Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.07.2026 р. у справі № 161/6827/23 (провадження № 61-16923св23) щодо спрощеного провадження

Відповідно до частин першої - третьої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи; справи, що виникають з трудових відносин; справи про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У пункті 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У цій справі позивач звернувся до суду із позовом про захист особистих немайнових прав, спричинених розповсюдженням недостовірної інформації, її збирання, зберігання, використання та поширення і відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000,00 грн.

Отже, ціна позову у цій справі становить 800 000,00 грн.

Разом з тим, незважаючи на те що вказана сума значно перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року (2 684,00 грн х 250 = 671 000,00 грн), Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 05 травня 2023 року відніс справу до малозначних та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Отже, суд першої інстанції неправомірно розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, порушивши зазначені норми процесуального права.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138110904

Постанова Верховного Суду  складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від  10.07.2026 р. у справі № 761/10108/20 (провадження № 61-18550св21) щодо доказів

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, позивач зазначала, що:

- внаслідок прийнятих дискримінаційних рішень, діями та бездіяльністю посадових осіб Рахункової палати їй завдано майнову шкоду у розмірі 827 724,37 грн, які включають компенсацію за виконання нею обов`язків керівництва роботою Департаменту контролю у сфері юстиції та запобігання корупції, та шкоду внаслідок отримання нею травми та неможливості перебування на лікарняному з причин виробничої необхідності;

- у зв`язку з постійним приниженням, знущанням і свідомим руйнуванням попередньої бездоганної кар`єри позивача вона зазнала моральної шкоди, яку оцінювала в 1 000 000 грн.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позивач не довела належними і допустимими доказами факт завдання їй шкоди відповідачем, причинний зв`язок між діями відповідача та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказує, та наявності всіх необхідних умов для застосування статті 1174 ЦК України.

Втручатися в оцінку доказів, надану судами першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції повноваженнями не наділений.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що правовою підставою для відмови у задоволенні її позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довела наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є їїпроцесуальним обов`язком. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 8 вересня 2021 року у справі №638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 1 грудня 2021 року; у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21), від 28 лютого 2023 року; у справі № 454/2468/21 (провадження № 61-12225св22), від 28 лютого 2024 року; у справі № 454/2857/22 (провадження № 61-7142св23).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про долучення доказів, оскільки зазначені докази позивач не подавала до суду першої інстанції і обставини неможливості їх подання до місцевого суду не обґрунтувала.

Верховний Суд зазначає, що під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі №918/237/20.

Верховний Суд неодноразово викладав усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 6 лютого 2019 року у справі №916/3130/17, від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 10 квітня 2024 року у справі №638/6852/18 (провадження № 61-393св24)).

Щодо неможливості прийняття на стадії апеляційного перегляду справи довідки Національного агентства України з питань державної служби від 21 травня 2021 року № 2/21 та копії постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2019 року у справі № 640/7452/20, яких не існувало на час ухвалення рішення судом першої інстанції, касаційний суд враховує висновок, викладений у пункті 171 постанови Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 906/127/24, про те, що відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність від 27 серпня 2023року у справі № 552/7368/21 (провадження № 61-455св23)).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138110993

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.07.2026 р. у справі № 686/31363/25 (провадження № 61-7671св26) щодо відшкодування моральної шкоди

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що у провадженні дізнавачів ГУНП у Хмельницькій області перебуває кримінальне провадження № 42023242260000034 про вчинення директором ДП «Радгосп «Лісовогринівецький» кримінального правопорушення за невиплату йому заробітної плати.

Незважаючи на очевидність кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, службові і посадові особи Хмельницької обласної прокуратури та ГУНП у Хмельницькій області роблять видимість розслідування цього кримінального правопорушення.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними, відповідно до вимог процесуального та матеріального закону, покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Частинами першою - третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності процесуальних рішень, дій слідчого, чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023242260000034, а також того, що такими діями було завдано шкоди його правам та інтересам, у тому числі, моральної шкоди, та не надано доказів на підтвердження її розміру, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Верховний Суд з такими висновками погоджується, оскільки позивач не довів наявність обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, завдання йому шкоди, протиправності дій та факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю), на які він посилається.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

З урахуванням встановлених обставин справи, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138223300

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2026 р. у справі № 917/111/25 про зобов`язання колишнього директора повернути печатку, код доступу до електронної пошти, справи згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу, бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу, а також фінансовий звіт за 2-й квартал 2013 року.

Як зазначалося вище у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, обґрунтоване наявністю виключної правової проблеми.

Наявність виключної правової проблеми скаржник обґрунтовує наступним:

1) щодо застосування частини дев`ятої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", яка не вказує обов`язковість використання бухгалтерського обліку для встановлення належності майна боржника-юридичної особи, яке не підлягає державній реєстрації;

2) щодо законності рішень, постановлених судом без врахування тлумачень Конституційного Суду України від 12.01.2010 №1-рп/210 статті 99 Цивільного кодексу України щодо підсудності справ про звільнення керівника товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки в центрі справи стоїть питання про правомірність розгляду справи про звільнення керівника за правилами цивільного судочинства;

3) щодо того, чи може вважатися рішення суду виконаним при наявності рішень судів, в тому числі рішення апеляційного суду, які набрали законної сили, яким встановлена обставина, що рішення не виконано;

4) чи можна вважати боржника винним за невиконання рішення суду, яке не виконано з вини позивача.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

В той же час у поданому клопотанні відсутні належні обґрунтування згаданих кількісного та якісного вимірів. Товариство не зазначає про те, що описана ним правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої палати Верховного Суду.

5.10. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" в цій частині.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138261828

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.07.2026 р. у справі № 420/33487/24 (адміністративне провадження № К/990/242/26) щодо перевірки Держпраці

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позаплановий захід державного нагляду (контролю) проведено на підставі наказу від 07 жовтня 2024 року № 648/ПС-3К із зазначенням скаржника ( ОСОБА_2 ) та предмета перевірки, оформлено направлення від 08 жовтня 2024 року № ПС/1/17704-24; акт перевірки від 09 жовтня 2024 року №ПС/ДН/32006/0019 підписано представником позивачки про ознайомлення.

55. Тобто захід державного нагляду (контролю) проведено за наявності визначеної абзацом п`ятим частини першої статті 6 Закону № 877-V підстави (звернення фізичної особи), на підставі наказу і направлення відповідно до вимог частин першої-третьої статті 7 Закону № 877-V, з наданням їх копії уповноваженій особі ФОП ОСОБА_1 та за її участі, а результати заходу оформлено актом і приписом, з якими цю особу ознайомлено.

56. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку, що Міжрегіональне управління Держпраці у випадку ФОП ОСОБА_1 вийшло за межі предмета здійснення заходу державного нагляду (контролю), оскільки повинно було перевіряти лише можливе порушення трудових прав ОСОБА_2 , а фактично здійснило таку перевірку щодо інших осіб та за адресою другого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», яка не була вказана у скарзі.

57. Відповідно до абзацу 12 частини першої статті 6 Закону № 877-V під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

58. Проте ці вимоги Закону слід тлумачити з урахуванням положень частини шостої статті 2 Закону № 877-V, яка визначає, що заходи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення здійснюються у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

60. Державний нагляд (контроль) в Україні ґрунтується, зокрема, на принципі дотримання умов міжнародних договорів України (стаття 3 Закону № 877-V).

61. 08 вересня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон № 1985-ІV, яким ратифікувала Конвенцію МОП № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, прийняту 11 липня 1947 року. Отже, Конвенція МОП № 81 є частиною національного законодавства України та має пріоритет застосування перед нормами внутрішнього законодавства у разі колізії відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону № 1906-IV.

62. Стаття 3 Конвенції МОП № 81 визначає, що завданням системи інспекції праці є, зокрема, забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, зокрема норм щодо заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту.

63. Відповідно до пункту 1 статті 12 Конвенції МОП № 81 інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право, зокрема: c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги.

64. При цьому Конвенція МОП № 81 не обмежує це право витребуванням документів чи опитуванням осіб виключно щодо конкретного працівника, який подав звернення. Право посадової особи Держпраці на доступ до документації та отримання пояснень є інструментом, спрямованим на перевірку дотримання правових норм роботодавцем в цілому, а не лише щодо окремого працівника, і поширюється на будь-які книги, реєстри та інші документи, ведення яких передбачено національним законодавством з питань умов праці, незалежно від того, чи безпосередньо ці документи стосуються особи-скаржника.

65. Тобто інспектор праці, за наявності підстави, зокрема визначеної абзацом п`ятим частини першої статті 6 Закону № 877-V (звернення фізичної особи), може здійснювати перевірки у межах тих порушень трудового законодавства, які охоплюються предметом відповідного заходу контролю, які він може вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що роботодавець суворо дотримується норм трудового законодавства.

66. За іншого застосування абзацу дванадцятого частини першої статті 6 Закону № 877-V інспектор праці, виявивши під час перевірки порушення трудових прав інших працівників того ж роботодавця, був би позбавлений можливості на них реагувати, що суперечить меті державного нагляду (контролю) - виявленню та запобіганню порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпеченню інтересів суспільства (стаття 1 Закону № 877-V), а також завданням інспекції праці, визначеним статтею 3 Конвенції МОП № 81.

67. Оскільки інформація про звільнених працівників, реєстри нарахування та виплати заробітної плати, розрахунково-платіжні відомості є документами, ведення (зберігання) яких передбачено національним законодавством з питань умов праці, то посадова особа Держпраці вправі вимагати їх надання на підставі підпункту (ii) пункту «с» частини першої статті 12 Конвенції МОП № 81 та частини десятої статті 4 Закону № 877-V, незалежно від того, чи стосуються ці документи безпосередньо особи-скаржника.

68. Водночас реалізація посадовими особами Держпраці таких повноважень не є необмеженою, має відповідати принципам пропорційності, обґрунтованості та доцільності. Витребування документів має бути пов`язане з предметом перевірки, визначеним у наказі та направленні на проведення заходу державного контролю.

69. Подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 756/6946/16-а, від 09 лютого 2021 року у справі № 822/620/17, від 27 лютого 2026 року у справі № 160/32560/24, від 08 квітня 2026 року у справі № 380/9501/25.

70. У справі, що розглядається, предметом позапланового заходу державного нагляду (контролю), визначеним у наказі від 07 жовтня 2024 року № 648/ПС-3К та направленні від 08 жовтня 2024 року № ПС/1/17704-24, були питання оплати праці в частині нарахування та виплати заробітної плати на умовах, визначених трудовим договором, виплати грошової компенсації відповідно до статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення, виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів, що об`єктивно зумовлювало необхідність дослідження документації та фактичних обставин праці не лише щодо ОСОБА_2 , а й щодо інших працівників ФОП ОСОБА_1 , зокрема для з`ясування системності можливих порушень.

71. Тому посадові особи Міжрегіонального управління Держпраці не виходили за межі предмета перевірки (питання оплати праці, виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів), оскільки перевіряли обставини, необхідні для повного з`ясування обставин, пов`язаних із предметом перевірки, визначеним у наказі та направленні.

72. При цьому інспектор праці зобов`язаний здійснювати нагляд (контроль) за дотриманням трудового законодавства саме там, де фактично виконуються роботи працівниками. Обмеження інспекційних відвідувань виключно однією адресою, вказаною у зверненні фізичної особи чи адресою, зазначеною в ЄДР (яка часто не збігається з реальним місцем провадження діяльності) суперечило б меті державного нагляду (контролю) та фактично позбавляло б працівників ефективного захисту їх трудових прав.

73. Адреси магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_4 входили до переліку місць провадження діяльності ФОП ОСОБА_1 , зазначених у направленні на перевірку, а Закон № 877-V не обмежує проведення позапланового заходу виключно однією адресою.

74. Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 300/6438/21 вказав, що сенс інспекційного відвідування у багатьох випадках і полягає у раптовості та несподіваності перевірки, завдяки чому у випадку об`єктивної дійсності і можливо виявити певні порушення законодавства про працю, зокрема, фактичний допуск особи до роботи без укладення трудового договору.

75. Також слід звернути увагу на те, що формальні порушення або недоліки під час перевірки чи фіксації порушення трудового законодавства не є безумовною підставою для скасування її результатів, якщо вони не перешкоджають встановленню суті справи та виявленню порушення (пункт 85 постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 120/12494/23).

76. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про вихід відповідача за межі предмета заходу державного нагляду (контролю) та протиправне проведення перевірки за адресою другого магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», не вказаною у зверненні ОСОБА_2 , є помилковим і таким, що не враховує наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи.

77. Позивачка на обґрунтування своєї позиції посилалася на те, що зафіксовані відповідачем в акті перевірки особи є працівниками орендарів приміщень магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1» - ТОВ «Авангард-Опт», ТОВ «Строй опт», ТОВ «Мир Строй-ки» та ТОВ «Гермес-Будтех», а не працівниками ФОП ОСОБА_1 .

78. У подібній категорії спорів суди першочергово мають дослідити достовірність пояснень особи під час позапланової перевірки, щодо якої можливо приховане працевлаштування; можуть витребовувати у відповідного податкового органу, який є розпорядником інформації щодо нарахування та сплати суб`єктом господарювання, що залучає фізичних осіб для фактичного виконання робіт, ЄСВ, ПДФО, військового збору за відповідний період.

79. Такі дії відповідають обов`язку суду щодо офіційного з`ясування всіх обставин справи та повноваженням, передбаченим частиною четвертою статті 9 та частиною третьою статті 80 КАС України, щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі стосовно виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

80. Наведене має безпосереднє значення для перевірки доводів позивачки, оскільки для підтвердження перебування зафіксованих осіб у трудових відносинах з орендарями приміщень магазинів « ІНФОРМАЦІЯ_1» суд має з`ясувати, чи ці товариства фактично виконували щодо відповідних осіб функції роботодавця, тоді як надана позивачкою банківська виписка з перерахування ЄСВ, ПДФО та військового збору не містить прізвищ працівників, за яких здійснювалися ці платежі, що без витребування відповідної інформації у податкового органу унеможливлює встановлення факту сплати обов`язкових платежів за конкретних осіб.

81. Зафіксовані відповідачем в акті перевірки обставини виконання особами роботи в магазинах « ІНФОРМАЦІЯ_1» підлягали оцінці судами попередніх інстанцій у розрізі наведених ознак трудових відносин і концепції прихованого працевлаштування. Проте судові рішення такої оцінки не містять.

94. Верховний Суд також звертає увагу на те, що частина восьма статті 7 Закону № 877-V визначає, що припис як обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства, підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

95. Тому підписання оскаржуваного припису однією посадовою особою Держпраці, а не трьома посадовими особами, які здійснювали захід державного нагляду (контролю), на чому наголошує позивачка, не може вважатися підставою для визнання припису Міжрегіонального управління Держпраці протиправним.

97. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»); з огляду на положення статті 341 КАС України Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

98. Аналогічні застереження містяться у Рекомендаціях R(95)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження судових рішень від 07 лютого 1995 року (Recommendation R(95)5 concerning the introduction and improvement of the functioning of appeal systems and procedures in civil and commercial cases). Зокрема, у пункті «g» статті 7 Рекомендацій R(95)5 зазначено, що у суді третьої (касаційної) інстанції не можна представляти нові факти та нові докази.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138346731