Написання заяви про звільнення за угодою сторін під психологічним тиском: практика Верховного Суду

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2022 р. у справі № 753/7130/20 (провадження № 61-21088св21)

Поліщук Вікторія
17.01.2023

Обставини справи

ДП «АМПУ» наказом від 30 березня 2020 року № 266-к звільнило Позивача із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Позивач зазначила, що її незаконному звільненню передувало вчинення щодо неї психологічного тиску та мобінгу, з боку виконувача обов’язків голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2, спрямованого на її подальше звільнення.

Це полягало у численних перевірках роботи очолюваного нею Департаменту, написанні рапортів та пояснень, цькуванні та приниженні честі і гідності працівників, створенні несприятливих умов для виконання працівниками посадових обов’язків, неодноразових образливих, з боку третьої особи, звернень особисто до неї, на нарадах, сприянні у виникненні непорозумінь між нею та головою Первинної профспілкової організації працівників ДП «АМПУ», ігноруванні досягнень працівників Департаменту, видачі наказів від 18 березня 2020 року № 18/10-АГ, відповідно до якого її дискримінаційно виселено з кабінету, від 27 березня 2020 року № 264-к «Про виконавську дисципліну», від 27 березня 2020 року № 265-к «Про зменшення розміру премії за підсумками роботи за місяць».

За відсутності законних підстав для її звільнення, після вчинення зазначених дій, спрямованих на її звільнення, та її особистого спілкування з ОСОБА_2, 30 березня 2020 року засобами мобільного додатку «Telegram», ОСОБА_1 написала декілька заяв про надання їй відпустки, у яких він змусив її зазначити дописку «із звільненням в останній день відпустки», однак наміру звільнятись у неї не було.

Позивач зазначила, що під тиском виконувача обов’язків голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2, 30 березня 2020 року подала заяву № 10-03-06-41/44 про надання їй відпустки з 31 березня 2020 року, із звільненням з роботи, в останній день відпустки - 14 квітня 2020 року, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Під час відпустки її госпіталізували, у зв’язку з чим відкрили листок непрацездатності.

Позивач вважає, що знущання та цькування з боку виконувача обов’язків голови ДП «АМПУ» ОСОБА_2 під час процедури звільнення заподіяли їй моральну шкоду, яка не може бути відшкодована лише самим фактом констатації порушення трудових прав.

Аргументація Суду

1.Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП України свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача на перший робочий день після закінчення відпустки з 14 квітня 2020 року на 30 червня 2020 року.

2. Погодження умов звільнення між працівником та роботодавцем у дистанційному режимі, шляхом листування через мобільний додаток «Telegram», не свідчить про порушення вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відкликання згоди на звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України ОСОБА_1 у заяві від 06 квітня 2020 року свідчить лише про суперечливу поведінку позивача щодо попередньо погоджених з роботодавцем умов звільнення.

Доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), яка базується на принципі добросовісності.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), висновки щодо застосування якої містяться, зокрема і у постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

3. Ознайомлення позивача із ксерокопією оскарженого наказу про звільнення не свідчить про порушення трудового законодавства при звільненні, не може бути підставою для скасування попередньої домовленості між працівником та роботодавцем щодо умов звільнення.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за посиланням: http://bit.ly/3GJk9Vt

Огляд судової практики підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань альтернативного врегулювання спорів та Комітету з питань гендерної політики НААУ