Лектор докладно проаналізував разом з учасниками теорію юридичного перекладу, а саме:
1. Вступ.
1.1. Визначення перекладу.
1.2. Визначення перекладознавства.
1.3. Предмет, об’єкт, мета, методи науки перекладознавства.
1.4. Призначення науки перекладознавства.
2. Методологічна еволюція. Огляд підходів крізь час.
2.1. Часова шкала розвитку підходів до юридичного перекладу.
2.2. Докласичні реалії.
2.3. Давньоюдейська традиція.
2.4. Класичний метод – Цицерон.
2.5. Класичний метод – Св.Ієронім.
2.6. Новий час – погляди Мартіна Лютера та Етьєна Доле.
2.7. Неокласичний метод – Драйден та Шлеємахер.
2.8. Школа еквівалентності Юджтн Найда.
2.9. Скопос-теорія.
2.10. Типологія текстів за Катаріною Райс.
2.11. Функціональний метод Крістіане Норд.
2.12. Дескриптивний поворот.
2.13. Legal Translation Studies/Theory.
3. Концептуальна проблематика перекладу.
4. Прикладна проблематика перекладу.
5. Підсумок: схема факторів для врахування перекладачем.
6. Запитання-відповіді.
У рамках характеристики юридичного перекладу акцентовано на наступному:
1. Вступ
1.1. Визначення перекладу
Переклад визначається як відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. При цьому підкреслюється подвійна природа перекладу:
· як процес (перекладацька діяльність, вибір стратегій, трансформацій, рішень);
· як продукт (готовий текст, що функціонує у правовій, соціальній або інституційній реальності).
Для юридичного перекладу принциповим є те, що перекладений текст несе правові наслідки, а отже не є суто лінгвістичним результатом.
1.2. Визначення перекладознавства
Перекладознавство (Translation Studies, Legal Translation Theory / Legal Translation Studies) визначається як:
· гуманітарна дисципліна,
· що перебуває на стику:
1) лінгвістики,
2) теорії комунікації,
3) порівняльного літературознавства,
4) семіотики,
5) соціології.
Вона:
· досліджує процес і результати усного та письмового перекладу;
· охоплює ідеологічні та соціальні аспекти перекладацької діяльності;
· у юридичному вимірі аналізує переклад як форму функціонування права в міжнародному та міжсистемному контексті.
Legal Translation Studies підкреслюється як самостійна галузь, а не проста тематична спеціалізація.
1.3. Предмет, об’єкт, мета, методи науки перекладознавства
Предметом Legal Translation Studies є:
· правові тексти,
· процеси їх перекладу,
· та наслідки цього перекладу у різних правових системах.
Об’єкт дослідження:
· писемні правові документи, зокрема:
1) закони і підзаконні акти,
2) договори,
3) судові рішення,
4) процесуальні документи,
· які функціонують:
1) у межах національних правових систем,
2) або в наднаціональних правових режимах.
Мета перекладознавчих досліджень у праві:
· встановити принципи та методи перекладу,
· які забезпечують еквівалентність правового ефекту, а не лише мовну або формальну подібність текстів.
Юридичний переклад розглядається як комунікативний акт із правовими наслідками, що повинен відповідати вимогам:
· автентичності,
· чинності,
· процесуальної придатності.
Методологія поєднує:
· теорії еквівалентності,
· функціональні підходи,
· дескриптивні норми,
· інструменти порівняльного правознавства,
· юридичну термінографію,
· корпусну лінгвістику.
1.4. Призначення науки перекладознавства
Legal Translation Studies спрямоване на:
· досягнення еквівалентності правового ефекту, а не формальної схожості;
· забезпечення процесуальної придатності та доказовості перекладу;
· встановлення міжсистемних відповідностей;
· роботу в умовах європейського багатомовного контексту;
· дотримання стандартів якості та професійної етики;
· розвиток ризик-орієнтованого мислення;
· формування перекладацьких компетенцій адвоката як автора юридичних текстів.
2. Методологічна еволюція. Огляд підходів крізь час
2.1. Часова шкала розвитку підходів до юридичного перекладу
1. Докласичний період.
2. Класичний (античність).
3. Неокласичний (від античності до 1950-х років).
4. Підходи еквівалентності, функціоналізму та скопосу (1970–80-ті).
5. Дескриптивний поворот (1990-ті).
6. Формування Legal Translation Studies / Theory (2000-ні).
2.2. Докласичні реалії
Докласичний етап представлений багатомовними правовими та адміністративними пам’ятками:
· лексичні серії URRA=ḫubullu,
· Бехістунський напис,
· Канопський декрет,
· Розетський камінь,
· колоніальні двомовні актові записи.
Ці приклади демонструють, що переклад:
· виконував практичну правову функцію,
· забезпечував управління багатомовними державами,
· був інструментом легітимації влади.
2.3. Давньоюдейська традиція
Ключові риси:
· переклад Закону під час публічного читання;
· інституція метурґемана;
· Таргуми як письмова кодифікація перекладів;
· Септуагінта як переклад для діаспори;
· нормативне регулювання перекладу.
Переклад формується як правовий і релігійно-нормативний сервіс.
2.4. Класичний метод – Цицерон
Цицерон:
· протиставляє буквальний та вільний переклад;
· наголошує на передачі сенсу, а не кількості слів;
· визнає перекладацькі трансформації;
· приділяє увагу стилю й естетиці.
2.5. Класичний метод – Святий Ієронім
Основні положення:
· переклад «зміст-у-зміст»;
· диференціація жанрів;
· особлива відповідальність у доктринально значущих фрагментах;
· дотримання норм цільової мови;
· усвідомлення етичної відповідальності перекладача.
2.6. Новий час – Мартін Лютер та Етьєн Доле
Лютер:
· орієнтація на живу мову адресата;
· відмова від синтаксису мови оригіналу;
· критерій природності.
Доле:
· повне розуміння змісту;
· володіння обома мовами;
· відмова від дослівності;
· уживаність і належний стиль.
2.7. Неокласичний метод – Драйден та Шлеємахер
Драйден:
· metaphrase,
· paraphrase,
· imitation.
Шлейємахер:
· доместикація або форенізація;
· стратегічний вибір між наближенням автора або читача.
2.8. Школа еквівалентності Юджина Найди
Найда розрізняє:
· формальну еквівалентність (структура, форма),
· динамічну/функціональну еквівалентність (реакція адресата).
У юридичному перекладі:
· норми та цитати - формальна;
· договори й роз’яснення - функціональна з контролем наслідків.
2.9. Скопос-теорія
Ключові положення:
· мета перекладу має пріоритет;
· правило когерентності;
· правило вірності;
· визначальна роль технічного завдання.
2.10. Типологія текстів за Катаріною Райс
Типи:
· інформативні,
· експресивні,
· оперативні.
У праві:
· статути та судові акти - точність;
· договори - зрозумілість і правовий результат.
2.11. Функціональний метод Крістіане Норд
Передбачає:
· аналіз тексту,
· формування техзавдання,
· вибір стратегії,
· вирішення міжкультурних конфліктів.
Розрізняє:
· документальний переклад,
· інструментальний переклад.
2.12. Дескриптивний поворот
· Турі: дескриптивні норми;
· Евен-Зогар: полісистема;
· Венуті: видимість перекладача, баланс форенізації та доместикації.
2.13. Legal Translation Studies/Theory
Юридичний переклад:
· є керованою правовою дією;
· має забезпечувати еквівалентність правових наслідків;
· вимагає документування рішень;
· орієнтований на процесуальну придатність.
3. Концептуальна проблематика перекладу
· індетермінованість перекладу;
· system-bound терміни;
· референція та інституційна відповідність.
4. Прикладна проблематика перекладу
· термінологічна невідповідність;
· вибір типу еквівалента;
· вимірювання еквівалентності;
· критерії прийнятності;
· компенсаційні стратегії.
5. Підсумок: схема факторів
Лектор узагальнює юридичний переклад як керовану професійну діяльність, у якій перекладач діє між правовими системами, інституціями та адресатами, усвідомлюючи правові наслідки кожного рішення.
Перекладач має чітко визначити:
· правничу систему джерела (національне право, право ЄС, міжнародне право);
· юрисдикцію, в межах якої створено оригінал;
· орган, що породив текст (суд, парламент, регулятор, договірна сторона).
Значення правових термінів і конструкцій визначається виключно в межах відповідної системи, а не поза нею.
Адресат перекладу:
Переклад орієнтується на конкретного адресата:
· суд;
· державний орган;
· контрагента;
· клієнта;
· регулятора.
Адресат визначає:
· рівень формальності;
· допустимий ступінь пояснювальності;
· вибір між документальним та інструментальним перекладом.
Оригінал розглядається як:
· текст,
· голос,
· жест,
· знак.
Перекладач аналізує:
· жанр;
· функцію;
· юридичний статус;
· роль тексту в правовому процесі.
Перекладацькі засоби та трансформації:
· граматичні трансформації;
· лексичні трансформації;
· overt / covert переклад;
· перенесення, калька, запозичення;
· неологізми;
· замовчування (обмежено і свідомо).
Вибір трансформацій підпорядкований збереженню правових наслідків.
Функція та адаптація:
Перекладач визначає:
· функцію тексту;
· рівень адаптації (foreign - domestic);
· співвідношення адекватності та прийнятності.
Будь-яка адаптація не може змінювати:
· обсяг прав і обов’язків;
· санкції;
· диспозитив.
Автор, жанр і стиль:
Ураховуються:
· статус автора (законодавець, суд, приватна особа);
· жанр (закон, рішення, договір);
· стилістичні конвенції відповідної правової системи.
Жанр обмежує свободу перекладача сильніше, ніж загальномовні норми.
Цитування та автентичність:
Перекладач забезпечує:
· точність цитування;
· збереження нумерації, реквізитів, посилань;
· автентичність формулювань;
· можливість процесуального використання перекладу.
Переклад має бути цитованим без спотворення правового змісту.
Особлива увага приділяється:
· shall / must / may;
· формам зобов’язання, дозволу, заборони;
· імперативності чи диспозитивності норми.
Помилки в модальності безпосередньо змінюють правові наслідки.
Мета, скопос і технічне завдання:
Перекладач працює на основі:
· брифу;
· технічного завдання;
· скопосу перекладу.
Саме скопос визначає:
· вибір термінів;
· рівень пояснення;
· ступінь форенізації чи доместикації.
Науковий і перекладацький дискурс:
Переклад існує на перетині:
· правничої науки,
· перекладацького дискурсу,
· професійної спільноти.
Рішення перекладача мають бути:
· обґрунтованими,
· відтворюваними,
· професійно захищеними.
Клієнт є центральною фігурою з погляду:
· відповідальності;
· ризиків;
· очікуваного правового ефекту.
Перекладач несе відповідальність за наслідки свого перекладу.
Ролі в перекладацькому процесі:
У схемі виділено:
· перекладача;
· редактора;
· коректора.
Для кожної ролі важливі:
· кваліфікація;
· стандарти;
· контроль якості;
· розподіл відповідальності.
Корпуси та інституційні джерела:
Перевірка здійснюється через:
· EUR-Lex,
· HUDOC,
· інші інституційні корпуси.
Це забезпечує:
· термінологічну стабільність;
· узгодженість з інституційною практикою.
Контроль якості (QA):
Контроль якості включає:
· системність;
· поєднання автоматизації та людського контролю;
· проактивність;
· професійні стандарти;
· комплаєнс.