Джерела:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 No 435-IV (далі — ЦК України)
2. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII (далі — Основи).
Згідно зі ст. 286 ЦК України, ст. 39-1 Основ, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.
Відповідно до ст. 40 Основ, медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Нормативного визначення лікарської таємниці немає. Під лікарською таємницею розуміємо усю інформацію, отриману в процесі медичного обслуговування пацієнта, яка не підлягає розголошенню, крім випадків, передбачених законодавством, про яку медичним працівникам та іншим особам стало відомо у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків чи громадською діяльністю.
Системний аналіз ст. 286 ЦК України, ст. 39-1, 40 Основ дає підстави визначити об’єкт лікарської таємниці, який становлять такі відомості:
а) про стан здоров’я пацієнта;
б) про хворобу;
в) про діагноз;
г) одержані при медичному обстеженні;
ґ) про факт звернення за медичною допомогою;
д) про медичний огляд та його результати;
е) про методи лікування;
є) про інтимну і сімейну сторони життя.
Об’єктом лікарської таємниці є вся інформація, отримана у процесі медичного обслуговування. Її можна умовно поділити на дві групи:
1) медичну інформацію;
2) інформацію немедичного характеру, тобто ту, що стосується особистого і сімейного життя.
Кожну з цих груп можна розглядати як щодо пацієнта (діагноз, прогноз, шкідливі звички, сімейне та особисте життя тощо), так і щодо членів його сім’ї (спадкові хвороби, стан здоров’я родичів, їх особисте та сімейне життя та інше) залежно від конкретної ситуації.
Під медичною інформацією, за ст. 3 Основ, розуміється інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров’я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров’я та обмеження повсякденного функціонування/ життєдіяльності людини.
Звертаємо увагу, що визначення лікарської таємниці також запропоновано і в судовій практиці. У Постанові Верховного Суду від 11.11.2020 (справа № 442/4791/17) зазначено: «медичною таємницею є: факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою; стан здоров`я людини; діагноз; обставини, що передували захворюванню або спровокували його, функціональні особливості організму; шкідливі звички, особливості психіки, майновий стан, інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров`я родичів, близьких пацієнта. Тобто під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно всі аспекти, що стосуються здоров`я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник або інші особи, яким у зв`язку з виконанням їхніх професійних чи службових обов`язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров`я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків».
Відповідь на питання підготувала Ірина Сенюта, керівник Центру медичного права ВША НААУ, доктор юридичних наук, професор, адвокат
Джерело: Юридичний путівник. Права пацієнта. Центр медичного права https://cutt.ly/46gZBRh
Дізнатися про окремі питання щодо здійснення прав, обмежень і гарантій, передбачених «Про систему громадського здоров’я», щодо карантину та повноважень органів системи громадського здоров’я, які слугуватимуть кращому розумінню положень Закону, можна у Юридичному путівнику. Громадське здоров’я, який доступний для ознайомлення та завантаження за посиланням: https://cutt.ly/D4F2MKk