Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.08.2025 р. у справі № 201/4727/24 (провадження № 61-12984св24) щодо звільнення за прогул

Обставини справи. Позивач вважала звільнення незаконним. Зазначала, що у вересні 2023 року під час відпустки, наданої за згодою сторін, вона поїхала до Німеччини, де отримала статус особи, що перебуває під тимчасовим захистом країни, про що повідомляла у своїх заявах про продовження відпустки від 26 жовтня 2023 року і від 08 лютого 2024 року, продубльовано 14 лютого 2024 року.

15 лютого 2024 року вона отримала листа за підписом генерального директора КП «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» про те, що її заява про надання відпустки залишається без розгляду, що є порушенням статті 7 Закону України «Про звернення громадян», оскільки заява була складена відповідно до статті 5 вказаного Закону.

01 квітня 2024 року на її електрону адресу надійшов лист від 29 березня 2024 року № 660/1 «Про надання письмових пояснень» за підписом генерального директора КП «Регіональний медичний центр родинного здоров`я», в якому зазначено, що відповідно до наказу відповідача від 29 березня 2024 року № 128 «Про службове розслідування» вона має до 01 квітня 2024 року (тобто в день надходження до неї цієї інформації) надати письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці з 14 лютого 2024 року.

Зазначала, що на її прохання з наказом про службове розслідування, інформацією про склад дисциплінарної комісії, про підставу проведення службового розслідування всупереч Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950, її також ознайомлено не було.

04 квітня 2024 року на електронну адресу вона отримала наказ КП «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» від 04 квітня 2024 року № 187-к про її звільнення. Вказувала, що з 04 квітня 2024 року вона не працює.

Обґрунтування Суду. Відповідно до статті 12 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Однак 19 липня 2022 року статтю 12 Закону було викладено у новій редакції, частинами другою-четвертою якої передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 761/170/23.

Суди попередніх інстанцій встановили, що доказів поважності причин неявки на роботу позивач не надав.

Враховуючи, що з 16 листопада 2023 року до 13 лютого 2024 року відповідач за заявою позивача надавав їй відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів, що передбачено частиною четвертою статті 12 Закону № 2136-IX, з 14 лютого 2024 року позивач мала стати до роботи, про що була обізнана, однак не стала до роботи, поважність причин відсутності на робочому місці не довела, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач правомірно видав наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому підстав для її поновлення на роботі немає.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, а тому також задоволенню не підлягають.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129553827

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.08.2025 р. у справі № 392/404/22 (провадження № 61-14430св24) щодо порушення вимог законодавства в організації ведення бухгалтерського обліку, організації пожежної безпеки, юридичному напрямку та оформленні договірних відносин, вирішенні кадрових питань, веденні діловодства, роботи з документами, проведенні тендерів та оформленні тендерної документації.

Обставини справи. ОСОБА_1 працює на посаді головного лікаря КНП «Маловисківська лікарня» на підставі контракту з керівником комунального закладу охорони здоров`я від 06 грудня 2018 року, укладеного з Маловисківською районною радою на строк до 05 грудня 2023 року.

Під час проведення перевірки КНП «Маловисківська лікарня» виявлені порушення вимог законодавства в організації ведення бухгалтерського обліку, організації пожежної безпеки, юридичному напрямку та оформленні договірних відносин, вирішенні кадрових питань, веденні діловодства, роботи з документами, проведенні тендерів та оформленні тендерної документації.

Листом від 19 січня 2022 року Маловисківська міська рада надіслала ОСОБА_1 довідку робочої групи з проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Маловисківська лікарня» та просила надати пояснення в п`ятиденний термін. Вказаний лист позивач отримав 21 січня 2022 року.

Розпорядженням Маловисківського міського голови № 8/б/1 від 27 січня 2022 року за результатами проведеної перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Маловисківська лікарня», на підставі довідки робочої групи від 28 грудня 2021 року, контракту від 06 грудня 2018 року, керівника КНП «Маловисківська лікарня» - головного лікаря ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено йому догану за неналежне виконання покладених обов`язків (невиконання підпунктів 7, 8 та 12 пункту 5 контракту).

Пунктом 2 цього розпорядження визначено, що протягом строку дії догани заходи заохочення (надбавка у розмірі 50 % до посадового окладу за складність та напруженість у роботі та преміювання) відповідно до частини третьої статті 151 КЗпП до головного лікаря ОСОБА_1 не застосовувати.

Листом від 31 січня 2022 року головний лікар КНП «Маловисківська лікарня» ОСОБА_1 повідомив Маловисківську міську раду про вжиті заходи щодо усунення зауважень, які були виявлені робочою групою Маловисківської міської ради під час перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Маловисківська міська лікарня».

07 березня 2022 року позивач, посилаючись на усунення усіх виявлених при проведенні перевірки лікарні зауважень, звернувся до голови Маловисківської міської ради з проханням зняти догану достроково.

За зверненням Маловисківської міської ради щодо виявлених порушень в роботі КНП «Маловисківська міська лікарня» слідчим відділом відділення поліції № 1 (місто Мала Виска) Новоукраїнського РВП ГУНП в Кіровоградській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022121090000282 від 14 липня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частини другої статті 191 КК України.

Обґрунтування Суду. Факт порушення позивачем його трудових обов`язків підтверджений довідкою робочої групи з проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності КНП «Маловисківська лікарня» від 28 грудня 2021 року.

Зокрема, цією перевіркою, яка проводилась в період з 06 вересня 2021 року до 21 жовтня 2021 року, встановлено, що на підприємстві відсутній наказ головного лікаря про зобов`язання відповідальної особи здійснювати ведення бухгалтерського обліку відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 291 від 30 листопада 1999 року; відсутній документ про проведення інвентаризації кредиторської заборгованості, яка згідно з пунктом 10 Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого Міністерством фінансів України № 879 від 02 вересня 2014 року має бути здійснена до 01 жовтня; відсутня особа, на яку покладено обов`язки щодо здійснення антикорупційної політики; з червня 2021 року по теперішній час керівник КНП «Маловисківська лікарня» не подає на затвердження органу управління штатні розписи; спрощені закупівлі на підприємстві проводить тендерний комітет, що є порушенням частини першої статті 11 Закону України «Про публічні закупівлі», та інші порушення.

З огляду на викладене, оскільки оспорюване розпорядження № 8/б/1 від 27 січня 2022 року про оголошення ОСОБА_1 догани містить посилання на конкретні порушення ним трудової дисципліни, факт неналежного виконання ним посадових обов`язків, які є складовими його трудових функцій, підтверджений матеріалами справи й доказів протилежного, як і доказів, що такі порушення скоєні не з його вини, позивач не надав, обґрунтованим є застосування відповідачем до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення.

При цьому, дисциплінарне стягнення застосовано до ОСОБА_1 в межах строків для накладення дисциплінарного стягнення, оскільки днем виявлення проступку є день, коли відповідачу як роботодавцю стало відомо про цей проступок та про особу, яка його вчинила, і таким днем є день складення довідки про результати перевірки - 28 грудня 2021 року. Тобто, накладення дисциплінарного стягнення відбулось в місячний строк з дня виявлення відповідачем проступку.

Крім того, враховуючи те, що більша частина вчинених позивачем порушень трудових обов`язків є триваючими порушеннями, які остаточно зафіксовані в довідці від 28 грудня 2021 року, а щодо таких порушень як непроведення інвентаризації кредиторської заборгованості станом на 01 жовтня 2021 року, неподання на затвердження органу управління штатних розписів підприємства від 01 серпня, 01 вересня 2021 року шестимісячний строк для накладення дисциплінарного стягнення станом на 27 січня 2022 року не сплив, немає підстав для висновку, що відповідач порушив передбачений частиною другою статті 148 КЗпП України строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129582425

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.08.2025 р. у справі № 381/3001/23 (провадження № 61-10685св24) щодо розрахунку середнього заробітку

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацами четвертим та п`ятим пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129582426

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2025 р. у справі № 760/34080/21 (провадження № 61-11934св24) щодо звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України

Обставини справи. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБК Альтіс» (далі - ТОВ «ТБК Альтіс»), у якому просив: визнати незаконним наказ ТОВ «ТБК Альтіс» № 178-К від 29 листопада 2021 року про накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення та наказ № 179-К від 30 листопада 2021 року про звільнення його з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин; змінити формулювання причини звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України за власним бажанням; стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 18 000,00 грн та 15 000,00 грн на компенсацію моральної шкоди.

На обґрунтуванням своїх вимог зазначав, що з 07 травня 2018 року працював на посаді машиніста крана баштового п`ятого розряду відділу головного механіка (сектор кранового господарства) у ТОВ «ТБК Альтіс».

Під час виконання трудових обов`язків він виявив порушення ТОВ «ТБК Альтіс» норм трудового законодавства, законодавства про охорону праці, а також державних будівельних норм.

Зокрема, затверджені підрядниками плани виконання робіт не відповідали реальним умовам здійснення будівництва на об`єктах. Керівники підприємства змушували працювати в заборонених та небезпечних зонах. Відсутні сертифікати на вантажопідіймальні пристрої.

У зв'язку з виявленими порушеннями та ризиком настання нещасного випадку, 01 листопада 2021 року він звернувся до ТОВ «ТБК Альтіс» з письмовою заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, з 01 листопада 2021 року.

Проте згодом дізнався, що 01 листопада 2021 року він звільнений не був. Разом з тим 03 грудня 2021 року він отримав наказ про його звільнення з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Обґрунтування Суду. Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов`язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов`язки. У разі невидання наказу роботодавцем, непогодження з його діями, позивач мав право звернутися до суду з відповідним позовом.

Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22).

За встановленими судами обставинами відповідач не погодив звільнення позивача на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України й такого обов`язку не мав, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно нього на момент подання ним заяви про звільнення.

Відповідно подання ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняло його від обов`язку виходити на роботу.

Таким чином, установивши, що позивач не довів обставини, на які посилався у своєму позові, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у позові.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129526549