Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.01.2026 р. у справі № 523/15842/18 (провадження № 61-13693св24) щодо користування службовим приміщенням колишньою дружиною і сином військовослужбовця після звільнення його з військової служби і розірвання шлюбу

Обставини справи.  Суди встановили, що 08 грудня 2006 року КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування звернувся до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради з клопотанням про зарахування квартир у житловому будинку по АДРЕСА_1 , у тому числі й квартири № 115, до числа службових.

Суворовська районна адміністрація 06 грудня 2006 року винесла розпорядження № 1111р «Про включення до числа службових приміщень КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування квартир, у тому числі і квартири № 11 .

Рішенням житлової комісії військової частини від 08 грудня 2006 року спірну квартиру надано військовослужбовцю ОСОБА_3 на склад сім`ї з трьох осіб - ОСОБА_3, його дружині ОСОБА_1 та сину ОСОБА_2.

27 грудня 2006 року ОСОБА_3, як військовослужбовцю, відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 26 грудня 2006 року №3320 видано ордер № 1424 серії ПР на вселення у вказану службову квартиру на склад сім`ї із трьох осіб. На підставі вказаного ордеру ОСОБА_1 разом з членами сім`ї вселилася у вказану квартиру. Підставою набуття позивачкою ОСОБА_1 та неповнолітнім сином права користування вказаною службовою квартирою є те, що вони були членами сім`ї військовослужбовця.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірваний.

07 травня 2010 року ОСОБА_3 звільнений зі служби наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 40 за невиконання умов укладеного контракту. Наказом Командувача військ оперативного командування  від 12 квітня 2018 року ОСОБА_3 звільнений із військової служби у відставку.

Колишня дружина ОСОБА_3 - позивач по справі ОСОБА_1 та їх син ОСОБА_2 зареєстровані і проживають у вказаній службовій квартирі. Докази наявності у позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрованих прав на інше нерухоме майно (житло) відсутні.

Обгрунтування Суду. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 118 ЖК УРСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 статті 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок), яка визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку).

Згідно пункту 8 Порядку житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом.

Відповідно до пункту 12 Порядку службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).

У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 19 Порядку).

У справі, що переглядається:

ü  06 грудня 2006 року Суворовська районна адміністрація прийняла розпорядження № 1111р «Про включення до числа службових приміщень КЕВ м. Одеси Південного оперативного командування квартир, у тому числі і квартири № 115;

ü  рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 08 грудня 2006 року спірну квартиру надано військовослужбовцю ОСОБА_3 на склад сім`ї з трьох осіб - ОСОБА_3, його дружині ОСОБА_1 та сину ОСОБА_2. 27 грудня 2006 року ОСОБА_3, як військовослужбовцю, відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 26 грудня 2006 року № 3320 видано ордер № 1424 серії ПР на вселення у вказану службову квартиру на склад сім`ї із трьох осіб. На підставі вказаного ордеру ОСОБА_1 разом з членами сім`ї вселилася у вказану квартиру;

ü  розпорядження оспорено з тих підстав, що воно прийнято за поданням неповноважного органу. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що дії КЕВ м. Одеси не порушили жодних прав, інтересів та обов`язків позивачів, оскільки на час здійснення таких дій позивачі не користувалися спірним житлом. Навпаки право користування спірною квартирою виникло у них після звернення КЕВ м. Одеси до органу місцевого самоврядування, прийняття останнім спірного розпорядження, видачі ордеру на службове житлове приміщення; отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваним розпорядженням не порушуються права позивачів.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133238714

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.02.2026 р. у справі № 359/10289/23 (провадження № 61-4502св25) щодо

Обставини справи. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України» у Збройних Силах України проводиться експеримент із забезпечення службовим житлом. З метою виконання цього наказу був виданий Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, затверджений начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 01 лютого 2019 року, згідно з яким житлові приміщення включаються до службового (штатно-посадового) житла рішенням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) за поданням Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2022 року № 58 ОСОБА_4 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

06 квітня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_4 було вручено лист-попередження з проханням у строк до 30 квітня 2023 року звільнити займане ним службове (штатно-посадове) житло за адресою: АДРЕСА_1, проте спірне житло відповідачі не звільнили.

Відповідно до пункту 3.12 договору від 13 грудня 2019 року військовослужбовець зобов`язаний звільнити надати службове (штатно-посадове) житло у місячний строк разом з членами сім`ї у разі переведення його на іншу посаду або звільнення з військової служби.

Службове (штатно-посадове) житло надається особі тимчасово, на період проходження нею військової служби у військовій частині на визначеній посаді, за якою таке житло закріплене. Після звільнення з військової служби та, як наслідок, припинення виконання такою особою службових обов`язків службове (штатно-посадове) житло має бути повернене військовій частині для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші військовослужбовці (працівники). Відтак, виселення особи зі службового (штатно-посадового) житла після припинення військової служби переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Оскільки ОСОБА_4 був звільнений з військової служби, він разом із членами сім`ї втратив право користуватися вказаним житловим приміщенням. Проте, всупереч умовам договору від 13 грудня 2019 року та надісланої військовою частиною НОМЕР_1 претензії відповідачі не виконали умови договору і не звільнили надане їм у тимчасове користування службове (штатно-посадове) житло.

Обгрунтування Суду. 01 лютого 2019 року начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України затверджено Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України.

Згідно з цим Порядком до службового (штатно-посадового) житла можуть бути віднесені житлові приміщення, які вже мають статус службових, житлові приміщення в об`єктах нового будівництва, реконструкції, придбані, набуті в порядку, передбаченому законодавством, на які зареєстровано право власності за Міністерством оборони України. Житлові приміщення включаються до службового (штатно-посадового) житла рішенням заступника МО України (згідно з розподілом обов`язків) за поданням головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України. Приймання-передача службового (штатно-посадового) житла на баланс квартирно-експлуатаційного органу та закріплення його за військовою частиною на праві оперативного управління проводиться на підставі наказу Міністерства оборони України, а в подальшому акта приймання-передачі основних засобів, передається документація на таке житло.

Наказ командира військової частини про закріплення службового (штатно-посадового) житла за відповідними посадами є підставою для укладення договору про надання в користування такого житла конкретному військовослужбовцю.

Зазначений договір не надає військовослужбовцю та членам його сім`ї права зареєструвати місце проживання за адресою відповідного житлового приміщення, а також не є підставою для державної реєстрації речових прав на житлове приміщення. Військовослужбовці, які забезпечуються службовим (штатно-посадовим) житлом та члени їх сімей реєструються за юридичною адресою військової частини.

Наказ Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 є єдиним нормативним відомчим актом, який регулює правовідносини щодо тимчасового користування житловими приміщеннями, закріпленими за посадами військових частин.

Штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано ОСОБА_4 у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 13 грудня 2019 року відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.

Оскільки спірне штатно-посадове житло надається в тимчасове користування, згідно умов укладеного між сторонами договору військовослужбовець зобов`язується повернути це житло при настанні певних умов, тому звільнення особою штатно-посадового житла після звільнення з військової служби переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції, зокрема, захист інтересів інших військовослужбовців, які потребують житло у зв`язку зі службою.

Положення Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, які регулюють спірні відносини, не містять будь-яких виключень з обов`язку користувача звільнити житлове приміщення у разі переведення на іншу посаду або звільнення з військової служби.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 154/1944/20 (провадження № 61-7474св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 161/4428/20 (провадження № 61-14663св21), від 06 грудня 2023 року у справі № 752/11813/21 (провадження № 61-2071св23), від 21 лютого 2024 року у справі № 522/263/22 (провадження № 61-9071св23), від 05 червня 2024 року у справі № 705/5247/21 (провадження № 61-16096св23), від 22 січня 2025 року у справі № 359/12709/21 (провадження № 61-11055св24).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано ОСОБА_4 та членам його сім`ї, якими є: відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 13 грудня 2019 року № 19/87 відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2022 року № 58 ОСОБА_4 , звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби тощо.

У договорі про надання у тимчасове користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно-посадового) житла від 13 грудня 2019 року № 19/87 зазначені аналогічні умови вивільнення житлового (службового) приміщення протягом одного місяця.

Так, пунктом 3.12 договору від 13 грудня 2019 року передбачено, що користувач зобов`язаний звільнити житлове приміщення у місячний строк разом із членами сім`ї, зокрема, у разі звільнення з військової служби (при цьому дія договору припиняється у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено).

Відповідно до пункту 7.1 договору його укладення не створює для користувача та членів його сім`ї будь-яких інших прав на житлове приміщення, крім права тимчасового користування.

Отже, ОСОБА_4, як військовослужбовець, який вселився до штатно-посадового (службового) спірного житла та користувався ним на підставі договору, дія якого припинена у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, втратив право користування спірною квартирою та підлягав виселенню зі службового (штатно-посадового) житла.

Положення Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, які регулюють спірні відносини, не містять будь-яких виключень з обов`язку користувача звільнити житлове приміщення у разі переведення на іншу посаду або звільнення з військової служби.

Разом із тим, ІНФОРМАЦІЯ_4 (до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі) ОСОБА_4 помер.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2 зі штатно-посадової квартири, апеляційний суд не врахував статус спірного службового житлового приміщення, яке відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 340 та Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого 01 лютого 2019 року начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, закріплюється за конкретною посадою військовослужбовців Збройних Сил України та надається у користування військовослужбовцю тимчасово, лише на період зайняття посади, за якою закріплено це житло.

Також апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1,  ОСОБА_2 займали службове (штатно-посадове) житло на підставі договору, однією з умов припинення якого було звільнення ОСОБА_4 з військової служби, з якої він і був у подальшому звільнений у відставку та виключений зі списків особового складу військової частини, тому право відповідачів на користування квартирою АДРЕСА_2 припинилося.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2 мають право на проживання разом з їх матір`ю ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3 , тому їхнє виселення зі спірної квартири не порушує їх право на повагу до житла у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції та переслідує легітимну мету.

Отже, районний суд дійшов правильного висновку про те, що члени сім`ї ОСОБА_4 підлягають виселенню зі службового (штатно-посадового) житла.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06,§ 71).

Відтак, доводи касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 у цій частині є обґрунтованими.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134540324

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.02.2026 р. у справі № 473/2313/24 (провадження № 61-15494св25) щодо виключення квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом і щодо юрисдикції

Позивач зазначала, що ОСОБА_3 разом з членами сім`ї перебував у ВЧ НОМЕР_1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, мав вислугу на військовій службі понад 20 років, отже, за життя мав право на виключення житла з числа службового для забезпечення житлом для постійного проживання. Крім того у вказаній квартирі зареєстрована і проживає його донька, ОСОБА_1 , яка відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380) та статті 1218 ЦК України також набула відповідне право.

Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 і 29465/0, пункт 24).

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 27-28 постанови від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21, провадження № 14-32цс22, зазначила, що до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 і № 712/5476/19, від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15).

Військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів (див. пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22 ).

У цій справі позивачка звернулась з позовом у якому просила визнати за нею право на виключення квартири з числа службових та зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 подати до відповідного КЕВ пропозицію щодо виключення спірної квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом.

Підставою для звернення з цим позовом стало те, що померлий батько позивачки як військовослужбовець разом з членами сім`ї перебував у ВЧ НОМЕР_1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, мав вислугу на військовій службі понад 20 років, отже, за життя мав право на виключення житла з числа службового з метою забезпечення житлом для постійного проживання. При цьому, у вказаній квартирі зареєстрована та проживає позивачка, яка відповідно до пункту 10 розділу VII Інструкції № 380, статті 1218 ЦК України також набула відповідне право.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Для ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень в апараті Міноборони, в Генеральному штабі Збройних Сил України, у інших органах військового управління та військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, а також у військових прокуратурах (далі - військова частина) утворюються житлові комісії (далі - житлова комісія військової частини) (пункт 1 розділу ІІ Інструкції № 380).

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Інструкції № 380 житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею); взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; надання військовослужбовцям та членам їх сімей службових жилих приміщень (службової житлової площі), жилих приміщень для постійного проживання або виплату грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення; зміни дати зарахування (перебування) на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; внесення змін до облікових справ військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; перегляду раніше прийнятих рішень цією житловою комісією або в порядку правонаступництва.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу ІІ Інструкції № 380 рішення житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) оформлюється протоколом (додаток 4), підписується членами комісії, які були присутні на засіданні житлової комісії, та протягом двадцяти робочих днів затверджується командиром військової частини та оголошується в наказі.

Отже, у спірних правовідносинах згідно з Інструкцією № 380 відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачкою соціальних гарантій щодо забезпечення жилим приміщенням з урахуванням її особливого статусу, визначеного Законом, тобто як члена сім`ї особи, яка проходила публічну службу, різновидом якої є служба військова.

Оскільки вимоги позивачки стосуються незаконних дій (бездіяльності) відповідача щодо реалізації її права на житло, гарантованого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому спір її як члена сім`ї померлого військовослужбовця щодо реалізації цього права потрібно розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори щодо проходження публічної служби (аналогічно як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців).

З урахуванням викладеного спір позивачки з відповідачем є публічно-правовим, отже, належить до юрисдикції адміністративного суду.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134499455