«Ф.Л. проти Франції» (F.L. v. France), заява № 61162/00

Заявниця стверджувала про порушення статей 8 і 9 Конвенції разом зі статтею 14 Конвенції.

Уряд наголошує, що судові рішення були прийняті в інтересах дітей і стосуються вираженої психіатром потреби, щоб діти, незважаючи на відносну віддаленість, зберігали достатній імідж свого батька як вихователя, а також, що вибір освіти батька враховується так само, як і матері.

Уряд вважав, що заявниця не зазнала дискримінації за її релігією чи переконаннями під час здійснення своїх прав, гарантованих статтями 8 і 9 Конвенції.

Заявниця вважає, що вона зазнала дискримінації за релігійною ознакою, оскільки права батька дітей не страждають від таких само обмежень. За її словами, прикриваючись бажанням захистити права і свободи батька, влада обґрунтувала свої заходи його небажанням ставитися з повагою до релігійних переконань заявника.

Суд повторює, що під час користування правами і свободами, визнаними Конвенцією, стаття 14 Конвенції забороняє різне ставлення, якщо немає об’єктивного та розумного виправдання, до осіб, поміщених у аналогічні ситуації. Тому необхідно передусім визначити, чи може заявник скаржитися на таку різницю в ставленні. Насправді, навіть визнаючи, що заявниця та батько її дітей можуть вважатися особами, поміщеними в подібні ситуації, Суд повторює висновок про те, що оскаржуваний захід мав лише дуже обмежений вплив на релігійні обряди заявниці та в будь-якому разі прагнув лише для вирішення конфлікту, що виникає через протилежність освітніх поглядів двох батьків, з метою забезпечення найкращих інтересів дітей.

Більше того, якщо у справі Гофмана Суд визнав порушення статей 14 і 8 разом узятих, він виходив з того факту, що з релігійних причин Верховний Суд, скасувавши рішення нижчих судів, позбавив батьківських повноважень матері і довірив це батькові. З іншого боку, у цій справі, як було сказано, батьківські повноваження були спільними, і, за умови права доступу, наданого батькові, діти проживали разом із заявником. Ці два випадки також чітко розрізняються з цього погляду.

Отже, єдиною метою цього рішення було зберегти вільний вибір дітей, враховуючи освітні ідеї їхнього батька. На думку Суду, ці рішення національних судів були прийняті без будь-яких дебатів, а отже, без будь-яких оціночних суджень щодо ідей та ідеологічної практики заявника. З огляду на вищевикладене, заборона, накладена на заявницю, вести своїх дітей у контакти з членами раеліанського руху, окрім неї самої та її супутника, не може становити різницю в ставленні на основі релігії між нею та батьком її дітей.

З цього випливає, що ця скарга є очевидно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

Заявник стверджувала про порушення статей 10 і 11 Конвенції, на яке посилається окремо або в поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

Суд вважає, що за цими положеннями, які посилаються окремо або у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, не виникає жодного окремого питання, причому суть скарг, на які посилаються, така сама, як і скарги, які ґрунтуються на статтях 8 і 9 Конвенції, на які посилаються окремо або в у поєднанні зі статтею 14.

«Оршуш та інші проти Хорватії» (Oršuš and Others v. Croatia), заява № 15766/03

182. Факти цієї справи вказують на те, що в навчальних закладах для ромських дітей не забезпечувались достатньою мірою гарантії, які забезпечували б, щоб, здійснюючи свою свободу розсуду в освітній сфері, держава достатньо враховувала їхні особливі потреби, як членів неблагополучної групи. Крім того, в результаті домовленостей заявники були розміщені в окремих класах, де дотримувались адаптованої навчальної програми, хоча її точний зміст залишається незрозумілим. Через відсутність прозорості та чітких критеріїв щодо переходу до змішаних класів, заявники пробули у класах лише для ромів протягом значного періоду часу, іноді навіть протягом усього початкового навчання.

183. Дуже позитивним моментом є можливість подальшого навчання для ромських дітей, які не здобули початкової освіти до 15 років. Після закінчення початкової школи заявники мали змогу вступити до вечірньої школи, яка фінансується урядом у Чаковці (сусіднє місто), щоб закінчити свою освіту. Хоча всі витрати покривав уряд, лише троє із заявників скористались цією можливістю, і лише один фактично закінчив вечірню школу. Однак більшість із цих подій відбулися після періоду, який повинен бути розглянутий стосовно заявників у цій справі. Вони не можуть виправити вищеописані недоліки в освіті заявників.

184. Підсумовуючи обставин цієї справи та визнаючи зусилля, зроблені хорватською владою для забезпечення того, щоб ромські діти здобували освіту, Суд вважає, що у відповідний час не існувало належних гарантій, здатних забезпечити, щоб було досягнуто та збережено розумне співвідношення пропорційності між використаними засобами та законною метою, яку слід переслідувати. Звідси випливає, що розміщення заявників у класи, призначені лише для ромів, під час їхньої початкової освіти не мало об’єктивного та розумного обґрунтування.

185. Отже, Суд вважає, що у цій справі було порушення статті 14 Конвенції разом із статтею 2 Протоколу № 1.

Джерело: «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини» — тематичний посібник, автором якого є Павло Пархоменко — голова Бахмацького районного суду Чернігівської області, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, зокрема, базового курсу з основ дружнього до дітей правосуддя і спецмодулів проєкту «Адвокат дитини: від новачка до профі»

Посібник* доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3MFlsr6

* Посібник видано в межах проєкту, що реалізується ГО «ВГЦ «Волонтер» спільно з МКР з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва ДФ ООН (ЮНІСЕФ) в Україні