Лектор докладно проаналізував разом з учасниками доведення невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а саме:
1. Деякі ознаки та шляхи досягнення відповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
1.1. Справедливість судового розгляду (ст.6 ЄКПЛ, Рішення КСУ № 15- рп/2004) від 2 листопада 2004 року.
1.2. Належна правова процедура (ст.2,30 КПК).
1.3. Дотримання норм матеріального (ст. ст. 50, 65, 66, 69, 69-1, 75 КК) та процесуального права (ч.1 п.2 ст. 438 КПК, ч.1 п.3 ст. 438 КПК).
1.4. Дотримання Конституційної засади рівності всіх перед законом та судом.
2. Окремі вимоги до належної правової процедури на стадії досудового розслідування, як передумови подальшого пропорційного (справедливого) покарання.
3. Важлива судова практика щодо обов'язку слідчого (прокурора) не тільки збирати, але й відкривати стороні захисту та надавати суду докази, які можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом’якшенню покарання.
4. Правові підстави вимагати щоб в обвинувальному акті були зазначені всі обставини які можуть бути використані судом як пом ’ якшуючи покарання.
5. Про типові та системні порушення в питанні призначення покарання.
5.1. Призначення покарання за відсутності в обвинувальному акті всіх даних характеризуючих особу та обставини правопорушення.
5.2. Не прийняття в якості пом'якшуючих покарання обставин, передбачених ч.1 ст.66 КК.
5.3. Відсутність обґрунтування причин не взяття в якості пом'якшуючих покарання кожного з інших обставин, відповідно до положень ч.2 ст.66 КК.
5.4. Відсутність підтвердження нібито врахування перелічених у вироку суду обставин, (що не відповідає суворості покарання).
5.5. Безпідставне застосування судами деяких обставин в обгрунтування надмірної суворості покарання, всупереч вимогам ч.4 ст. 67 КК України яка забороняє при призначенні покарання враховувати ознаки кримінального правопорушення, що впливають на його кваліфікацію, як таку, що його обтяжує.
5.6. Різна міра покарання та її обгрунтування в аналогічних провадженнях.
6. Аналіз важливої судової практики щодо призначення покарання.
7. Висновки.
У рамках характеристики невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого акцентовано на наступному:
1. Деякі ознаки та шляхи досягнення відповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого
До ознак та шляхів досягнення відповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого відносять:
● належну правову процедуру (ст. 2, 30 КПК);
● дотримання норм матеріального права (ст.ст. 50, 65, 66, 69, 69-1, 75 КК) та процесуального права (ч.1 п.2 ст.438 КПК, ч.1 п.3 ст.438 КПК), у тому числі щодо мотивованості судового рішення (ст.370, 374 КПК);
● справедливість судового розгляду (ч.1 ст.6 ЄКПЛ, Рішення КСУ №15-рп/2004);
● дотримання конституційної засади рівності всіх перед законом та судом;
● виконання завдань кримінального провадження, передбачених ч.1 ст.2 КПК, зокрема охорони прав і свобод учасників провадження та забезпечення повного і неупередженого розслідування й судового розгляду, щоб кожний був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
1.1. Справедливість судового розгляду (ст.6 ЄКПЛ, Рішення КСУ №15-рп/2004)
У Рішенні КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 зазначено, що справедливість є однією з основних засад права та одним із загальнолюдських вимірів права. Вона виражається, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки та пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Також наведено висновки річного звіту ЄСПЛ за 2025 рік, відповідно до яких Україна посіла перше місце за кількістю встановлених порушень ЄКПЛ. Із 164 рішень у 160 були встановлені порушення Конвенції, з яких 92 стосувалися ст.6 ЄКПЛ. Порушення принципу рівності сторін зафіксовано у 31% засідань, включення сумнівних доказів — у 24%, порушення принципу безсторонності — у 11% засідань.
1.2. Належна правова процедура (ст.2, 30 КПК)
Належна правова процедура визначена як одна з ключових умов справедливого покарання. Вона полягає у дотриманні завдань кримінального провадження, забезпеченні повного й неупередженого розслідування та судового розгляду, а також у забезпеченні охорони прав, свобод та законних інтересів учасників провадження.
1.3. Дотримання норм матеріального та процесуального права
Лектор наголошує на необхідності дотримання:
● норм матеріального права: ст.ст. 50, 65, 66, 69, 69-1, 75 КК України;
● норм процесуального права: ч.1 п.2 ст.438 КПК, ч.1 п.3 ст.438 КПК;
● вимог щодо мотивованості судового рішення, передбачених ст.370 та 374 КПК.
1.4. Дотримання конституційної засади рівності всіх перед законом та судом
Можливість судів за однакових умов по-різному застосовувати одне й те саме законодавство та покарання (ст.65, 69, 69-1, 75 КК) порушує конституційний принцип рівності всіх перед законом і судом та свідчить про недосконалість законодавства. Такі недоліки мають тлумачитися на користь особи.
Також наведено практику ЄСПЛ у справі Щокін проти України, де зазначено, що відсутність у законодавстві чіткості та точності, яка допускає різне тлумачення, порушує вимогу якості закону.
2. Окремі вимоги до належної правової процедури на стадії досудового розслідування
Прокурор, керівник органу досудового розслідування та слідчий зобов’язані виявляти як обставини, що викривають особу, так і ті, що її виправдовують або пом’якшують покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень (ч.2 ст.9 КПК).
Відповідно до п.п.4,5 ч.1 ст.91 КПК доказуванню підлягають:
● обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення;
● обставини, що характеризують особу обвинуваченого;
● обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання;
● обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Доказування цих обставин покладається на слідчого і прокурора (ч.1 ст.92 КПК).
У разі отримання під час слідчих дій доказів, які можуть свідчити про невинуватість особи, слідчий або прокурор зобов’язані провести відповідну слідчу дію в повному обсязі, долучити процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду (ч.5 ст.223 КПК).
3. Судова практика щодо обов’язку відкривати стороні захисту докази
Відповідно до ч.2 ст.290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати стороні захисту доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, у тому числі доказів, які можуть бути використані для доведення невинуватості, меншого ступеня винуватості або сприяти пом’якшенню покарання. Ця позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у справі №751/7557/15-к від 16.01.2019 року.
Також ВС/ККС у справі №991/722/21 від 21.11.2023 року зазначив, що наслідок поведінки сторони, яка унеможливила або значно ускладнила дослідження важливих доказів судом, має тлумачитися на користь протилежної сторони.
4. Правові підстави вимагати зазначення в обвинувальному акті всіх пом’якшуючих обставин
● ч.1 ст.2 КПК — забезпечення повного і неупередженого розслідування;
● п.6 ч.2 ст.291 КПК та п.4 ч.1 ст.91 КПК — обов’язок зазначати обставини, що пом’якшують покарання;
● п.7 ч.2 ст.291 КПК та п.3 ч.1 ст.91 КПК — зазначення розміру шкоди;
● ч.1 ст.337 КПК — судовий розгляд здійснюється лише в межах обвинувального акта;
● ст.321 КПК — обов’язок забезпечити з’ясування всіх обставин кримінального провадження;
● ч.1,2 ст.66 КК — обставини, що пом’якшують покарання;
● ч.2,6 ст.9 КПК — обов’язок всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин.
5. Типові та системні порушення в питанні призначення покарання
5.1. Призначення покарання без усіх даних про особу
Одним із типових порушень визначено призначення покарання за відсутності в обвинувальному акті всіх даних, що характеризують особу та обставини правопорушення.
5.2. Неприйняття пом’якшуючих обставин за ч.1 ст.66 КК
Системним порушенням є невизнання судами пом’якшуючих обставин, передбачених ч.1 ст.66 КК України.
5.3. Відсутність обґрунтування щодо неврахування інших пом’якшуючих обставин
Суди часто не обґрунтовують причин невизнання інших пом’якшуючих обставин відповідно до ч.2 ст.66 КК України.
5.4. Відсутність підтвердження реального врахування пом’якшуючих обставин
Зазначено проблему формального переліку пом’якшуючих обставин у вироку без їх фактичного впливу на суворість покарання.
5.5. Безпідставне застосування обтяжуючих обставин
Порушенням є врахування судами ознак кримінального правопорушення, що вже впливають на кваліфікацію, як обставин, що обтяжують покарання, всупереч ч.4 ст.67 КК України.
5.6. Різна міра покарання в аналогічних провадженнях
Лектор вказує на різну міру покарання та різні підходи до її обґрунтування в аналогічних провадженнях, що порушує принцип правової визначеності та рівності перед законом і судом.
6. Аналіз важливої судової практики щодо призначення покарання
Судова практика:
● ВС/ККС у справі №953/6231/21 від 25.06.2024 року пом’якшив покарання за ч.2 ст.286 КК, врахувавши щире каяття та відсутність обтяжуючих обставин.
● ВСУ в ухвалі від 28.10.2004 року зазначив, що суд повинен враховувати й інші пом’якшуючі обставини, не зазначені у ч.1 ст.66 КК, зокрема позитивну характеристику, перше притягнення до кримінальної відповідальності, характер стосунків між потерпілим і засудженим.
● ВС/ККС у справі №522/20964/16-к від 08.02.2018 року наголосив на необхідності застосування ст.69-1 КК за наявності щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину та відсутності обтяжуючих обставин.
● ВС/ККС у справі №154/2423/16 від 20.02.2018 року врахував позитивну характеристику, стан здоров’я, створення сім’ї, активне сприяння розкриттю злочину та пом’якшив покарання із застосуванням ст.69 КК України.
● ВС/ККС у справі №183/163/14 від 16.08.2018 року зазначив, що при застосуванні ст.75 КК необхідно враховувати не лише тяжкість злочину, а й особу винного та інші обставини справи.
● ВС/ККС у справі №163/225/15-к від 25.10.2018 року визнав, що щире розкаяння та відсутність претензій потерпілого можуть бути підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
● ВС/ККС у справі №148/1211/15-к від 10.07.2018 року роз’яснив, що для застосування ст.69-1 КК достатньо наявності будь-якої з обставин, передбачених п.1 ч.1 ст.66 КК України.
7. Висновки
Існують системні проблеми у застосуванні судами законодавства про кримінальну відповідальність та забезпеченні відповідності покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Це призводить до відсутності правової визначеності.
Також зазначено, що законодавство у сфері призначення покарання є недосконалим і потребує змін, спрямованих на максимальне обмеження судової дискреції. Водночас ці порушення створюють додаткові можливості для сторони захисту.
Тактика сторони захисту полягає у доведенні неможливості призначення справедливого покарання без:
● дотримання вимог повноти, всебічності та об’єктивності досудового розслідування;
● відкриття всіх матеріалів стороні захисту;
● зазначення в обвинувальному акті всіх пом’якшуючих обставин;
● належного обґрунтування судом призначеного покарання.
Першоджерело https://tinyurl.com/456rf8dn