Зміна способу стягнення аліментів на утримання дитини: чи все так просто?
Наталія Паламарчук, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ, лектор Української соціальної академії. Тема аліментів на утримання дитини у всіх її проявах, як на мене, була, є та буде залишатися однією з найактуальніших у категорії сімейних спорів. Це підтверджено величезною кількістю судових рішень, які можна побачити в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також неодноразовими […]
Паламарчук Наталія
17.05.2021

Наталія Паламарчук, адвокат,

член Комітету з сімейного права НААУ,

лектор Української соціальної академії.

Тема аліментів на утримання дитини у всіх її проявах, як на мене, була, є та буде залишатися однією з найактуальніших у категорії сімейних спорів. Це підтверджено величезною кількістю судових рішень, які можна побачити в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також неодноразовими законодавчими реформами, що відбуваються в цій сфері. Одним з аспектів указаної теми є зміна способу стягнення аліментів на утримання дитини. При цьому таке питання може постати і в одержувача, й у платника аліментів. Чи так просто змінити спосіб стягнення аліментів на утримання дитини, як може здаватися на перший погляд, і що потрібно врахувати, пропоную розібратися.

Насамперед необхідно проаналізувати законодавче регулювання. Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України (далі – СК України), за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Отже, прерогатива обрання того чи того способу стягнення аліментів (у частці від доходу або у твердій грошовій сумі), якщо останні вже визначені початково судовим рішенням, належить одержувачу аліментів.

Незважаючи на це, багато платників аліментів подають позовну заяву про зменшення розміру аліментів, установлених рішенням суду, шляхом зміни способу їхнього стягнення, не враховуючи чинну на сьогодні редакцію ч. 3 ст. 181 СК України, натомість керуючись ч. 1 ст. 192 СК України, яка передбачає зміну розміру аліментів, та позицією Верховного Суду України, що міститься в постанові від 05.02.2014 р. у справі № 6-143цс13: «З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження». При цьому вказаний правовий висновок, зрозуміло, не враховував ч. 3 ст. 181 СК України, редакція якої змінилась після 08.07.2017 р. і є актуальною на сьогодні. Тому, як Ви вже зрозуміли, відповідні позовні заяви, як правило, залишаються без задоволення (наприклад, постанова Тернопільського апеляційного суду від 21.01.2021 р. у справі № 603/618/20, постанова Донецького апеляційного суду від 20.01.2021 р. у справі № 223/240/20), хоча подекуди і є винятки (наприклад, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 12.10.2020 р. у справі № 453/950/20), однак останні переважно скасовуються в суді апеляційної інстанції.

У цьому контексті варто акцентувати увагу на тому, що в ч. 3 ст. 181 СК України йдеться про зміну способу стягнення аліментів, що визначені саме рішенням суду. При цьому в СК України нічого не зазначено про зміну способу стягнення аліментів, якщо останні початково були визначені договором між батьками, який посвідчений нотаріально, як це передбачено ч. 1 ст. 189 СК України. Судова практика засвідчує, що для одержувача аліментів ситуація залишається незмінною, що підтверджується, наприклад, постановою Миколаївського апеляційного суду від 16.03.2021 р. у справі № 487/9321/19, постановою Київського апеляційного суду від 27.03.2019 р. у справі № 377/568/18-ц. Що ж стосується платників аліментів, то судова практика із цього питання є неоднозначною. Так, деякі суди задовольняють відповідні вимоги платників аліментів та змінюють спосіб стягнення аліментів, у результаті чого, як правило, зменшується відповідний розмір аліментів. Наприклад, такої позиції дотримується Запорізький апеляційний суд у постанові від 22.09.2020 р. у справі № 333/168/20, Голосіївський районний суд міста Києва у рішенні від 09.03.2021 р. у справі № 752/23821/20. Інші ж, навпаки, відмовляють, уважаючи, що обрання того чи того способу стягнення аліментів може здійснювати винятково одержувач аліментів. Наприклад, такої позиції притримується Одеський апеляційний суд у постанові від 22.03.2021 р. у справі № 523/6052/20, Львівський апеляційний суд у постанові від 10.12.2019 р. у справі № 444/898/19.

Наступне питання, яке в судовій практиці також є неоднозначним та цікавим, як для одержувача, так і платника аліментів, це збільшення розміру аліментів на утримання дитини шляхом зміни способу їхнього стягнення. Як свідчить практика, названі інститути дуже пов’язані й у судових рішеннях, які можна побачити в Єдиному державному реєстрі судових рішень, одержувачі просять змінити спосіб стягнення аліментів, обґрунтовуючи таку зміну, зазвичай, зміною (покращенням) матеріального становища платника аліментів. Наприклад, одержувач аліментів мала рішення суду про стягнення аліментів у розмірі 3500 грн. на утримання двох дітей. Через деякий час з’ясувалося, що платник аліментів влаштувався працювати на державну службу з хорошою офіційною заробітною платою, більшою ніж 20 тисяч гривень на місяць, що було відображено у відповідній декларації. Зрозуміло, що в такому випадку одержувачу аліментів більш вигідно отримувати 1/3 від доходу, яка буде більшою, ніж 3 500 грн., для чого одержувач аліментів звертається до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів.

То в чому ж проблема? Відповідь: у застосуванні чи незастосуванні ст. 192 СК України поряд із ч. 3 ст. 181 СК України. Нині в судовій практиці існують такі підходи:

  1. Застосуванню підлягає винятково ч. 3 ст. 181 СК України, яка передбачає право одержувача аліментів змінити спосіб стягнення аліментів, визначений у рішенні суду, незалежно від аргументації (зміни матеріального або сімейного становища, зміни стану здоров’я і т.д.), що не передбачена законодавчо як обов’язкова умова в цьому випадку, як це має місце у ст. 192 СК України. Іншими словами, одержувач аліментів має відповідне абсолютне право: якщо одержувач аліментів вирішив реалізувати відповідне право, то, чому він так вирішив, неважливо. Такої позиції притримується, наприклад, Одеський апеляційний суд у постанові від 01.04.2021 р. у справі № 521/12626/19, Київський апеляційний суд у постанові від 25.02.2021 р. у справі № 362/2865/20.

  2. Застосуванню підлягає поряд з ч. 3 ст. 181 СК України, яка передбачає право одержувача аліментів змінити спосіб стягнення аліментів, визначений у рішенні суду, і ч. 1 ст. 192 СК України, що передбачає зміну розміру аліментів та необхідність доведення відповідних обставин зміни. Такої позиції притримується, наприклад, Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 р. у справі № 152/100/18, Полтавський апеляційний суд у постанові від 16.03.2021 р. у справі № 524/3526/20, Харківський апеляційний суд у постанові від 15.03.2021 р. у справі № 635/4511/20.

Залежно від представництва одержувача або платника аліментів на утримання дитини можна обґрунтовувати ту чи ту позицію, яка сприяє захисту прав та інтересів клієнта. Але, якщо абстрагуватися від названої ситуації, то все ж, на мою думку, сама друга позиція має перевагу, оскільки її підтримує Верховний Суд, який у відповідній постанові вказав на необхідність застосування ч. 1 ст. 192 СК України, якщо йдеться про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їхнього стягнення.

Розглядаючи зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, також необхідно зазначити й обставини, які враховуються в такому випадку. При цьому названі обставини не залежать від вищезазначених позицій, які склалися щодо необхідності застосування ст. 192 СК України, якщо на меті є збільшення розміру аліментів. У цьому аспекті хочу звернути увагу на постанову Верховного Суду України від 05.02.2014 р. у справі № 6-143цс13, яка застосовується судами різних інстанцій (наприклад, Чернігівським апеляційним судом у постанові від 23.03.2021 р. у справі № 732/1419/20, Вінницьким апеляційним судом у постанові від 12.03.2021 р. у справі № 136/1318/20), у тому числі і Верховним Судом (наприклад, у постанові від 14.11.2018 р. у справі № 372/2393/17), при розгляді відповідної категорії справ. В останній, зокрема, зазначено, що під час розгляду позовів про зміну розміру аліментів, зміну способу їхнього присудження, застосовуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, а й низка інших норм щодо обов’язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). При цьому особливо цікавою є ч. 1 ст. 182 СК України, яка передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров’я та матеріальне становища дитини, платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Яскравим прикладом урахування зазначених вище обставин є рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.06.2020 р. у справі № 760/30871/19.

Також акцентую увагу на тому, що, якщо одержувач аліментів бажає змінити спосіб стягнення останніх на утримання дитини, то йому чи їй потрібно також доводити, що дитина проживає з позивачем (одержувачем аліментів), і витрати на дитину, які здійснює позивач (одержувач аліментів). Чому це важливо, якщо аліменти вже початково встановлені й зазначено, на чию користь вони сплачуються? Ч. 3 ст. 181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, тому й потрібно доводити, що дитина проживає з одержувачем аліментів (позивачем). При цьому наголошую, що однієї довідки про місце реєстрації недостатньо. Потрібно фактичне підтвердження проживання (лайфак із практики). Наприклад, довідка з ЖЕКу, ОСББ, акт про обстеження умов проживання Служби у справах дітей тощо. Що ж стосується витрат на утримання дитини, то їх потрібно доводити, оскільки суд має побачити, що одержувач аліментів (позивач) також здійснює утримання дитини. Крім того, доведення суми відповідних витрат є вкрай важливим, якщо одержувач аліментів (позивач) бажає змінити спосіб стягнення з частки від доходу на тверду грошову суму, розмір якої потрібно обґрунтувати.

Наприкінці статті також пропоную розглянути процесуальні питання, які необхідно врахувати при зміні способу стягнення аліментів на утримання дитини:

  1. Підсудність (за вибором позивача): 1) суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України); 2) суд за зареєстрованим місцем проживання або перебування позивача (ч. 1 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України).

  2. Провадження: 1) позовне загальне; 2) позовне спрощене (п. 1 ч. 4, п. 3 ч. 6 ст. 19, п. 1 ч. 4 ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України).

  3. Судовий збір: не сплачується (п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).

  4. Час, із якого присуджуються аліменти на утримання дитини при зміні способу їхнього стягнення. На сьогодні в судовій практиці існує декілька позицій: 1) із моменту набрання рішенням законної сили (наприклад, постанова Сумського апеляційного суду від 30.03.2021 р. у справі № 585/2456/20); 2) із моменту ухвалення рішення суду (наприклад, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.06.2020 р. у справі № 760/30871/19); 3) із моменту пред’явлення позову (наприклад, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.05.2020 р. у справі № 521/12626/19). Однак у більшості рішень використовують перший підхід: із моменту набрання рішенням суду законної сили. Така позиція, на мою думку, може бути пов’язана з тим, що в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що в новому розмірі аліменти сплачують із дня набрання рішенням законної сили.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що: 1) одержувач аліментів на утримання дитини в будь-якому випадку та незалежно від того, яким чином початково були встановлені аліменти (рішенням суду або нотаріально посвідченим договором між батьками), може змінити спосіб стягнення аліментів; 2) платник аліментів обмежений у можливості змінити спосіб стягнення аліментів на утримання дитини; 3) при розгляді справи про зміну способу стягнення аліментів потрібно застосовувати також ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі» СК України; 4) спірним є застосування ст. 192 СК України, яка передбачає зміну розміру аліментів у справах про зміну способу стягнення аліментів, унаслідок яких розмір аліментів на утримання дитини збільшується; 5) у більшості рішень змінений спосіб стягнення аліментів присуджується з моменту набрання рішенням законної сили; 6) Цивільний процесуальний кодекс України надає альтернативні можливості у справах про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини.