У практиці соціальних спорів правильна кваліфікація виплати нерідко визначає результат усієї справи. Одноразова грошова допомога, передбачена Законом України № 2980-IX, не є пенсією, допомогою малозабезпеченій сім’ї чи звичайною страховою виплатою. Це самостійна державна гарантія, право на яку виникає внаслідок спеціального складу юридичних фактів: визначеного законом статусу особи, шкоди життю або здоров’ю, зв’язку цієї шкоди з виконанням обов’язків та військовою агресією Російської Федерації.

У 2026 році законодавець істотно розширив коло отримувачів і змінив окремі процедурні правила. Тому під час консультування клієнтів не варто обмежуватися первинною редакцією Закону або практикою Пенсійного фонду попередніх років.

Правова природа виплати

Одноразова допомога за Законом № 2980-IX має спеціальний публічно-правовий характер.

Для її призначення не потрібно доводити малозабезпеченість, наявність необхідного страхового стажу чи сплату страхових внесків. Так само виплата не залежить від установлення вини роботодавця за правилами цивільного або трудового законодавства.

Підставою є не потреба особи як така, а заподіяння визначеної законом шкоди під час виконання посадових, службових, професійних або трудових обов’язків унаслідок військової агресії.

Водночас ця допомога не тотожна повному відшкодуванню всіх майнових і немайнових втрат. Її отримання саме собою не виключає інших вимог, які мають окрему правову підставу, зокрема про відшкодування моральної шкоди. Однак інші одноразові чи страхові виплати, одержані у зв’язку з тим самим ушкодженням здоров’я або загибеллю, враховуються за спеціальними правилами.

Механізм призначення і виплати визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396. У 2026 році Закон було оновлено Законом № 4793-IX, а урядовий порядок — постановою КМУ № 748.

Хто має право на допомогу

Після змін 2026 року до кола потенційних отримувачів належать:

●      працівники операторів критичної інфраструктури, їхніх філій і представництв;

●      особи, які постраждали безпосередньо на об’єктах критичної інфраструктури за передбачених Законом обставин;

●      державні службовці;

●      посадові особи місцевого самоврядування;

●      члени сімей зазначених осіб у разі їхньої загибелі або смерті.

Закон тепер прямо охоплює шкоду, заподіяну не лише під час виконання посадових, службових чи професійних, а й трудових обов’язків. Це суттєво для працівників енергетики, транспорту, зв’язку, комунального сектору та інших сфер, які фактично забезпечують роботу критичної інфраструктури, але не мають статусу службовця.

Водночас належність до однієї із цих категорій ще не створює права на виплату автоматично. Необхідна сукупність таких обставин:

1. Особа належала до визначеної законом категорії.
2. Шкода була заподіяна після 24 лютого 2022 року в районі ведення бойових дій або на території, яка зазнала бомбардувань, авіаударів чи інших збройних нападів.
3. Подія сталася під час виконання посадових, службових, професійних або трудових обов’язків.
4. Існує причинний зв’язок між військовою агресією, ушкодженням здоров’я та наслідками для особи.
5. Для виплати постраждалій особі встановлено інвалідність унаслідок відповідного поранення, травми, каліцтва, контузії або захворювання; у разі смерті встановлено відповідний причинний зв’язок загибелі.

Остання умова принципова. Сам факт поранення, контузії чи захворювання без установлення інвалідності не породжує права постраждалої особи на виплату за цим Законом. Водночас така особа може мати право на інші страхові, соціальні або компенсаційні виплати.

Так само недостатньо лише перебувати на території підприємства під час обстрілу. Для застосування Закону має бути підтверджений передбачений ним зв’язок події з виконанням обов’язків.

Об’єкт критичної інфраструктури і «критично важливе підприємство» — не тотожні поняття

У практичній роботі слід розмежовувати:

●      оператора та об’єкт критичної інфраструктури у значенні Закону України «Про критичну інфраструктуру»;

●      підприємство, визнане критично важливим для функціонування економіки чи забезпечення життєдіяльності населення, зокрема для цілей бронювання працівників.

Ці статуси мають різне нормативне регулювання. Наявність рішення про критичну важливість підприємства для бронювання не замінює доказів його належності до сектору критичної інфраструктури. Водночас відсутність формального запису в реєстрі на дату події не завжди означає, що підприємство фактично не було об’єктом критичної інфраструктури.

Розміри допомоги

Чинне законодавство передбачає такі суми:

●      800 000 гривень — у разі встановлення інвалідності I групи;

●      500 000 гривень — у разі встановлення інвалідності II групи;

●      200 000 гривень — у разі встановлення інвалідності III групи;

●      1 000 000 гривень — у разі загибелі або смерті особи.

Якщо після первинного призначення допомоги внаслідок того самого ушкодження чи захворювання встановлено вищу групу інвалідності, особа має право на доплату різниці.

Наприклад, якщо спочатку було встановлено III групу та виплачено 200 000 гривень, а згодом унаслідок того самого ушкодження встановлено II групу, доплата становитиме 300 000 гривень.

Якщо у зв’язку з тією самою подією особа або члени сім’ї вже отримали іншу одноразову чи страхову виплату в меншому розмірі, виплачується різниця до суми, гарантованої Законом № 2980-IX. Отже, йдеться не про необмежене накопичення кількох повних виплат, а про забезпечення встановленого законом загального рівня підтримки. Такий підхід роз’яснило Міністерство соціальної політики.

Хто одержує допомогу в разі загибелі

Допомога у зв’язку із загибеллю не розподіляється за звичайними чергами спадкування. Право на неї визначається спеціальним законом.

До потенційних отримувачів належать, зокрема:

●      діти, включно з усиновленими, зачатими за життя та народженими після смерті особи, а також діти, щодо яких загиблого було позбавлено батьківських прав;

●      чоловік або дружина;

●      батьки та усиновлювачі, якщо вони не були позбавлені батьківських прав або такі права були поновлені до дня загибелі;

●      онуки, якщо їхні батьки померли до дня загибелі особи;

●      жінка або чоловік, які проживали із загиблим однією сім’єю без реєстрації шлюбу, за умови підтвердження цього факту судовим рішенням, що набрало законної сили;

●      утриманці у розумінні статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Окремо врегульовано права повнолітніх працездатних дітей, які навчаються за денною формою у закладах професійної, фахової передвищої або вищої освіти, — до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років.

Законодавство також передбачає можливість складення особистого розпорядження щодо виплати допомоги в разі смерті. За його наявності розподіл здійснюється з урахуванням волі особи та гарантій обов’язкової частки для окремих членів сім’ї. Для адвоката важливо перевіряти не лише сам факт існування такого документа, а й дотримання вимог до його форми та посвідчення.

Звернення до Пенсійного фонду

Допомогу призначає і виплачує Пенсійний фонд України. Заяву можна подати особисто, через законного представника або в електронній формі через вебпортал Пенсійного фонду — за умови використання кваліфікованого електронного підпису.

Звернення не повинно перетворюватися на формальне збирання максимальної кількості довідок. Завдання представника — вибудувати послідовний доказовий ланцюг.

Перелік доказів залежить від конкретної справи. Наприклад, трудові документи можуть підтвердити посаду, але не доводити, що в момент ракетного удару працівник виконував доручену роботу. Медична документація може засвідчувати травму, але не встановлювати її зв’язок із військовою агресією. Саме тому кожен елемент юридичного складу потребує окремого підтвердження.

Не вся інформація про критичну інфраструктуру є відкритою. Якщо заявник об’єктивно не може отримати необхідні відомості, доцільно прямо просити Пенсійний фонд використати міжвідомчий обмін і витребувати їх у компетентного органу. Неприпустимо покладати на людину обов’язок подати документи, доступ до яких обмежений державою.

Строк реалізації права

Після змін 2026 року право на допомогу може бути реалізоване протягом усього періоду дії воєнного стану та ще протягом трьох років після його припинення або скасування.

Це суттєво відрізняється від попереднього регулювання, через яке Пенсійний фонд відмовляв заявникам у зв’язку зі спливом трирічного строку від дня встановлення інвалідності або смерті.

Раніше ухвалені відмови, засновані на старому строковому обмеженні або лише на формальній відсутності об’єкта в реєстрі, підлягали перегляду після оновлення урядового порядку. На це звертав увагу й Пенсійний фонд України у роз’ясненні щодо нових умов призначення допомоги.

Тому наявність старого рішення про відмову не означає остаточної втрати права. Необхідно перевірити його мотиви, дату та редакцію законодавства, яку застосував орган.

Типові підстави для відмови

На практиці спори найчастіше виникають через:

●      відсутність підприємства чи об’єкта в реєстрі на дату події;

●      непідтвердження виконання обов’язків у момент поранення або загибелі;

●      відсутність належно встановленого причинного зв’язку;

●      невстановлення інвалідності у постраждалої особи;

●      суперечності між медичними документами, матеріалами розслідування та відомостями роботодавця;

●      непідтвердження статусу члена сім’ї або утриманця;

●      застосування застарілого строку звернення;

●      одержання іншої виплати у зв’язку з тією самою подією;

●      подання неповних або недостовірних відомостей.

Порядок також містить спеціальні виключення, пов’язані, зокрема, з учиненням правопорушення, станом алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, умисним самоушкодженням або самогубством, крім випадку встановленого судом доведення до самогубства, а також поданням завідомо неправдивої інформації.

Такі підстави не можна застосовувати абстрактно. Орган повинен установити не просто факт сп’яніння або правопорушення, а передбачений нормативним актом зв’язок цієї обставини з ушкодженням чи смертю.

Позиція Верховного Суду: держава не може перекладати наслідки власної бездіяльності на сім’ю загиблого

Важливий орієнтир сформулював Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 8 липня 2026 року у справі № 420/37993/24.

Чоловік позивачки, працівник АТ «Херсонобленерго», загинув 31 березня 2023 року внаслідок спрацювання вибухового пристрою під час виконання трудових обов’язків. Пенсійний фонд відмовив у допомозі, посилаючись на те, що на дату загибелі підприємство не було внесене до Реєстру об’єктів критичної інфраструктури.

Верховний Суд визнав такий підхід протиправним. На час події електроенергетика вже була віднесена законодавством до секторів критичної інфраструктури, а спеціальний реєстр ще не функціонував у відповідному форматі. Подальше внесення підприємства до реєстру не створило його статус з нуля, а лише формалізувало обставину, яка існувала раніше.

Суд наголосив: право виникає в момент юридичного факту — загибелі працівника внаслідок військової агресії під час виконання професійних обов’язків. Подальші організаційні рішення держави не можуть звужувати чи відтерміновувати вже набуте право.

За принципом належного урядування ризик помилки або несвоєчасних дій державного органу має покладатися на державу. Негативні наслідки державної бездіяльності не можуть ставати приватним тягарем для людини. Повний виклад позиції міститься в офіційному повідомленні Верховного Суду та постанові у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Цей висновок не означає, що в кожній справі можна ігнорувати питання статусу об’єкта. Він означає інше: відсутність запису в реєстрі не може бути єдиною і самодостатньою підставою для відмови, якщо належність об’єкта до критичної інфраструктури підтверджується законодавством і фактичними обставинами.

Як будувати судову стратегію

Перш ніж звертатися до суду, адвокату доцільно:

1. Отримати повний текст рішення Пенсійного фонду, а не обмежуватися повідомленням про відмову.
2. Витребувати матеріали, на підставі яких ухвалено рішення, включно з відповідями інших органів.
3. Визначити, який саме елемент юридичного складу фонд вважає недоведеним.
4. Перевірити, чи застосовано актуальну редакцію Закону та Порядку.
5. Доповнити доказову базу та, за потреби, ініціювати перегляд рішення.
6. Не пропустити строк звернення до адміністративного суду.

Спір щодо рішення Пенсійного фонду є публічно-правовим і розглядається за правилами адміністративного судочинства. Загальний строк звернення, передбачений Кодексом адміністративного судочинства України, становить шість місяців із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права, якщо інший строк не встановлений законом.

Залежно від обставин позовні вимоги можуть включати:

●      визнання рішення про відмову протиправним та його скасування;

●      зобов’язання повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки суду;

●      зобов’язання призначити і виплатити допомогу, якщо всі необхідні обставини вже встановлені та в органу немає простору для адміністративного розсуду.

Формулюючи спосіб захисту, слід зважати, чи достатньо доказів для безпосереднього призначення виплати. Якщо окремі факти ще потребують перевірки компетентним органом, вимога лише про негайну виплату може бути визнана передчасною. У такій ситуації варто заявляти основну та альтернативну вимоги.

Допомога за Законом № 2980-IX — це окремий вид державної підтримки, заснований на спеціальній правовій підставі. Її не слід механічно прирівнювати ані до пенсійного забезпечення, ані до адресної соціальної допомоги, ані до звичайного страхового відшкодування.