Зберегти аудіовізуальну спадщину світу — значить зберегти нашу колективну пам'ять та забезпечити її передачу майбутнім поколінням. Ми повинні знати минуле, щоб формувати наше спільне майбутнє на основі діалогу і взаєморозуміння.
Генеральний директор ЮНЕСКО Ірина Бокова.
Триває вісім місяців російсько-української війни. Ворог б’є по цивільних об’єктах. Ворог свідомо знищує надбання української культури. Прицільні удари завдаються по закладах освіти та культури, по школах та музеях. Те, що ворог не може знищити, розкрадається, вивозиться до російської федерації. Так, 12 червня 2022 the Guardian повідомила, що команда міжнародних вчених та експертів із цифрових зображень помітили закономірність у крадіжках російськими військами цінних артефактів з українських музеїв на окупованих територіях. Це робиться, в першу чергу, з метою знищення ідентичності українців, позбавлення їх мови, позбавлення їх зв’язку зі своїми пращурами, зі своїм Родом. Це робиться з метою повного знищення України та українців.
Саме тому нашим завданням зараз э не тільки повне знищення ворога, а й збереження культурної спадщини, в тому числі аудіовізуальної.
Історія виникнення Свята: Всесвітній день аудіовізуальної спадщини (англ. World Day for Audiovisual Heritage)– Міжнародний день ООН, встановлений Резолюцією 33-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 33 С/53 у 2005 році, який відзначається щорічно 27 жовтня.
Ретроспективний погляд: Проголошення Генеральною конференцією ЮНЕСКО Всесвітнього дня аудіовізуальної спадщини почалося з того, що Міжнародна федерація телевізійних архівів (англ. IFTA: International Federation of Television Archives) звернулася із закликом до світової спільноти про збереження мовної спадщини.
Виходячи з розуміння, що в цю спадщину буде також включено всю аудіовізуальну спадщину, Міжурядова рада програми «Інформація для всіх» запропонувала Генеральному директору ЮНЕСКО прийняти цей заклик до відома, підготувавши відповідні заходи.
Рада програми також підтримала пропозиції Міжнародної архівної ради (МАС) про проголошення Міжнародного дня архівів, але запропонувала об'єднати з пропозицією про проголошення Всесвітнього дня аудіовізуальної спадщини.
Аудіовізуальні матеріали дозволяють світові ніби відкрити вікно у світ подій, на яких не всі можуть бути присутні особисто. Вони, як об’єкти документальної спадщини, дають нам можливість почути голоси минулого та пізнати історії з життя людей і культур усього світу. Всесвітній день аудіовізуальної спадщини відображає закріплене в Статуті ЮНЕСКО завдання: сприяти «вільному розповсюдженню ідей словесним або образотворчим шляхом» — як безцінний скарб загальної спадщини та пам’яті людства. Це свято, передусім, підкреслює важливу роль спадщини щодо захисту світу у свідомості людей.
Головні цілі проведення Всесвітнього дня аудіовізуальної спадщини:
- привернення уваги громадськості до необхідності збереження цієї спадщини;
- створення можливостей для ознайомлення з окремими місцевими, національними або міжнародними ініціативами щодо цієї спадщини;
- акцентування уваги на забезпеченні доступності архівів;
- залучення уваги засобів масової інформації до проблем спадщини;
- підвищення статусу аудіовізуальної спадщини в рамках загальної культурної спадщини;
- збільшення уваги до аудіовізуальній спадщині, що знаходиться під загрозою, особливо в країнах, що розвиваються тощо.
Генеральною конференцією ЮНЕСКО цей день було проголошено таким, що святкується, в ознаменування річниці прийняття на 21-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1980 р. Рекомендацій про охорону і збереження рухомих зображень.
Рекомендації визначають «рухомі зображення» як будь-яку серію зображень, записаних на носії (незалежно від методу запису або характеру носія, такого як плівка, стрічка чи диск, що використовується для їх первинної чи наступної фіксації ), із супроводом звуку або без нього, які під час проекції створюють враження руху та які призначені для передачі чи розповсюдження серед публіки або створені з метою документування; вони повинні включати, серед іншого, елементи в наступних категоріях:
(i) кінематографічна продукція (така як художні фільми, короткометражні фільми, науково-популярні фільми, кінохроніка та документальні фільми, анімаційні та навчальні фільми);
(ii) телевізійна продукція, створена організаціями мовлення або для них;
(iii) відеографічні матеріали (що містяться у відеограмах), крім тих, що згадані в пунктах (i) і (ii) вище;
(b) «матеріал перед друком» означає матеріальну основу для рухомих зображень, що складається у випадку кінематографічної плівки з негативом, інтернегативом або інтерпозитивом, а у випадку відеограми майстра, такого попереднього — друкований матеріал, призначений для отримання копій;
(c) «проекційна копія» означає матеріальну підтримку рухомих зображень, призначених для фактичного перегляду та/або передачі зображень.
Задля найкращого збереження аудіовізуальної спадщини Архів ЮНЕСКО ініціював проект: «Оцифрування нашої спільної історії ЮНЕСКО».
Збереженням аудіовізуальної спадщини в Україні опікується центральний державний фотоархів України (наразі перебуває у стані припинення шляхом реорганізації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 червня 2022 р. № 732 «Про оптимізацію системи центральних державних архівів»). Заснований у 1932 р. як Всеукраїнський центральний фотокіноархів у м. Києві. У довоєнний період розміщувався у 26-му корпусі Києво-Печерської лаври, де мав робочі кімнати, архівосховище фотодокументів і фотолабораторію.
За невеликий проміжок часу в архіві було зібрано потужний комплекс аудіовізуальних джерел, основну частину якого складали фотодокументи, що відтворювали історію України перших радянських десятиліть; проведено облік документів та їх наукове упорядкування, забезпечено доступ до них та організовано використання ретроспективної документної інформації.
У 1953 р. архів став Центральним державним архівом кінофотофонодокументів УРСР (ЦДАКФФД УРСР). Розпочався новий етап його діяльності, пов’язаний, перш за все, з плановим комплектуванням аудіовізуальними документами.
Новий етап у розвитку архіву розпочався з відновленням державної незалежності України. З 1992 р. архів перейменований у Центральний державний кінофотофоноархів України (ЦДКФФА України). У грудні 1998 р. йому присвоєно ім’я колишнього директора архіву Г. С. Пшеничного, який упродовж 35 років очолював установу. З 1998 р. архів комплектується новим видом документальних джерел — відеодокументами.
Кількість аудіовізуальних документів, що знаходяться на зберіганні в Центральному державному кінофотофоноархіві України:
Фотодокументи — 419 832,
Фонодокументи — 69 241,
Кінодокументи — 12 673,
Відеодокументи -1 573.
Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного до Всесвітнього дня аудіовізуальної спадщини у 2020 році розпочав проєкт «Одиниця обліку. За лаштунками архівних документів» .
Мета проекту – презентувати широкій аудиторії аудіовізуальні документи з архівної колекції. Кожен окремий випуск висвітлюватиме історію створення, функціонування та архівного зберігання одного аудіовізуального документа в соціокультурному та історичному контексті.
У цей День ми вітаємо всіх фахівців, копітка професійна діяльність яких пов’язана із збереженням безцінної спадщини України.
Джерела:
Закон України «Про національний архівний фонд та архівні установи»: https://bit.ly/3TRvGae.
Цифрова бібліотека UNESDOC: https://rb.gy/10qqvg.
Проект: «Оцифровування нашої спільної історії ЮНЕСКО»: https://bit.ly/3f59pHn
Рекомендації щодо захисту та збереження рухомих зображень від 27 жовтня 1980 року: https://rb.gy/fyvjrk.
Центральний державний кінофотоархів України: https://bit.ly/3DLB6OZ
Український Інститут Національної пам’яті: https://uinp.gov.ua/.
Вікіпедія: https://rb.gy/yr5zeb.