Ольга Семенюк адвокат, член Ради Комітету з сімейного права НААУ, поділилася досвідом представництва інтересів позивача у справі № 711/3792/21 щодо оскарження постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та пропонує увазі колег огляд постанови Верховного Суду від 18 січня 2023 року.
Коротко про ситуацію:
Особа звернулася до нотаріуса для оформлення права власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті матері. За життя було складено заповіт, що був посвідчений секретарем сільської ради. Проте нотаріус відмовився вчиняти нотаріальні дії, про що виніс постанову, в якій вказав, що заповіт не відповідає вимогам діючого законодавства за таких причин:
В порушення вимог ст. 1247 Цивільного кодексу України та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року, заповіт не містить часу його складання.
Якщо заповіт записаний зі слів заповідача за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, він має бути прочитаний заповідачем в голос та підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. В тексті наданого заповіту відсутні дані, що заповідач не може сам прочитати заповіт.
Оскільки заповіт був посвідчений в присутності свідків, необхідно було врахувати всі вимоги щодо даних свідків, а саме: відсутні дати народження свідків, що суперечить п. 1.4 розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Крім того, посвідчувальний напис на наданому заповіті не відповідає формі, а саме: додаткам 3 та 5 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері.
Суд першої інстанції виходив з того, що заповіт відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, оскільки, по-перше, містить причину, з якої його текст не підписаний особою, що його вчиняє (хвороба -сліпота), та підпис іншої особи, яка на прохання заповідача підписала заповіт; по-друге, заповіт прочитано вголос та підписано у присутності свідків, особи яких встановлено за паспортними даними та роз`яснено їм відповідні права; по-третє, секретар сільської ради перевірила дієздатність заповідача, роз`яснила їй зміст статей 1241, 1307 ЦК України. При цьому наявність формальних порушень (як-то незазначення дати народження свідків) саме по собі не спростовує вільне волевиявлення заповідача, яке було належним чином виражене в заповіті, та не свідчить про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу районної державної нотаріальної контори задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання протиправною і скасування постанови нотаріуса. Постановлено в зазначеній частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови нотаріуса. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. В матеріалах спадкової справи містяться відомості про те, що після смерті особи із заявами про прийняття спадщини звернулися: позивач у справі, а також онука померлої. Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач визначив відповідачем лише Черкаську районну державну нотаріальну контору, а суд першої інстанції не роз`яснив належним чином позивачу його права, зокрема щодо необхідності залучення до участі у справі як співвідповідачів інших спадкоємців та не вирішив це питання в порядку, передбаченому статтею 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі як співвідповідача іншу особу. Оскільки правильно вирішити спір без участі всіх належних співвідповідачів неможливо, то колегія суддів вважала за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса.
Правові висновки ВС.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що складений ОСОБА_3 заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображенням дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, у зв`язку з чим у державного нотаріуса Черкаської районної державної нотаріальної контори були відсутні підстави для неприйняття такого заповідального розпорядження, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та скасування постанови відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 51 ЦПК України у подібних правовідносинах, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У справі, яка переглядається, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з огляду на те, що, на думку державного нотаріуса, складений заповіт не відповідав вимогам чинного законодавства. Тобто при вирішенні питання щодо оформлення спадщини за заповітом нотаріус надав правову оцінку заповіту без дослідження прав та інтересів інших спадкоємців майна померлої особи.
Отже, в даному конкретному випадку позовна вимога щодо оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії могла бути пред`явлена безпосередньо до нотаріуса, оскільки цей нотаріальний акт стосувався лише прав та інтересів спадкоємця за заповітом і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що інший спадкоємець, яка прийняла спадщину за законом, оспорює дійсність вищезгаданого заповіту.
Таким чином, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір виник саме з Черкаською районною державною нотаріальною конторою з приводу порушення названим відповідачем права позивача на оформлення спадщини за заповітом.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії через неналежний суб`єктний склад учасників справи, оскільки залишив поза увагою те, що Черкаська районна державна нотаріальна контора є належним відповідачем за вказаною вимогою. Тому Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Посилання на рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108515951