Аналіз судової практики щодо виникнення обов’язків для другого з подружжя у разі укладення одним із подружжя договору
Підготувала: Назаренко Мар’яна, адвокат, засновник та керівник Адвокатського бюро «Назаренко Мар’яни»
Назаренко Мар'яна
23.11.2021

Обставини справи

Олена Іванова (вигадане прізвище та ім`я) звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя. Зазначала, що 02.08.2015 до 21.05.2019 перебувала у зареєстрованому шлюбі з Сергієм Івановим (вигадане прізвище та ім`я), під час якого ними було придбано земельну ділянку. Оскільки, Сергій Іванов у добровільному порядку відмовляється поділити цю земельну ділянку, Олена Іванова просила визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки, а іншу половину ділянки залишити у власності відповідача.

В той же час, Сергій Іванов звернувся до суду із зустрічним позовом. Зазначав, що 03.07.2016 між ним та Світланою Коваль (вигадане прізвище та ім`я) було укладено договір позики, за умовами якого він отримав у позику від Світлани Коваль грошові кошти в розмірі 600 000 грн. Гроші він позичав в присутності Олени Іванової, оскільки вони мали намір на земельній ділянці побудувати станцію технічного обслуговування автомобілів.

В подальшому, рішенням суду з нього на користь Світлани Коваль було стягнуто суму боргу, передбачену договором позики. В той же час, Сергій Іванов вважає, що вказаний борг є спільним боргом подружжя, оскільки договір позики був укладений в інтересах сім`ї, а тому просив суд визнати його спільним боргом подружжя.

 

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги Олени Іванової задовольнив. В той же час, було задоволено і зустрічний позов Сергія Іванова.

В частині вирішення позовних вимог Олени Іванової суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про те, що спірне нерухоме майно в розумінні норм статті 60 СК України є об`єктом спільної сумісної власності сторін по справі як колишнього подружжя, відтак, підлягає поділу в рівних частках кожному.

Задовольняючи зустрічі позовні вимоги Сергія Іванова, суди виходили з того, що крім права спільної сумісної власності на придбану земельну ділянку за рахунок позичених грошових коштів, внаслідок укладення договору позики у формі розписки у подружжя також виникло і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Однак, Верховний Суд з висновками судів попередніх інстанцій не погодився та звернув увагу на наступне.

 

Висновок Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин, суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

З огляду на викладене, Верховний Суд, посилаючись на те, що суди дійшли передчасних та необґрунтованих висновків про наявність правових підстав кваліфікувати Олену Іванову, як зобов`язану особу (боржника) за укладеним договором позики у формі розписки, не дослідивши питання щодо наявності згоди Олени Іванової на його укладення, та не надавши належної правової оцінки доводам останньої щодо недоведеності факту укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу в частині вирішення зустрічних позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №361/5840/19 (провадження №61-259ск21), з повним текстом якої ви можете ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98548328.