні гарантії для ВПО передбачають право осіб з інвалідністю на допомогу та виплати. Зокрема, допомога на проживання для осіб з інвалідністю становить 3000 грн на місяць.
6. Стандарти гідного розміщення: безпека, конфіденційність, повага до приватного життя
Безпечний район визначається як придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення за межами зон небезпеки.
Координаційні штаби відповідають за:
● розміщення евакуйованих осіб у місцях тимчасового проживання;
● забезпечення харчуванням;
● медичною допомогою;
● гуманітарною підтримкою;
● соціальними послугами.
Також вони здійснюють:
● моніторинг дотримання прав евакуйованих осіб;
● узагальнення інформації про їхні потреби;
● підготовку пропозицій щодо вдосконалення механізмів евакуації.
Необхідність удосконалення законодавства включає:
● уніфікацію стандартів евакуації та розміщення;
● встановлення мінімальних стандартів проживання;
● механізми довгострокової інтеграції ВПО.
Стандарти гідного розміщення передбачають:
● безпечні умови проживання;
● повагу до людської гідності;
● належні побутові умови;
● доступ до соціальних і медичних послуг;
● захист приватності та конфіденційності.
7. Практика міжнародних стандартів (ЄКПЛ, ЄСХ) як основа формування правосвідомості
Відповідно до міжнародного гуманітарного права:
● держави зобов’язані вивозити цивільне населення із зон небезпеки;
● примусове переміщення допускається лише за умови необхідності захисту цивільного населення або через нагальні військові потреби.
Global Protection Cluster визначає:
● мінімальні стандарти гуманітарної евакуації;
● принципи захисту дітей;
● стандарти координації гуманітарного реагування.
Кластерна система гуманітарного реагування:
● забезпечує підзвітність перед людьми, які потребують допомоги;
● дозволяє координувати дії організацій;
● сприяє усуненню прогалин у допомозі;
● запобігає дублюванню гуманітарної підтримки.
В Україні кластерна система функціонує з 2014 року, а Кластер захисту очолює УВКБ ООН.
Практика міжнародних стандартів формує правосвідомість через:
● закріплення пріоритету людської гідності;
● орієнтацію на права людини;
● забезпечення гуманного поводження з евакуйованими;
● впровадження стандартів захисту в національне законодавство;
● розвиток координації між державою, міжнародними організаціями та громадянським суспільством.