Серед підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу КЗпП України виділяє вчинення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (п.2 ст. 41).
Звільнення працівника на цій підставі має багато аспектів та потребує визначення окремих спеціальних ознак щодо ідентифікації об'єкта та суб'єкта, до якого може бути застосована вказана норма. Серед таких ознак можна виокремити:
1) вчинення працівником винних дій (вина);
2) наявність спеціальних обов'язків щодо обслуговування грошей, товарних чи культурних цінностей;
3) втрата довіри.
На підставі п.2 ст. 41 КЗпП України можуть бути звільнені не всі працівники, а тільки ті, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності. Тому, для початку необхідно визначити, що слід розуміти під грошима та товарними цінностями.
Під грошима (грошовими коштами) розуміють найліквідніші активи підприємства та включає готівку в касі, кошти на рахунках в банках, електронні гроші.
Під товарними цінностями слід розуміти сукупність предметів праці, призначених для обробки, переробки або використання у промисловому виробництві, будівництві, сільському господарстві, а також засоби праці, які за чинним законодавством включаються до складу оборотних засобів як малоцінні та швидкозношувальні предмети (МШП ) або як товари для продажу.
Разом з тим, під товарними чи культурними цінностями у п.2 ст. 41 КЗпП України, слід розуміти не будь-які матеріальні цінності без виключення. При застосуванні вказаного положення слід звернути увагу на тлумачення цього терміну, яке наводиться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» (п. 28), де вказується, що безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Ключовими словами, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, є «прийняття» і «збереження».
Звідси слід зробити висновок про те, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт, а під цінностями розуміється конкретно отримане майно.
Щодо кола працівників, які можуть бути звільненні за п.2 ст. 41 КЗпП України.
Зауважимо, що звільнити за п. 2 ст. 41 КЗпП України можна у випадках, коли з працівником договір про повну матеріальну відповідальність не укладався, але роботодавець відповідно до закону мав право на його укладення.
Для того, щоб вирішити, чи належить працівник до категорії осіб, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, треба з'ясувати коло його обов'язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. У кожному конкретному випадку слід з'ясувати, чи виконання операцій, пов'язаних з обслуговуванням цінностей, становить основний зміст його трудових обов'язків або одне з основних обов'язків і чи має виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і збереженням цінностей. Обов'язок зі зберігання та обслуговування цінностей може передбачатися кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.
У зв'язку з утратою довір'я можна звільнити й тих працівників, здійснення грошових операцій для яких не є їхньою основною функцією, але з неї випливає, наприклад екскурсоводів, зобов'язаних розповсюджувати квитки, водіїв громадського транспорту, які працюють без кондуктора, тощо.
Вирішуючи питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку з'ясовує: чи становить виконання операцій, що пов'язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача та чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб'єктами звільнення за п. 2 ч.1 ст. 41 КЗпП України.
Щодо облікових працівників (рахівників, бухгалтерів, калькуляторів, контролерів тощо), то в їх трудових функціях відсутня ознака безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей. І тому вони не можуть бути звільнені за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Це стосується і тих облікових працівників, які періодично призначаються членами інвентаризаційних комісій і беруть участь у визначенні кількості товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на складах, у торгових залах та інших сховищах, виробничих та торговельних приміщеннях тощо. Визначення кількості матеріальних цінностей, що подаються інвентаризаційній комісії матеріально відповідальною особою, не підпадає під поняття безпосереднього обслуговування матеріальних цінностей.
Відповідні висновки щодо застосування ст. 41 КЗпП України висловлені Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, та у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №752/7994/17 (провадження №61-40654св18), постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №543/690/16-ц (провадження №61-23037св18).
Щодо доказування підстав для втрати довіри.
Втрата довір’я є оціночним поняттям і у кожному конкретному випадку підлягає доведенню роботодавцем у разі оскарження працівником звільнення на цій підставі. Причини втрати довір’я можуть бути різними і підлягають встановленню та дослідженню у кожному конкретному випадку.
Слід пам’ятати, що звільнення у зв'язку з втратою довіри не є дисциплінарним стягненням, а тому в разі звільнення на цій підставі не повинні додержуватися вимоги, встановлені статтями 147 - 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарних стягнень. Зокрема, для звільнення у зв'язку з втратою довіри не встановлений будь-який строк після вчинення працівником порушення, що є підставою для звільнення.
Однак, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказується про те, що при розгляді такого роду спорів варто враховувати час, який пройшов після вчинення працівником винних дій, що дають підстави для втрати довіри, подальшу поведінку працівника та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вчинення корисливих правопорушень, не пов'язаних з виконанням трудових обов'язків, також надає власникові право звільнити працівника за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Зокрема, підставою для звільнення може бути вчинення корисливого злочину або іншого правопорушення не за місцем роботи й у вільний від роботи час (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Слід зауважити, що особливе місце у вказаній категорії справ відводиться саме доказуванню певного факту, що став наслідком втрати довір’я до працівника. Про це зазначає судова практика, зокрема у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 320/7065/17 (провадження № 61-40471св18), де суд зазначає: «Звільнення у зв’язку із втратою довір’я до працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов’язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об’єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника; це може бути, наприклад: систематична нестача довірених йому цінностей; безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов’язків; порушення правил торгівлі; крадіжки; обмірювання, обважування покупців; завищення цін; привласнення матеріальних цінностей тощо.
Втрата довір’я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов’язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас, підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір’я до працівника».
У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 477/428/17 (провадження № 61-16278 св 18) судом було зазначено, що може бути використано, як доказ у вказаній категорії справ: «Порушення посадових обов’язків, неналежне використання майна та коштів директором комунального підприємства, що підтверджується аудиторськими висновками, є підставою для застосування пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України».
Джерело: Розірвання трудових договорів (контрактів): стратегія захисту / В. В. Поліщук, К. В. Цвєткова, Г. О. Лисенко, Л. С. Звєрєва, Д. М. Навроцький, М. В. Панченко, Т. В. Матова. Х.: Фактор-Медіа, 2021. 112 с.
Методичні рекомендації доступні для ознайомлення та завантаження: http://surl.li/jjsbg