Частина 3 статті 38 КЗпП України передбачає право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення:

• чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору,

• а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов`язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов`язки.

Відсутність на роботі працівника може бути розтлумачене як прогул. Підтвердженням цьому є постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.05.2025 р. у справі № 748/25/24 (провадження № 61-11894св24). Суди встановили, що з 01 по 26 грудня 2023 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі. Як на причину відсутності на роботі позивач посилався на подану ним заяву про звільнення з роботи з 30 листопада 2023 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. За встановленими судами обставинами відповідач не погодив звільнення позивача на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України й такого обов`язку не мав. Суди врахували, що в заяві про звільнення ОСОБА_1 не навів конкретних фактів порушення роботодавцем законодавства про працю, а лише посилався на те, що такі факти встановлені судовими рішеннями в справі № 748/2415/22. Водночас встановлені цими судовими рішеннями порушення трудових прав позивача були відновлені: його поновлено на роботі, стягнуто заборгованість по заробітній платі та скасовано розпорядження про відрахування із заробітної плати, тому сама по собі наявність цих судових рішень не зобов`язувала відповідача звільнити ОСОБА_1 за поданою ним заявою. На існування будь-яких порушень роботодавцем трудового законодавства після ухвалення судових рішень позивач у своїй заяві не посилався. Відповідно, як правильно вважав суд апеляційної інстанції, подання ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняло його від обов`язку виходити на роботу. Таким чином, установивши, що позивач допустив прогул без поважних причин, що підтверджено належними й допустимими доказами, суди зробили правильний висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону, тому підстав для задоволення позову немає.

У разі невидання наказу роботодавцем, непогодження з його діями, працівник має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення. Такі висновки було зроблено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22.