Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.01.2026 р. у справі № 200/4742/24 (провадження № К/990/23261/25) щодо виплати індексації

Обставини справи. Відповідно витягу з наказу командира Військової частини (по стройовій частині) від 07 серпня 2020 року старшого лейтенанта ОСОБА_1, призначеного наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 25 червня 2020 року № 94 на посаду заступника начальника штабу Військової частини НОМЕР_1 , який прибув із Військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_1, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення з 07 серпня 2020 року.

ОСОБА_1 установлено посадовий окладу за посадою в сумі 5780,00 грн. і виплачувати згідно з наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 щомісячну премію в розмірі 36 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 87,8 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 07 серпня 2020 року. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини, капітана ОСОБА_1, заступника начальника штабу Військової частини НОМЕР_1, призначеного наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 29 березня 2022 року № 44 на посаду заступника начальника штабу Військової частини НОМЕР_6, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби у Військову частину НОМЕР_6 АДРЕСА_2 .

Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 08 років 08 місяців 06 днів, пільгова - 09 років 10 місяців 16 днів, загальна - 18 років 06 місяців 22 дня.

З 04 квітня 2022 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач стверджує, що за час проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, зокрема, індексація грошового забезпечення.

На думку позивача, відповідач помилково обчислював розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, застосовуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим.

Обгрунтування Суду. Аналіз наведених правових норм свідчить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

31. При цьому, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

32. З огляду на те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, тому механізм індексації має універсальний характер.

33. Правове ж регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

34. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19).

35. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 206/4411/16-а).

36. Порядок № 1078 у редакції, яка застосовувалася до 01 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць».

Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.

37. 09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі також - «Постанова № 1013»). Цією постановою були внесені зміни до Порядку № 1078.

38. Порівняльний аналіз положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку № 1078 свідчить про те, що внаслідок змін, унесених Постановою № 1013, з 01 грудня 2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

Внаслідок цих змін Порядок № 1078 у редакції, що застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.

Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.

39. Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, яка була запроваджена з 01 грудня 2015 року.

40. Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.

У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.

41. Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу», індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.

42. Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01 грудня 2015 року не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.

Із 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.

43. Крім цього, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

45. У справі, що розглядається, питання нарахування і виплати позивачу поточної індексації не є спірними.

46. Щодо «фіксованої» суми індексації, то Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок № 1078 такого поняття не містять.

З 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

47. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

48. Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указував, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

49. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 свідчить про те, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

50. Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, повноваження відповідача щодо виплати позивачу цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

51. З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

52. Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 та від 10 квітня 2024 року у справі № 200/564/23, на які вказав автор касаційної скарги.

57. Відмовляючи у задоволенні позову в частині індексації-різниці за період з 07 серпня 2020 року по 04 квітня 2022 року, суд апеляційної інстанції не розрахував розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та не з`ясував чи перевищував розмір підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б) з огляду на те, що позивач на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року, не проходив військову службу у відповідача та не отримував доходу.

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що для визначення індексації-різниці враховуються саме фактично нараховане підвищення доходу особи в порівнянні з попереднім місяцем.

58. Верховний Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься посвідчення учасника бойовий дій, серії НОМЕР_4 , яке видано ОСОБА_1 16 липня 2018 року ІНФОРМАЦІЯ_2 .

59. Отже, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не встановив інформацію про отримане грошове забезпечення позивача у лютому та березні 2018 року (оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань, премію, щомісячну додаткову грошову винагороду і т.д.) без урахування складових, що мають разовий характер.

Детальніше з тектом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133174435

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.01.2026 р. у справі № 200/65/25 (провадження № К/990/23286/25) щодо фіксованої суми індексації

39. Щодо «фіксованої» суми індексації, то Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок № 1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду № 1013 від 09 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

40. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

41. Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указував, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

42. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 свідчить про те, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

43. Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, повноваження відповідача щодо виплати позивачу цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

44. З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

45. Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 200/564/23, на які вказав автор касаційної скарги.

46. Як стверджує автор касаційної скарги, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 17 вересня 2021 року по 17 грудня 2024 року (день виключення позивача з особового складу). Водночас позивач наполягає на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідачем проігноровано.

47. У цьому контексті варто зазначити, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

48. Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Від встановлення відповідних даних залежить правильність розрахунку грошового забезпечення та відповідно розміру індексації-різниці, належної до виплати.

49. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі № 160/19515/23.

50. Відмовляючи у задоволенні позову в частині індексації-різниці за період з 17 вересня 2021 року по 17 грудня 2024 року, суди першої та апеляційної інстанцій не розрахували розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та не з`ясували чи перевищував розмір підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б) з огляду на те, що позивач на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року, не проходив військову службу у відповідача.

51. Верховний Суд звертає увагу, що позивач як у позові, так і у доводах апеляційної та касаційної скарг, вказував на те, що він не проходив військову службу саме у відповідача у 2018 році, але отримував дохід у Військовій частині НОМЕР_2 у цей період.

52. Отже, у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, не встановили інформацію про отримане грошове забезпечення позивача у лютому та березні 2018 року (оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань, премію, щомісячну додаткову грошову винагороду і т.д.) без урахування складових, що мають разовий характер.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133174436

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.01.2026 р. у справі № 360/341/23 (адміністративне провадження № К/990/10874/24) щодо збільшеної додаткової грошової винагороди

Обставини справи. Під час проходження військової служби, перебуваючи у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), позивач приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, що полягало у виконанні бойових завдань на підставі бойових наказів (розпорядження).

Дана обставина підтверджується довідкою яка видана командиром військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2023 № 4380 в якій зазначено, що солдат ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області у такі періоди: з 01.10.2022 по 31.10.2022; з 01.11.2022 по 22.11.2022; з 29.11.2022 по 30.11.2022; з 01.12.2022 по 31.12.2022; з 01.01.2023 по 20.01.2023.

За таких обставин, позивач вважає, що набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168). Однак, відповідачем збільшена додаткова винагорода позивачу не нараховувалась у зв`язку з відсутністю, за твердженням відповідача, підстав здійснення такої виплати.

Обгрунтування Суду. Системний аналіз норм Закону № 2011-XII свідчить, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими Конституцією України та законами України, з урахуванням особливостей, установлених цим законом та іншими нормативно-правовими актами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Батьківщини, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. При цьому, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Однією з підстав відкриття касаційного провадження у цій справі є відсутність висновку Верховного Суду, а саме: застосування пункту 2-1 Постанови № 168 та Наказів № 392-АГ, № 628-АГ в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень Інструкції № 188 згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що встановлена Постановою № 168 додаткова винагорода в розмірі: 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Водночас реалізація зазначених приписів Постанови № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, не врегульовувала цих питань.

Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених Постановою № 168, вказано і в пункті 2-1 цієї постанови, доповненому згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793.

Оскільки одночасно з прийняттям Постанови № 168 не було визначено порядку й умов виплати передбаченої нею додаткової винагороди, 17 квітня 2022 року Адміністрація Державної прикордонної служби України надіслала органам Держприкордонслужби лист № 21-1215-2022 "Щодо однакового трактування положень" за підписом Голови Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 , в якому з метою упорядкування обліку особового складу, який має право на збільшення додаткової винагороди до 100000 гривень, були визначені бойові завдання в районах ведення бойових дій, за умови виконання яких військовослужбовцям мала виплачуватися вказана додаткова винагорода.

30 липня 2022 року Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 2-1 Постанови № 168, видала Наказ №392-АГ, який був уведений в дію з 01 серпня 2022 року, пунктом 2 якого визначено вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100000 гривень пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У пункті 4 Наказу №392-АГ визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 Наказу №392-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).

Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця (абзац другий пункту 5 наказу).

У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу (абзац третій пункту 5 наказу).

З 01 грудня 2022 року був уведений в дію Наказ № 628-АГ, в якому був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Керуючись частиною третьою статті 117 Конституції України, Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року №493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" і Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що подібні накази центрального органу виконавчої влади підлягають обов`язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України, оскільки містять норми, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб і встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації.

Виходячи з цього, суд першої інстанції мотивовано наголосив про недотримання Адміністрацією Держприкордонслужби зазначених вимог законодавства при прийнятті Наказів № 392-АГ і № 628-АГ, які не пройшли державну реєстрацію в Мін`юсті у встановленому порядку.

Разом з тим, при вирішенні питання про наслідки порушення зазначених вимог суд не врахував обставин фактичного виконання протягом 2022 року, в тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби згаданих наказів, зокрема, в частині визначення бойових дій та заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, а також документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.

У спірний період виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації Постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану, адже наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року № 36 "Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252) набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовувався з 01 лютого 2023 року, тобто не підлягав ретроспективному застосуванню до спірних правовідносин, які виникли у період з 01 жовтня 2022 року до 20 січня 2023 року .

Крім того, документування (фіксація) у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100 000 гривень відповідно до приписів Наказів №392-АГ і № 628-АГ унеможливлює застосування іншого механізму реалізації Постанови №168 до правовідносин, що вже відбулися.

За відсутності цих відомчих нормативно-правових актів не здійснювався би облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

Відтак, відповідаючи на поставлені перед судом касаційної інстанції питання, Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168, у спірний період підлягають Накази №392-АГ і № 628-АГ. Протилежний висновок поставив би питання необхідності повернення вже виплачених на підставі цих наказів сум додаткової винагороди.

Крім того, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі слугували доводи скаржника про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 1 пункту 1 Постанови № 168, частини 1 та 2 розділу І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постановою № 168, внаслідок віднесення конкретних населених пунктів, районів чи областей (де військовослужбовець бере безпосередню участь у бойових діях чи забезпечує здійснення заходів із захисту Батьківщини) саме до територій "можливих", а не "активних" бойових дій протягом спірного періоду.

Так, пункт 1 Постанови № 168 установлює додаткову надбавку у розмірі: 100000 грн військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).

Також відповідно до Наказу № 392-АГ додаткова винагорода збільшується до 100 тисяч гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.

Тобто, обов`язковою умовою для отримання права на виплату такої додаткової винагороди є участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів. До того ж, зазначені норми законодавства передбачають два варіанти вчинення таких дій, а саме: "участь військовослужбовця у бойових діях" та "участь військовослужбовця у відсічі і стримуванні збройної агресії".

За приписами статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон № 1932-XII) бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).

Водночас, відсіч і стримування збройної агресії є більш широким поняттям, яке може включати як рішучий опір та протидію збройної агресії, так і недопущення подальшої збройної агресії. При цьому, для відсічі і стримуванні збройної агресії не обов`язковим є факт проведення бойових дій.

Окрім того, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає, що район воєнних (бойових) дій це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Перелік), Чернігівська область одночасно включає території, які відносяться до територій можливих бойових дій та територій активних бойових дій.

Поряд з цим, Верховний Суд звертає увагу, що території можливих бойових дій та території активних бойових дій відносяться до спільної категорії - територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, вказував на те, що ОСОБА_1 у спірний період перебував у службовому відрядженні на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_2 ), яка знаходиться в межах Чернігівської області. В матеріалах справи міститься довідка військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2023 № 4380 якою підтверджено, що ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської області з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 22.11.2022, з 29.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 20.01.2023.Також судом встановлено, що безпосередня участь позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії протягом жовтня, листопада та грудня 2022 року підтверджена рапортами начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У вимірі спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що за наявності, рапортів про виплату додаткової винагороди, довідки військової частини НОМЕР_2, є підтвердженою безпосередня участь позивача в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії упродовж спірного періоду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставин безпосередньої участі позивача у спірний період у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської області, що дає підстави для виплати йому за спірний цей період додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133336321

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.01.2026 р. у справі № 560/15704/23 (адміністративне провадження № К/990/9677/24) щодо збільшеної грошової допомоги

Обставини справи. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у спірний період брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в селі Григорівка Куп`янського району Харківської області, що підтверджується довідкою від 04.08.2023 № 697. Вважає, що має право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі -Постанова № 168). Проте, додаткова винагорода у збільшеному розмірі за спірний період виплачена відповідачем не в повному обсязі.

Обгрунтування Суду. Аналіз правового регулювання виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн можна умовно розділити на два основні періоди: 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року та з 01 лютого 2023 року по 04 серпня 2023 року.

У період з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України були визначені Постановою № 168 ( у редакціях від 18 жовтня 2022 року, від 21 січня 2023 року) та окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У цей період передбачалося, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень. Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У порівнянні з переліком бойових (спеціальних) завдань, визначеним окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29, наказ Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44 дещо розширив перелік завдань, за виконання яких передбачена виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. За виконання деяких завдань розмір додаткової винагороди було зменшено до 30 000 грн, деякі завдання змінили своє формулювання.

При цьому перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та заходах здебільшого залишився незмінним. Таке підтвердження здійснюється на підставі наступних документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не підтвердив своєї участі у бойових діях та заходах, за які передбачена виплата додаткової винагороди, відповідно до постанови №168 у розмірі до 100 000 грн за період з 01 січня 2023 року по 04 серпня 2023 року, тому вважали, що він не має права на виплату додаткової винагороди в зазначеному розмірі.

На переконання Верховного Суду, наведені висновки попередніх судових інстанцій є поспішними, оскільки вони не ґрунтуються на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.

У позовній заяві позивач переконував, що з 07 грудня 2022 року по 04 серпня 2023 року він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Харківської області, на підтвердження чого надав довідку військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2023 року № 697.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 04 серпня 2023 року № 697, ОСОБА_1 з 07 грудня 2022 року по 04 серпня 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в с. Григорівка, Купянського району, Харківської області.

Підставою для видачі цієї довідки слугувало бойове розпорядження Командувача оперативного угрупування військ; бойове розпорядження командира військової частини; накази командира в/ч.

У свою чергу суди попередніх інстанцій не дослідили й не з`ясували змісту документів, зазначених підставою видачі цієї довідки, зокрема, бойового розпорядження Командувача оперативного угрупування військ № 1404т/ОУВ від 03.12.2022 та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 2890/кп/дск від 04.12.2022 у контексті підтвердження цими документами його безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період.

У постанові від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23 Верховний Суд зауважив, що, розглядаючи дану категорію справ, суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її у сукупності з іншими доказами.

Такими доказами, згідно з пунктом 3 Окремого доручення та пунктом 4 розділу ХХХІV Порядку № 260, є, зокрема, бойові накази (бойові розпорядження), які мають оцінюватися у їх сукупності.

Варто зазначити, що висновок судів попередніх інстанцій не ураховує доводів позивача про те, що він брав участь у бойових діях на території Харківської області у періоди указані у довідці військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2023 № 697.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій у спірний період.

Водночас реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, оскільки протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Отже, суди попередніх інстанцій не повною мірою урахували усі наявні докази, не з`ясували підстави видачі довідки, не зіставили інформацію з матеріалів справи з даними довідки.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі №560/15702/23 та від 02 жовтня 2025 року у справі № 560/15705/23 у подібних правовідносинах.

До того ж, роблячи висновок про відсутність документів, які свідчили б про безпосередню участь позивача у бойових діях та/або залучення до здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період суд першої та апеляційної інстанцій, так і залишили без відповіді питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися з цим позовом до суду. Йдеться про те, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував позивач, перебуваючи на військовій службі упродовж спірного періоду та чим це підтверджується.

Тобто, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1, але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час.

З огляду на наведене, у контексті обставин справи, з яких виник спір, а також зважаючи на аргументи представника позивача, суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати, а які завдання/заходи у такому разі виконував/здійснював позивач, перебуваючи на військовій службі у Військовій частині, упродовж саме спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн. Відтак, якщо будуть для цього підстави - зупинитися на питанні, а чи могло бути так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у завданнях/заходах у документах, які потім слугують підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн.

Такий підхід до вирішення спору або підтвердив би доводи позивача в цій частині або спростував би їх. Щонайменше судовий розгляд через призму повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи не давав би підстав сумніватися у правильності дій/рішень відповідача, а також у дотриманні судами попередніх інстанцій завдань і принципів адміністративного судочинства.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133336305

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.01.2026 р. у справі №200/5127/22 (адміністративне провадження № К/990/33352/23) щодо розрахунків щодо виплати сім`ї загиблого

Обставини справи.  На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є матерію загиблого при виконанні бойового завдання військового ОСОБА_2 . На час виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, за переконанням позивачки як матері померлого військовослужбовця військова частина НОМЕР_1 протиправно не здійснила з нею розрахунків щодо виплати сім`ї загиблого додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови № 168 у розмірі 397 459,30 грн, виплати надбавки за особливості проходження служби в розмірі 84,5% з 22.06.2021 до дня загибелі, одноразової грошової допомоги після укладання першого контракту в розмірі 18 160 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік у розмірі 528,60 грн та за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення за кожен рік, підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення.

Обгрунтування Суду. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).

суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що військовослужбовець має право на виплату винагороди в розмірі 100000 грн (пропорційно за час виконання бойових завдань), у разі:

включення до складу угрупувань військ (сил) Сил оборони Держави;

включення до бойового наказу (бойового розпорядження);

внесення до рапорту безпосереднього командира підрозділу;

перебування в районі ведення воєнних (бойових) дій.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.04.2022 № 265 «Про виплату додаткових винагород у лютому-березні 2022 року», згідно з Додатком 1 до цього наказу, ОСОБА_2 з 24.02.2022 по 31.03.2022 отримав додаткову винагороду в розмірі 100000 грн з розрахунку на місяць. Даний факт підтверджується, також, довідкою про нарахований дохід ОСОБА_2 від 07.04.2023 № 0989/10/1534 (у березні 2022 року винагорода, згідно з Постановою № 168, виплачена у сумі 112 500,00 грн).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.05.2022 № 390 «Про виплату додаткових винагород у квітні 2022 року», згідно з Додатком 2 до цього наказу, ОСОБА_2 у період з 01.04.2022 по 30.04.2022 отримав додаткову винагороду у розмірі 30000 грн, що підтверджується довідкою про нарахований дохід ОСОБА_2 від 07.04.2023 № 0989/10/1534 (у квітні 2022 року винагорода, згідно з Постановою №168, виплачена у сумі 30000 грн.).

У період з 01.04.2022 по 30.04.2022 ОСОБА_2 не виконував бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_1, а тому на виплату додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн права не мав.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.06.2022 № 647 «Про виплату додаткових винагород у травні 2022 року», згідно з Додатком 2 до цього наказу, ОСОБА_2 у період з 01.05.2022 по 31.05.2022 отримав додаткову винагороду у розмірі 30000 грн, що підтверджується довідкою про нарахований дохід ОСОБА_2 від 07.04.2023 № 0989/10/1534 (у травня 2022 року винагорода, згідно з Постановою № 168, виплачена у сумі 30000 грн).

У період з 01.05.2022 по 31.05.2022 ОСОБА_2 не виконував бойові розпорядження командира військової частини, а тому на виплату додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн права не мав.

Отже, як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до довідки про нарахований дохід ОСОБА_2 від 07.04.2023 № 0989/10/1534, він у період проходження служби отримав у загальній сумі 296 100,80 грн винагороди, відповідно до Постанови № 168, наказів про виплату додаткових винагород та виконання бойових розпоряджень.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача внести зміни до наказу командира військової частини (по стройовій частині) № 377 від 06.07.2022 щодо загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 в частині виплати сім`ї загиблого додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі 397 459,30 грн.

 

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 377 від 06.07.2022 щодо загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 в частині виплати сім`ї загиблого матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення та виплатити указану суми, Верховний Суд зазначає таке.

Суди попередніх інстанцій, установивши, що у період з 01.01.2022 по 19.06.2022 солдат ОСОБА_2 з рапортом про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік не звертався, застосували положення пункту 9 розділу XXIV Поряду № 260 та дійшли висновку, що позовна вимога в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 377 від 06.07.2022 щодо загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 в частині виплати сім`ї загиблого матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік в розмірі місячного грошового забезпечення та виплатити указану суми не підлягає задоволенню.

Проте Верховний Суд не погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Поряду № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

З метою організації виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і забезпечення виконання поставлених перед Збройними Силами України завдань, ефективного та економного використання бюджетних коштів, своєчасної виплати військовослужбовцям і працівникам належних видів грошового забезпечення та заробітної плати, оптимізації витрат на відрядження та нагородження особового складу, Міністр оборони України 31.01.2022 видав наказ № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік» (далі - Наказ № 30), згідно з пунктом 6 якого, виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав, зокрема: смерті військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків.

Таким чином, Наказом № 30 визначено розмір матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань - місячне грошове забезпечення - у разі смерті військовослужбовця.

За таких умов зрозуміло, що військовослужбовець не може написати рапорт про виплату йому місячного грошового забезпечення у разі його смерті.

Отже, смерть військовослужбовця - це окрема обставина, що визначена Наказом № 30, як підстава для виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

 

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 377 від 06.07.2022 щодо загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 в частині виплати сім`ї загиблого допомоги для оздоровлення за 2021 рік в розмірі місячного грошового забезпечення та виплатити указану суми, Верховний Суд зазначає таке.

Частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Аналогічне положення міститься в пункті 1 розділу XXIII Порядку №?260, затвердженого згідно із цією Постановою. У зазначених положеннях не встановлено вимог щодо мінімального строку проходження служби в календарному році або інших обмежень, які б унеможливлювали реалізацію права на отримання зазначеної грошової допомоги.

Таким чином, реалізація права на отримання грошової допомоги для оздоровлення потребує вчинення активних дій з боку військовослужбовця - вибуття у відпустку чи подання рапорту про надання грошової допомоги на оздоровлення протягом відповідного календарного року, у якому особа має право на щорічну відпустку. Натомість виникнення самого права на отримання цієї допомоги є похідним від наявності права на щорічну основну відпустку у відповідному році.

Подібна правова позиція викладена у постанові від 22.05.2025 у справі № 240/4156/24.

 

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 внести зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 377 від 06.07.2022 щодо загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 в частині виплати сім`ї загиблого надбавки за особливості проходження служби в розмірі 84,5% з 22.06.2021 до дня загибелі та виплатити указану суми, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право установлювати надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.

Пунктом 1 розділу VI Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків. Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення на відповідний рік надбавка за особливості проходження служби окремим категоріям військовослужбовців збільшується на відповідний коефіцієнт згідно з Переліком окремих категорій військовослужбовців, яким збільшується розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби відповідно до мінімального розміру залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків (додаток), або може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України у фіксованому розмірі до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Порядку № 260 щомісячної надбавки за особливості проходження служби розраховується від мінімального розміру цієї надбавки, який встановлюється Міністром оборони України, у відсотках для осіб офіцерського складу та окремо для осіб рядового, сержантського та старшинського складу виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Мінімальний розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби не може перевищувати 65 відсотків. Залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби збільшується на відповідний коефіцієнт від 1 до 1,55. Розрахунковий розмір надбавки за особливості проходження служби, отриманий шляхом множення мінімального розміру щомісячної надбавки на відповідний коефіцієнт, округлюється в бік збільшення до одного знака після коми.

 

Згідно з пунктом 16 Переліку окремих категорій військовослужбовців, яким збільшується розмір щомісячної надбавки за особливості проходження служби відповідно до мінімального розміру залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків Додатку до Порядку № 260 (пункт 1 розділу VI) військовослужбовці, які проходять військову службу на посадах: в екіпажах танків, самохідно-артилерійських установок, зенітних самохідних установок, бойових машин піхоти, бойових розвідувальних і десантних машин, самохідних гаубиць; у навчальних танкових частинах і підрозділах на посадах старших інструкторів та інструкторів по водінню танків і самохідно-артилерійських установок, які належать за штатом до обслуги екіпажів цих бойових машин як старші механіки-водії або механіки-водії збільшується мінімальний розмір надбавки на коефіцієнт 1,30.

Згідно Тлумачного словника української мови екіпаж - це особовий склад корабля, літака, танка та ін.

Тобто, екіпаж танка - це особовий склад танка, до якого належать: командир, навідник, механік-водій та заряджаючий.

Це також підтверджується пунктом 168 Стройового статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 549-XIV «Про Стройовий статут Збройних Сил України», згідно з яким екіпаж танка за командою (сигналом) «НА МІСЦЯ» одночасно повертається кругом і швидко сідає в танк у такому порядку: командир танка, пропустивши зарядника, підбігає до лівого борту і слідом за навідником займає своє місце; навідник попереду командира вискакує на танк з лівого борту і сідає на своє місце через люк командирської башти; зарядник вискакує на танк із правого борту і займає своє місце через люк зарядника; механік-водій вискакує на лобову частину танка і займає своє місце через люк механіка-водія.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 233 від 22.06.2021 солдата ОСОБА_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 152-РС на посаду навідника танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , з 22.06.2021 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. Надано одну добу для приймання справ та посади.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 234 від 23.06.2021 солдат ОСОБА_2 з 23.06.2021 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, посадовий оклад 2910 грн. Згідно із займаною посадою виплачується щомісячна премія у розмірі 156% посадового окладу, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахування окладу за військовим званням.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 335 від 23.09.2021 солдат ОСОБА_2 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.09.2021 № 228-РС на посаду водія 3 танкової роти танкового батальйону військової частини, уважається таким, що з 22.09.2021 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, посадовий оклад 2820 грн. Згідно із займаною посадою виплачується щомісячна премія у розмірі 156% посадового окладу, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахування окладу за військовим званням.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 303 від 30.05.2022 солдат ОСОБА_2 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.05.2022 № 98-РС на посаду навідника 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , уважається таким, що з 30.05.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, посадовий оклад 2910 грн. Згідно із займаною посадою виплачується щомісячна премія у розмірі 264% посадового окладу, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахування окладу за військовим званням.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 347 від 21.06.2022 солдата ОСОБА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_4 знято з усіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю.

Отже, як установлено судами попередніх інстанцій, солдат ОСОБА_2 у період з 23.06.2021 по 21.09.2021 перебував на посаді навідника танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 (наказ від 22.06.2022 № 233); з 30.05.2022 по ІНФОРМАЦІЯ_4 перебував на посаді навідника 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 (наказ від 30.05.2022 № 303.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій прийняли до уваги рапорт командира танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_3 , згідно з яким солдат ОСОБА_2 у період перебування на посаді навідника 1 танкового взводу 2 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 та на посаді навідника 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 не перебував в екіпажах, а отже надбавка за особливості проходження служби йому не виплачувалася, оскільки він не мав на неї права. При цьому зазначений рапорт не містить дату та реєстраційний індекс.

Водночас суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що указаний рапорт суперечить наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06.07.2022 № 381 «Про результати службового розслідування», з якого убачається, що в ході службового розслідування було встановлено, що на підставі наказу ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » № 286 від 12.11.2021 екіпаж машини Т-72Б3М, у складі, зокрема: командира танка, навідника - навідник 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 , механіка з 18.06.2022 виконували завдання пов`язані із захистом Батьківщини.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджувався наказ від 06.07.2022 № 381 «Про результати службового розслідування», не надавалася йому оцінка.

Ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору у вказаній частині.

У зв`язку з цим, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у сім`ї загиблого солдата ОСОБА_2 права на отримання надбавки за особливості проходження служби в розмірі 84,5% з 22.06.2021 до дня загибелі є передчасними та ґрунтуються на неповно з`ясованих фактичних обставинах справи.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133439144

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2026 р. у справі № 200/8730/24 (провадження № К/990/23287/25) щодо залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України

Обставини справи. На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у Військовій частині. Однак, на думку позивача, відповідач протиправно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення у заниженому розмірі через неправильне застосування відповідачем розрахункової величини при визначення грошового забезпечення.

Позивач стверджує, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103, необхідно керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Обгрунтування Суду. Звільнившись з військової служби 12 липня 2024 року, позивач лише 09 грудня 2024 року звернувся із заявою до відповідача про виплату спірних сум.

Натомість, як висновується з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 липня 2024 року № 203 (а.с. 16), який позивачем додано до позовної заяви, та згідно з яким солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також з якого вбачається інформація про усі суми, що підлягають виплаті позивачу при звільненні, останній дізнався про порушення своїх прав саме 12 липня 2024 року.

70. Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України, виклала також й правову позицію щодо застосування трудового законодавства, яке містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі:

вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);

розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);

розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

71. У постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачу проведено 25 липня 2023 року. Отже, відповідно до наведених вище положень статті 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 26 жовтня 2023 року. Проте позов ним було подано безпосередньо до суду першої інстанції лише 02 листопада 2023 року о 15 год 07 хв, про що на першій сторінці позовної заяви міститься відповідна відмітка суду.

72. Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

73. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

74. У випадку ж який склався у цій справі, позивача 12 липня 2024 року звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та при звільненні зі служби видано грошовий атестат, що підтверджено підписом позивача про його отримання, тому дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 12 липня 2024 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

При цьому визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

75. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для залишення позовної заяви у частині виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 12 липня 2024 року без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133467851

 

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 р. у справі №380/12292/23 (адміністративне провадження № К/990/2217/24) щодо виплати одноразової грошової допомоги

Обставини справи. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно при звільненні не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, оскільки загальна вислуга років позивача становить 25 календарних років. Зазначає, що частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років. На думку позивача, він набув право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Обгрунтування Суду. Кабінет Міністрів України постановою від 12 червня 2013 року № 413 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до Постанови № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

У справі № 140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону № 2011-ХІІ у взаємозв`язку із підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ зауважив на тому, що стаття 26 Закону № 2232-ХІІ пов`язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону №2232-ХІІ) та умовами (періодами) її проходження.

Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону №2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв`язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.

Так, Верховний Суд у справі № 140/1143/23 дійшов висновку, що звільнення позивачки через "сімейні обставини" (тобто коли "один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років"; абзац десятий підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ.

У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанову № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.

Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті "в" пункту 3 частини другої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "ґ" пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "ґ" пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов`язується з особливим періодом та/або воєнним станом (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивачки у справі № 140/1143/23 - 26 серпня 2022 року).

Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через "сімейні обставини або інші поважні причини", які передбачені, зокрема, у підпункті "г" пункту 1, підпункті "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "ґ" пункту 2, підпункті "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у підпункті "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би "частину" норми, якої бракує [в законі]; натомість "сімейні обставини або інші поважні причини", які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону.

З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону № 2232-ХІІ колегія суддів виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, ("бланкетної") умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діяла на дату звільнення з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у згаданій Постанові №413).

Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що позивач звільнений з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у разі, коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Тож правове регулювання спірних правовідносин у цій справі відповідає правовому регулюванню правовідносин у справі № 140/1143/23, висновки у якій підлягають врахуванню до обставин цієї справи.

За позицією Верховного Суду у справі № 140/1143/23 норми Закону № 2232-ХІІ (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом № 2232-ХІІ.

При цьому, положення абзацу 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби з підстави, яка передбачена Законом №2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Постановою № 413, то на нього не розповсюджуються положення пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, як військовослужбовець, який фактично звільнений з військової служби "через сімейні обставини" (у разі, коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.

Проте Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій не проаналізували положення пункту другого статті 15 Закону № 2011-XII, частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, приписів Переліку № 413 та дійшли помилкового висновку по суті вирішення справи, оскільки не врахували, що позивач звільнений з військової служби з підстав, які передбачені Законом №2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Переліком № 413, а тому на нього не розповсюджуються положення частини другої статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.

Таким чином, протилежний висновок судів попередніх інстанцій у цій справі не відповідає вказаним висновкам Верховного Суду та спростовується викладеними нормами чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134149438