Рішення ЄСПЛ у справі «Юрчич проти Хорватії» (JURČIĆ v. CROATIA) (заява № 54711/15) від 04.05.2021 р.
Обставини справи. Заявниця працювала, з невеликими перервами, з 1993 року. Її остання відповідна робота тривала з 19 серпня 2006 року до 31 жовтня 2009 року. З 1 листопада 2009 року вона є безробітною.
17 листопада 2009 року заявниця пройшла процедуру екстракорпорального запліднення. Лікуючий лікар порекомендував їй відпочити (mirovanje).
27 листопада 2009 року заявниця уклала трудовий договір з компанією N. (далі – «компанія»), головний офіс якої знаходився поблизу м. Спліт, приблизно за 360 км від місця проживання заявниці. Відповідно до договору, заявник мав розпочати роботу на повний робочий день для виконання адміністративних завдань у Спліті з цієї дати за щомісячну заробітну плату в розмірі 4400 хорватських кун (приблизно 600 євро).
11 грудня 2009 року заявниця подала заяву про реєстрацію її в системі обов’язкового медичного страхування до Хорватського фонду медичного страхування (Hrvatski zavod za zdravstveno osiguranje – «Фонд»), і її було зареєстровано як застраховану особу.
14 грудня 2009 року заявницю почало нудити. Її лікар встановив, що екстракорпоральне запліднення пройшло успішно, і що заявниця потребує відпочинку через ускладнення, пов’язані з вагітністю. У зв’язку з цим було призначено період лікарняного. 17 грудня 2009 року ультразвукове дослідження підтвердило, що заявниця була вагітна двійнею.
28 грудня 2009 року заявниця подала заяву про виплату компенсації за втрату заробітної плати під час перебування на лікарняному у зв’язку з ускладненнями, пов’язаними з вагітністю.
5 січня 2010 року відповідне відділення Фонду за власною ініціативою розпочало перевірку стану медичного страхування заявниці. 16 лютого 2010 року Фонд поновив розгляд справи щодо медичного страхування заявниці та відхилив її заяву про реєстрацію як застрахованої особи, а також її вимогу про компенсацію втрати заробітної плати у зв’язку з перебуванням на лікарняному у зв’язку з ускладненнями, пов’язаними з вагітністю. Своє рішення він обґрунтував висновком власного експерта, згідно з яким, коли заявниця приступила до роботи в компанії 27 листопада 2009 року, вона була непридатна до роботи за станом здоров’я, оскільки за десять днів до цього пройшла процедуру екстракорпорального запліднення. Тому було визнано, що її працевлаштування було фіктивним і мало на меті виключно отримання матеріальних переваг, пов’язаних зі статусом працевлаштованої особи, включаючи компенсацію за втрату заробітної плати за час її відсутності на роботі через ускладнення, пов’язані з вагітністю.
Заявниця оскаржила це рішення в Центральному управлінні Хорватського фонду медичного страхування (далі – «Центральне управління»). Вона стверджувала, що після процедури екстракорпорального запліднення вона почувалася добре, і що вона не могла знати, чи буде імплантація успішною.
Відповідно до експертного висновку спеціаліста з гінекології та акушерства від 3 березня 2010 року, наданого заявницею, на дату, коли заявниця вийшла на роботу в компанію, вона була здоровою та очікувала на результати екстракорпорального запліднення. Експерт також підкреслив, що ні заявниця, ні її гінеколог не могли знати заздалегідь, чи буде екстракорпоральне запліднення успішним, і як розвиватиметься вагітність.
Після розгляду скарги заявниці Центральний офіс провів додаткову оцінку обставин працевлаштування заявниці та її стану здоров’я. Згідно з інформацією, отриманою від роботодавця, заявниця повинна була працювати в штаб-квартирі компанії в Спліті, але частину своїх завдань вона могла виконувати дистанційно з дому. Роботодавець підтвердив, що її посада в компанії вимагала поїздок по Хорватії та за її межі.
На підставі наведених вище доказів 30 березня 2010 року Центральне управління відхилило скаргу заявниці, постановивши, що хоча вагітність сама по собі не може бути причиною для відмови у працевлаштуванні, конкретні обставини справи заявниці свідчать про те, що її працевлаштування можна вважати фіктивним і спрямованим виключно на отримання компенсації за втрату заробітної плати, яка надається працюючим особам.
Заявниця оскаржила це рішення до Вищого адміністративного суду (Visoki upravni sud Republike Hrvatske), стверджуючи, зокрема, що вона зазнала дискримінації як жінка, яка пройшла процедуру екстракорпорального запліднення. Заявниця прямо посилалася на Закон про запобігання дискримінації та Конвенцію. Вона також пояснила, що планувала переїхати ближче до Спліту, де був зареєстрований її чоловік, і що більшість інших співробітників компанії проживали в інших місцях, оскільки характер роботи компанії був сумісний з дистанційною роботою, яку вона сама виконувала.
5 грудня 2012 року Вищий адміністративний суд відхилив адміністративний позов заявниці, підтримавши аргументацію адміністративних органів. Він підкреслив, що у зв’язку з проведенням 27 листопада 2009 року екстракорпорального запліднення заявниця не могла працювати на роботі.
Потім заявниця подала конституційну скаргу до Конституційного суду (Ustavni sud Republike Hrvatske), повторивши свої попередні аргументи і стверджуючи, що вона зазнала дискримінації.
Також заявниця поскаржилася до Омбудсмена з питань гендерної рівності (Pravobraniteljica za ravnopravnost spolova). 18 грудня 2010 року Омбудсмен повідомила заявниці, що вона винесла Фонду попередження про те, що його рішення у справі заявниці порушило заборону менш сприятливого ставлення на підставі вагітності, і що це становить дискримінацію за ознакою статі. Омбудсмен підкреслила, що інтерпретація ситуації заявниці відповідними органами ґрунтувалася на передумові, що кожна жінка, яка пройшла процедуру екстракорпорального запліднення, повинна вважатися фізично непридатною для працевлаштування, і що жінку, яка пройшла процедуру екстракорпорального запліднення або є вагітною, насправді не зможе прийняти на роботу жоден роботодавець. Вона також рекомендувала Фонду відмовитися від тлумачення відповідних інструкцій у подібних випадках, згідно з яким жінка, яка проходить процедуру екстракорпорального запліднення або іншим чином може завагітніти з високим ризиком, є непридатною до виконання будь-якої роботи.
22 квітня 2015 року Конституційний Суд відхилив конституційну скаргу заявниці як необґрунтовану, підтримавши висновки адміністративних органів та Вищого адміністративного суду.
Окрім того, згідно з інформацією, наданою Фондом, трудові відносини заявника з підприємством були припинені з 13 грудня 2009 року.
Обґрунтування ЄСПЛ. Суд відзначає висновок органів влади про те, що заявниця була непрацездатною в день укладення трудового договору, оскільки її лікар рекомендував їй відпочинок після екстракорпорального запліднення за десять днів до цього. Зокрема, органи влади посилалися на той факт, що заявниця повинна була працювати в головному офісі роботодавця, розташованому за 350 км від місця її проживання, і що поїздка в її стані могла зменшити її шанси на сприятливий результат запліднення (див. пункти 16 і 19 вище). У зв’язку з цим Суд вважає, що захист, що надається жінці під час вагітності, не може залежати від того, чи є її присутність на роботі під час материнства необхідною для виконання посадових обов’язків, або від того, що вона тимчасово не може виконувати роботу, для якої її було найнято. Більше того, Суд вважає, що запровадження заходів захисту материнства є необхідним для дотримання принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості.
Суд зазначає, що вирішуючи справу заявниці, національні органи обмежилися висновком про те, що у зв’язку з екстракорпоральним заплідненням вона за станом здоров’я була непридатна до роботи, а це означає, що вона повинна була утриматися від неї до підтвердження її вагітності. Суд зазначає, що цей висновок прямо суперечив як національному, так і міжнародному праву. Більше того, це було рівнозначно відмові заявниці від пошуку роботи через можливу вагітність.
Наведених вище міркувань достатньо для того, щоб Суд дійшов висновку, що заявниця зазнала дискримінації за ознакою статі.
Суд вважає, що вимога до жінки надати інформацію про її можливу вагітність або планування вагітності або зобов'язання повідомити про такий факт під час прийому на роботу також становитиме пряму дискримінацію за ознакою статі.
Крім того, якби органи влади мали будь-які докази шахрайства або докази того, що трудові відносини заявниці були недійсними, ніщо не заважало їм порушити відповідне провадження у зв’язку з цим.
На думку Суду, гендерні стереотипи такого роду є серйозною перешкодою для досягнення реальної та суттєвої гендерної рівності.
Підсумовуючи, Суд повторює, що відмова вагітній жінці у працевлаштуванні або наданні пільг, пов’язаних з працевлаштуванням, через її вагітність становить пряму дискримінацію за ознакою статі, яка не може бути виправдана фінансовими інтересами держави.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/ya32cc6n