Аналіз рішення Європейського комітету із соціальних прав за колективною скаргою №228/2023 Comisiones Obreras de Castilla y León (CCOO CyL) та Unión General de Trabajadores de Castilla y León (UGT CyL) проти Іспанії, яке було прийнято 17.03.2026 р., повідомлення зроблено 31.03.2026 р., оприлюднення планується 31.07.2026 р. щодо фінансування послуг, що надаються профспілковими організаціями

(матеріал публікується в рамках Місяця права ЄС)

Європейський комітет із соціальних прав є контрольним органом Європейської соціальної хартії. Він складається з 15 незалежних і неупереджених членів, яких обирає Комітет міністрів Ради Європи строком на шість років з правом одного повторного переобрання.

Комітет ухвалює рішення щодо відповідності ситуації в державах положенням Хартії за допомогою двох взаємодоповнювальних механізмів: через колективні скарги, подані соціальними партнерами та урядовими організаціями (процедура колективних скарг), а також через національні доповіді, підготовлені державами-учасницями (процедура звітування).

Держави-учасниці зобов’язані співпрацювати з Комітетом та дотримуватися його практики (як «рішень» за колективними скаргами, так і «висновків», ухвалених на підставі національних доповідей). Це зобов’язання випливає із застосування принципу добросовісності до виконання всіх договірних зобов’язань. Якщо держави-учасниці ігнорують або не беруть до уваги рішення та висновки Комітету, це означає недотримання принципу добросовісності при виконанні своїх зобов’язань, що ґрунтуються на положеннях Хартії.

Нагадаємо, що 21.12.2006 р. Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію (переглянуту) і 01.02.2007 року Хартія набула чинності для України.

Хоча Україна не приєдналась до процедури колективних скарг, рішення прийняті Європейським комітетом із соціальних прав є важливим орієнтиром для розвитку національного законодавства та проведення соціальних реформ відповідно до європейських стандартів.

Проаналізуємо одне із останніх рішень Європейського комітету із соціальних прав за колективною скаргою №228/2023 Comisiones Obreras de Castilla y León (CCOO CyL) та Unión General de Trabajadores de Castilla y León (UGT CyL) проти Іспанії, яке було прийнято 17.03.2026 р., повідомлення зроблено 31.03.2026 р., оприлюднення планується 31.07.2026 р. щодо фінансування послуг, що надаються профспілковими організаціями

Обставини справи. Організації-скаржники стверджують, що уряд Автономної спільноти Кастилії  та Леону («Хунта де Кастилія та Леон»; «регіональний уряд») призупинив або  скоротив фінансування послуг, що надаються профспілковими організаціями  вразливим групам працівників, а також фінансування, спрямоване на підтримку  інституційної участі профспілкових організацій у різних регіональних органах та  радах, що є порушенням чинних угод про соціальний діалог. Вони також стверджують, що дії та бездіяльність регіонального уряду призвели до ослаблення соціального діалогу в Кастилії та Леоні. Організації-скаржники стверджують, що ці  дії та бездіяльність становлять порушення статей 3, 5, 6, 9 та 19§1 Хартії.

Організації-скаржники стверджують, що уряд, який прийшов до влади в  Кастилії-і-Леоні на початку 2022 року, провів агресивну політику, спрямовану на руйнування регіональних механізмів соціального діалогу. Це полягало у невиконанні численних угод про соціальний діалог, укладених у тристоронньому форматі відповідно до процедури, встановленої Законом № 8/2008, а також у погіршенні інституційної участі в роботі різних тристоронніх регіональних органів та рад. Крім того, вони стверджують, що представники регіонального уряду зробили низку неправдивих та зневажливих заяв на адресу профспілок, ставлячи під сумнів цінність соціального діалогу як такого.

Зокрема, організації-скаржники вказують на невключення прямої субсидії на інституційну участь до регіонального бюджету на 2023 рік, що є порушенням статті 16 Закону № 8/2008. Вони також вказують на те, що, на їхню думку, відбулося непередбачене та необґрунтоване скасування або скорочення бюджетних асигнувань на низку програм, зокрема з охорони праці та безпеки, професійного навчання для трудових мігрантів та самозайнятих осіб, зміцнення потенціалу представників роботодавців та працівників, які беруть участь у соціальному діалозі та колективних переговорах, а також примирення та посередництва у трудових спорах тощо. Вони також згадують про подальше закриття Регіональної служби трудових відносин («Servicio Regional de Relaciones Laborales de Castilla y León (SERLA)»; «Фонд SERLA»), спільного позасудового органу, покликаного вирішувати трудові спори шляхом примирення, посередництва та арбітражу.

За словами організацій-скаржників, відповідні бюджетні асигнування стосувалися субсидій, що надавалися або безпосередньо, або на конкурсній основі за послуги, надані соціальними партнерами, зокрема організаціями-скаржниками в їхньому статусі представницьких профспілок. Ці субсидії були передбачені в багаторічних тематичних планах, розроблених на основі існуючих угод про соціальний діалог.

Рішення про призупинення виплати цих субсидій було ухвалено після кількох років їхньої безперервної виплати, незважаючи на те, що послуги, надані на цій основі, отримали позитивну оцінку. Крім того, організації-скаржники стверджують, що ці рішення регіонального уряду не були належним чином обґрунтовані, а також не було вжито жодних альтернативних заходів для забезпечення подальшого надання життєво важливих послуг вразливим групам працівників.

Організації-скаржники зазначають, що внаслідок цих рішень вони втратили значне джерело доходів, що ставить під загрозу не лише надання відповідних послуг та соціальний діалог у Кастилії-і-Леоні в цілому, а й їхню подальшу операційну життєздатність.

Організації-скаржники також коротко згадують про інші заходи, такі як відкликання або невиплата фінансування університетських кафедр («cátedras»), які були створені та фінансувалися відповідно до чинних угод про соціальний діалог, або скасування програм, що реалізувалися місцевими органами влади для найму уповноважених з питань рівності, відповідальних за просування політики рівності та недопущення дискримінації за ознакою статі.

Комітет нагадує, що, як правило, він виносить рішення щодо правової ситуації, що існувала на день ухвалення рішення по суті справи (Європейська рада профспілок працівників поліції (CESP) проти Франції, скарга № 57/2009, рішення по суті справи від 1 грудня 2010 року,§ 52). Водночас він розглядає ситуацію, що мала місце в минулому, з належним урахуванням характеру проблеми, що розглядається, з огляду на зміст та сферу застосування зобов’язань за Хартією, а також наслідків відповідних рішень для населення, якого це стосується (Європейський інститут політики «Відкрите суспільство» (OSEPI) проти Болгарії, скарга № 204/2022, рішення по суті від 3 грудня 2024 року, § 30). Тому Комітет розгляне останні події, викладені сторонами, у світлі цих принципів.

ПІДОЗРА У ПОРУШЕННІ СТАТТІ 6 § 1 ХАРТІЇ

Комітет нагадує, що термін «спільні консультації» у значенні статті 6 § 1 Хартії тлумачиться як такий, що застосовується до всіх форм консультацій між працівниками та роботодавцями або їхніми відповідними організаціями на рівноправному засаді, з участю або без участі представників уряду (Висновки I (1969), Пояснення щодо тлумачення статті 6 § 1; Висновки IV (1975 р.), Пояснювальна записка щодо статті 6 § 1; Висновки V (1977 р.), Пояснювальна записка щодо статті 6 § 1). Держави-учасниці повинні вживати активних заходів для заохочення консультацій між профспілками та організаціями роботодавців (Centrale générale des services publics (CGSP) проти Бельгії, скарга № 25/2004, рішення по суті від 9 травня 2005 року, § 41). Якщо такі консультації не відбуваються спонтанно, держави-учасниці повинні створити постійні органи та механізми, в яких профспілки та організації роботодавців представлені на рівних засадах та спільно (CGSP проти Бельгії, скарга № 25/2004, op. cit., § 41).

Крім того, консультації мають проводитися на кількох рівнях: національному, регіональному/галузевому та підприємницькому (Висновки 2010 р., Україна), як у приватному, так і в державному секторі, включаючи державну службу (Висновки III (1973 р.), Данія, Німеччина, Норвегія, Швеція; Загальна італійська конфедерація праці (CGIL) проти Італії, скарга № 140/2016, рішення по суті від 22 січня 2019 року, § 107). Консультації повинні охоплювати всі питання, що становлять взаємний інтерес, а саме: продуктивність, ефективність, охорону здоров’я, безпеку та добробут працівників, а також інші питання, пов’язані з працею (умови праці, професійне навчання тощо), економічні проблеми (організація та управління підприємством, робочий час, норми виробництва, структури та чисельність персоналу тощо) та соціальні питання (соціальне страхування, соціальне забезпечення тощо) (Висновки I (1969 р.), Пояснювальна заява щодо статті 6 § 1; Висновки V (1977 р.), Ірландія).

У цьому контексті Комітет посилається на дані, які свідчать про те, що соціальний діалог на найвищому рівні може зміцнити узгодженість політики серед урядових суб’єктів, забезпечуючи, щоб економічне зростання та соціальний прогрес йшли рука в руку, тим самим сприяючи досягненню мети гідної праці для всіх. Крім того, він може сприяти повній зайнятості, дотриманню прав на робочому місці та рівному доступу до соціального захисту, а також створювати сприятливі умови для сталого розвитку підприємств та зростання продуктивності (Звіт про соціальний діалог 2024: Соціальний діалог на найвищому рівні для економічного розвитку та соціального прогресу, Женева: Міжнародне бюро праці, 2024).

Комітет також зазначає, що соціальний діалог конституційно закріплений у первинному праві ЄС і що на рівні ЄС було вжито численних заходів, спрямованих на сприяння соціальному діалогу на національному рівні як формі раціонального-15 управління та ефективної економічної політики (див. вище,§§ 19–21, серед іншого).

Комітет вважає, що, як правило, наявність держави, яка надає підтримку, та сприятливої правової та регуляторної бази сприяє забезпеченню дотримання статті 6 § 1 Хартії. Саме так, як видається, є у Іспанії, де профспілки мають закріплений у Конституції правовий статус, який додатково розвинуто в рамках звичайного законодавства (див. вище, §§ 12–17) і який надає найбільш представницьким профспілкам особливу інституційну роль, зокрема участь у колективних переговорах, представництво в державних органах та залучення до механізмів соціального діалогу. Комітет також зазначає, що Автономна спільнота Кастилія-і-Леон має власну високорозвинену модель тристоронніх консультацій, що охоплює широке коло питань зайнятості та соціальних питань, і що організації скаржники користуються повним спектром прав на участь на регіональному рівні на підставі свого представницького статусу. Комітет також нагадує, що раніше в рамках своєї процедури звітування він дійшов висновку, що ситуація в Іспанії відповідає статті 6§1 Хартії 1961 року (Висновки XXII-3 (2022)).

Комітет вважає, що, як правило, держави-учасниці повинні надавати належне значення угодам, досягнутим між профспілками та організаціями роботодавців у рамках спільних консультацій, особливо коли такі рамки є високо інституціоналізованими відповідно до внутрішнього законодавства, що відображає принцип добросовісності у трудових відносинах.

Що стосується даної справи, Комітет зазначає, що, як показано вище, оскаржувані дії та бездіяльність регіонального уряду, які перешкоджали існуючим механізмам соціального діалогу в Кастилії та Леоні, були або визнані незаконними національними судами, або скасовані після приходу до влади нового регіонального уряду, і що, як наслідок, соціальний діалог було повністю відновлено. Хоча Комітет бере до уваги твердження про відсутність справжньої прихильності регіонального уряду до соціального діалогу, він вважає, що вони недостатньо обґрунтовані і що, у будь-якому разі, самі по собі вони не свідчать про порушення статті 6§1 Хартії. Крім того, не прагнучи применшувати значення заявлених фактів або серйозність зауважень, які, як стверджується, супроводжували спроби регіональних органів влади втрутитися у соціальний діалог, Комітет вважає, що гіпотетичний ризик повернення до політики, що порушує права, сам по собі також не становить порушення Хартії.

Отже, Комітет дійшов висновку, що порушення статті 6 § 1 Хартії не було.

Це рішення має практичне значення для України, оскільки підтверджує, що ефективний соціальний діалог є одним із ключових елементів реалізації права на колективні переговори, гарантованого Європейською соціальною хартією. Воно акцентує увагу на обов'язку держави забезпечувати належні умови для діяльності профспілок і організацій роботодавців, підтримувати їхню інституційну участь у формуванні соціальної та трудової політики, а також утримуватися від дій, які можуть послабити механізми соціального діалогу.