Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ провадять щотижневу рубрику «Огляд рішень Європейського суду з прав людини у сфері охорони здоров’я»
Матеріал підготувала Ірина Сенюта, д.ю.н., адвокат, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, керівник Центру медичного права ВША НААУ
Назва, посилання на рішення ЄСПЛ
Kosaitė-Čypienė and Others v. Lithuania
http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-193452
Дата ухвалення та набуття остаточного: 04.06.2019 та 04.09.2019
Обставини справи:
Чотири заявниці — матері, які народили вдома за допомогою дули (помічник на пологах), стверджували, що їхні домашні пологи проходили без ускладнень.
Після порушення кримінальної справи проти дули за допомогу в домашніх народженнях, у 2012 році три заявниці просили місцеві лікарні надати їм медичну допомогу для народження вдома. Однак лікарні відмовилися, оскільки надання такої допомоги було заборонено відповідним внутрішнім законодавством, а саме Медичним стандартом MN 40: 2006.
Тоді троє заявниць попросили Міністерство охорони здоров'я внести зміни до законодавства, щоб дозволити медичному персоналу надавати допомогу в домашніх умовах. Міністерство відповіло, що не планується вносити зміни до законодавства чи вводити нове законодавство щодо регулювання послуг акушерства вдома, заявивши, що народження в пологовому будинку є найбезпечнішим варіантом і що заявниці можуть відвідувати палати, щоб обрати ті, які найбільше підходять для їхніх потреб.
Одна із заявниць безуспішно оскаржила відповідь міністерства до адміністративних судів.
Зрештою, у 2012 році Вищий адміністративний суд відхилив її аргумент, що відсутність правового регулювання медичної допомоги під час народження вдома порушила її право на приватне життя. Навпаки, вітчизняне законодавство гарантувало їй право вибору найбільш прийнятної медичного закладу та висловлення її побажань щодо конфіденційності, і, у будь-якому випадку, праву на приватне життя не може надаватись більша цінність, ніж здоров'ю матері та дитини.
Правова позиція:
Суд встановив, що заявниці були поставлені в ситуацію, яка серйозно вплинула на їхню свободу вибору: від них вимагали або народити в лікарні, або, якщо вони хотіли б народити вдома, зробити це без допомоги медичного працівника. Суд вважає, що це було втручанням у право заявників на повагу до їхнього приватного життя.
Однак це втручання було відповідно до закону. Внутрішнє законодавство було не тільки доступним, але також було чітко регламентовано, що дозволяло заявникам передбачити, що пологи вдома за участі медичних працівників не допускаються. Заборону також підтвердили в листах із лікарень, які заявниці отримали, поки деякі з них були ще вагітні.
Крім того, було визначено, що Литва встановила справедливий баланс між правами заявниць та законним інтересом держави щодо захисту здоров'я та безпеки матері та дитини під час пологів та після них.
Зокрема, в Литві були вжиті заходи з 1990-х років для забезпечення домашніх умов для жінок, які народжували в пологових будинках. Тільки у Вільнюсі, де проживали всі четверо заявниць, було три такі лікарні. Одну із заявниць насправді запросили відвідати таку лікарню, але, як вказував Вищий адміністративний суд, вона не пішла на контакт.
Крім того, післяпологова допомога була доступною, якщо ускладнення виникли під час пологів або після них.
Нарешті, хоча медичні працівники зіткнулися б із юридичними наслідками для надання допомоги у домашніх народженнях, матері не могли бути покарані за народження вдома.
Також Суд повторив, що згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод Литва не вимагає дозволу на проведення домашніх народжень. Досі існувала велика невідповідність між правовими системами Договірних Держав щодо цього інституту.
Незважаючи на те, що закон нещодавно змінився у зв'язку з народженням удома, це не могло не впливати на ситуацію заявниць, яка мала місце до зміни. За таких обставин втручання у право заявників на повагу до їхнього приватного життя не було непропорційним, і Суд дійшов висновку, що не було порушення ст. 8 Конвенції.
Констатоване порушення: відсутнє порушення ст. 8 Конвенції.