Рішення ЄСПЛ від 15.02.2024 р. у справі «Шиліна проти України» (application no. 2412/19)
Обставини справи. Покинувши Крим у листопаді 2014 року, заявниця та її сім'я переїхали на підконтрольну Уряду територію та були зареєстровані як ВПО. З огляду на свій статус вони мали право на отримання щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 1 жовтня 2014 року. Заявник, як представник сім'ї, до цього часу отримував допомогу на рахунок, відкритий у приватному банку "Р.".
У квітні 2016 року виплату допомоги заявниці було призупинено за відсутності інформації, яка б вказувала органам влади на те, що вона відкрила рахунок в Ощадбанку. Крім того, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - "Управління") повідомило її, що воно не виплачуватиме допомогу на рахунок в іншому банку, окрім "Ощадбанку".
Заявниця оскаржила рішення Департаменту про призупинення виплати допомоги. Суди задовольнили її вимоги, оскільки для призупинення не було жодних правових підстав. Суди зазначили, що до липня 2016 року допомога могла виплачуватися через її поточний рахунок у банку R. За словами заявниці, вона отримала всі належні їй виплати за період з квітня по червень 2016 року (2400 українських гривень (близько 80 євро) на місяць).
З липня 2016 року виплату допомоги заявниці було знову призупинено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 5 листопада 2014 року через її відмову відкрити рахунок в Ощадбанку.
У липні 2016 року заявниця оскаржила відповідні положення Постанови № 637. Вона стверджувала, що ці положення є дискримінаційними та несумісними з іншими нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а тому мають бути визнані недійсними. Заявниця посилалася, серед іншого, на статтю 14 Закону "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 2014 року та статтю 6 Закону "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 2012 року. Заявниця вказала на різницю у ставленні до осіб без статусу ВПО, які отримували допомогу без необхідності відкривати рахунок в Ощадбанку, та осіб зі статусом ВПО, які були зобов'язані відкрити рахунок в Ощадбанку для отримання допомоги. Вона також стверджувала, що мала місце дискримінація між самими ВПО, а саме між тими, хто вже мав рахунки в Ощадбанку, і тими, хто не мав таких рахунків.
24 травня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва повністю відхилив позов заявниці. Цей суд обґрунтував це тим, що Кабінет Міністрів діяв у межах своєї компетенції, приймаючи оскаржуваний захід, і що обмеження, про які йдеться, не позбавляли заявника будь-яких прав, а лише встановлювали практичні механізми для їх реалізації. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що позов заявниці стосувався виключно її небажання відкрити рахунок в Ощадбанку і що вона не навела жодних переконливих аргументів на підтримку своїх скарг на дискримінацію.
Заявниця оскаржила це рішення, в основному повторюючи свої попередні скарги. Вона також стверджувала, що суд першої інстанції не розглянув детально її посилання на практику Суду і, зокрема, на тест, який він застосовує при розгляді справ про дискримінацію.
17 жовтня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. Він підтримав висновки останнього щодо законності прийняття постанови № 637 та змін до неї. Апеляційний суд також зазначив, що оскаржуваний захід був спрямований на "збереження грошових коштів, належних соціально незахищеним [особам], зареєстрованим як внутрішньо переміщені особи...; забезпечення виплати пенсій та інших соціальних виплат; запобігання шахрайству та протиправним діям, пов'язаним з виплатою таких виплат, а також запобігання фінансуванню тероризму". Суд також зазначив, що цей захід не тільки забезпечив виплату соціальних виплат ВПО через визначений банк, але й не перешкоджав їм зняти гроші та покласти їх на депозит в інший банк за їхнім вибором. Нарешті, апеляційний суд підкреслив, що Постановою № 689 від 13 вересня 2017 року до Постанови № 637 були внесені зміни, які передбачають, що виплата соціальних виплат ВПО має здійснюватися через Ощадбанк з можливістю здійснення подальших операцій (грошові перекази, виплати або зняття коштів) у будь-якому іншому банку на території, підконтрольній Уряду (див. пункт 21 нижче). У зв'язку з цим апеляційний суд вважав, що Кабінет Міністрів таким чином "усунув порушення прав позивача".
Заявниця подала касаційну скаргу, в якій в основному повторила свої аргументи. Вона також стверджувала, що зміни до Постанови № 637, згадані апеляційним судом, не вирішили проблему, оскільки ВПО все ще повинні були відкрити рахунок в Ощадбанку.
25 вересня 2018 року Верховний Суд залишив у силі рішення судів нижчих інстанцій щодо заявника. Суд підтримав їхні висновки щодо законності дій Кабінету Міністрів. Щодо питання дискримінації, Верховний Суд зазначив, що суди нижчих інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність ознак дискримінації і що, навпаки, оскаржувані заходи були спрямовані на забезпечення особливого захисту ВПО.
Тим часом, у листопаді 2017 року заявниця звернулася до Департаменту з проханням закрити її особову справу як одержувача допомоги, оскільки вона стала безробітною і, таким чином, більше не мала права на її отримання. Департамент задовольнив її прохання, хоча заявниця так і не отримала виплати допомоги за період з липня 2016 року по листопад 2017 року через її відмову відкрити рахунок у визначеному державному банку. Згодом Департамент відновив виплату допомоги сім'ї заявниці, коли її чоловік відкрив рахунок в Ощадбанку.
Обґрунтування ЄСПЛ. Суд послідовно дотримується думки, що стаття 14 Конвенції не має самостійного існування, оскільки вона діє виключно у зв'язку з "користуванням правами і свободами", що гарантуються нею. Хоча застосування статті 14 Конвенції не передбачає порушення цих положень - і в цьому сенсі вона є автономною - не може бути місця для її застосування, якщо факти, про які йдеться, не підпадають під дію одного або декількох з них.
Повертаючись до цієї справи, Суд повторює, що не було порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, що, однак, не є вирішальним для визначення застосовності його статті 14 з огляду на вищезазначену практику Суду. Він також повторює, що скарги заявниці за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції були визнані прийнятними, і що вона, безсумнівно, мала право на оскаржувану допомогу, яка була її власністю. Цього достатньо, щоб зробити статтю 14 Конвенції чітко застосовною до цієї справи, а відповідні скарги заявниці - прийнятними ratione materiae. Тому заперечення Уряду з цього приводу має бути відхилено.
У своїй практиці Суд встановив, що лише відмінності у поводженні, засновані на ознаці, яку можна ідентифікувати, або "статусі", можуть становити дискримінацію у розумінні статті 14 Конвенції (див. згадане вище рішення у справі "Фабіан" (Fábián), § 113). Крім того, для того, щоб виникло питання за статтею 14 Конвенції, має існувати різниця у поводженні з особами, які перебувають в аналогічних або схожих ситуаціях (див. згадане вище рішення у справі Molla Sali, § 133).
Щодо першої частини скарги за статтею 14 Суд зазначає, що сторони не заперечують, що заявниця мала право на спеціальну допомогу, призначену лише для ВПО. З цього випливає, що вона не опинилася в аналогічній або відповідним чином схожій ситуації порівняно з іншими одержувачами соціальних виплат, які не мають статусу ВПО (див., щодо аналогічного підходу, рішення у справі "Цезар та інші проти України" (Tsezar and Others v. Ukraine), № 73590/14 та 6 інших, § 77, від 13 лютого 2018 року).
Щодо другої частини скарги за статтею 14 заявниця стверджувала, що вона зазнала дискримінації порівняно з іншими ВПО, які мали рахунки в Ощадбанку і, відповідно, отримували допомогу. У зв'язку з цим Суд підкреслює, що наявність або відсутність рахунку в Ощадбанку не є ознакою, що дозволяє ідентифікувати особу, або "статусом" у розумінні статті 14 Конвенції.
Вищевикладені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що заявниця як ВПО не перебувала в аналогічній або відповідним чином подібній ситуації порівняно з іншими одержувачами соціальних виплат, які не мають статусу ВПО, і що вона не продемонструвала різниці у ставленні до неї між самими ВПО.
У світлі вищевикладеного Суд вважає, що скарги заявниці за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: http://tinyurl.com/5n6t6auj
Зареєструватися на найближчі вебінари лектора:
• Аналіз судової практики за 2023 рік з питань соціального захисту військовослужбовців. http://tinyurl.com/2k4593p2
•Протидія мобінгу на роботі. Інструкція із захисту. http://tinyurl.com/yf5utw3t
•Все про військовий облік і військову службу жінок. http://tinyurl.com/2whs4vxu
•Поновлення працівників: практичні поради адвоката. http://tinyurl.com/bdewvnrr
•Оформлення трудових відносин під час дії воєнного стану. http://tinyurl.com/yckbrecy