І. Поширення Конвенції на справи про адміністративні правопорушення
11. Розглядаючи дану конкретну ситуацію і досліджуючи питання про розповсюдження гарантій статті 6 Конвенції на даний випадок, Суд звертає увагу, що виходячи з прецедентної практики Європейського Суду з правлюдини хоч і за національним законом ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності, йому предявлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні Європейським Судом, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).
Зокрема, в даному випадку Судом враховується, що адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.
Так, в пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесеннязмін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» (щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижуютьїх увагу та швидкість реакції), яким в подальшому було закріплено діючі санкції, як одиніз аргументів посилення відповідальності було зазначено, що міжнародний досвід забезпечення безпеки на дорогах свідчить, що одним з найпростіших способів примусити водіїв дотримуватися вимог правил дорожнього руху є розроблення системи їх ефективного покарання та посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння.
Також, звертаємо увагу на те, що розмір штрафу в декілька разів перевищує розмір мінімальної заробітної плати по Україні, а проведений порівняльно-правовий аналіз із санкцією, яка передбачена за порушення правил дорожнього руху і міститься в Кримінальному кодексі України (частина перша статті 286 ) свідчить, що штраф за вказане адміністративне правопорушення перевищує розмір штрафу за кримінально каране діяння за національним законодавством України. На проблему співвідношення санкцій звертало увагу і Головне науково-експертне управління Верховної ради України надаючи свій висновок на зазначений проект закону.
Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення передбачене статтею 130 КУпАП може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/79109621
ІІ. Пояснення свідків, які додані до протоколу і які неодноразово в судове засідання не зявляються
Як висновок Суд підкреслює, частини 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції (пункт 54 Рішення Європейського Суду у справі «Корнєв і Карпенко проти України»).
Так, відповідно до матеріалів справи пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мають одне із вирішальних значень для встановлення вини ОСОБА_1 , при цьому дані пояснення свідків спростовуються поясненнями останнього та свідків захисту, що потребувало перевірки пояснень свідка «обвинувачення» в судовому засіданні, але як і особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, так і Суд були позбавлені можливості зробити відповідну «перевірку».
З огляду на міркування викладені вище Суд не може покласти в основу обвинувачення пояснення вказаних свідків, які не були допитані в судовому засіданні і пояснення яких мають вирішальне значення по даній справі.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/83096173
ІІІ. Заборона двічі притягнення до юридичної відповідальності
14. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що обидва провадження (кримінальне та справа про адміністративне правопорушення) стосувалися поведінки ОСОБА_1 в одному й тому ж місці в один і той же проміжок часу, відповідні наркотичні засоби були відшукані під час обшуку в один день, деякі данні із обвинувального акта зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення (див. пункт 3).
15. Фактами, що стали підставою для першого притягнення до відповідальності за частиною першою статі 309 КК було: незаконне придбання, перевезення, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
16. Друге притягнення до адміністративної відповідальності пов`язано з тими ж обставинами і діяннями, які були складовими частинами тієї ж безперервної поведінки, під час першого засудження. Отже, перше засудження стосувалося дій ОСОБА_1 , вчинених в рамках більш широкого безперервного діяння, охопленого тим самим протиправним наміром останнього. Таке виокремлення дій з більш широкого контексту вбачається невиправданим , особливо, коли у ОСОБА_1 проводився, обшук, виявлені речі визнавались речовими доказами в кримінальному провадженні і були покладені в основу першого засудження.
17. Отже, Суд доходить висновку, що факти, які призвели до притягнення ОСОБА_1 до кримінальної до відповідальності, нерозривно пов`язані між собою із фактами, які зазначені в основі для притягнення до адміністративної відповідальності, та в другому провадженні по суті стосується тих самих фактів, що досліджувалися і у першому провадженні.
18. Немаєзначення,які пунктинового обвинуваченняв наступнійсправі булизалишені чивідхилені,оскільки стаття4Протоколу №7містить гарантіюпроти повторногосудового розглядучи притягненняособи довідповідальності зперспективою повторногозасудження уновому процесі,а незаборону повторного засудження чи виправдання (пункт 83 згадуваного вище рішення ЄСПЛ «Сергій Золотухін проти Росії»).
https://reyestr.court.gov.ua/Review/103364950
ІV. Виклад фактичних обставин справи і суті правопорушення
11. Вданій ситуаціївиклад фактичнихобставин справиі сутіадміністративного правопорушенняохоплюється положеннямипідпунктів ата bпункту 3статті 6Конвенції,які гарантуютьправо обвинуваченого бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього та мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
15. Суд не може змінювати суть «обвинувачення», викладене у протоколі про адміністративне правопорушення.
16. Важливо, що деталі вчинення правопорушення можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому «обвинувачення» (пункт 79 рішення ЄСПЛ у справі «Камасінскі проти Австрії» [6]).
17. Зазначені положення вимагають при викладенні фактичних обставин правопорушення в протоколі про адміністративне правопорушення відобразити всі елементи складу відповідного правопорушення, які вважаються встановленими.
18. Проте, в судовому засіданні було встановлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення ні чітко викладена об`єктивна сторона інкримінованого діяння, а саме неможливо встановити, що вміняється ОСОБА_1 чи «керування в стані алкогольного сп`яніння», чи «відмова від проходження медичного огляду», кожне з яких становить самостійний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП (див. пункти 7-8).