Поняття «міжнародний розшук» використовується в КПК з моменту його прийняття у 2012 році, зокрема в ч. 6 ст. 193 КПК, а раніше з 2001 року в ч. 1 ст. 165-2 КПК 1960 року. Суди, вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, виходили з того, що доказом оголошення підозрюваного у міжнародний розшук є повідомлення Генерального секретаріату Інтерполу або НЦБ Інтерполу в Україні чи повідомлення мвс рф (стосовно міждержавного розшуку в межах СНД, як виду міжнародного розшуку) [1-4].

Уявляється, що до 2015 року склалося некоректне сприйняття суті діяльності Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол як організації, що здійснює міжнародний розшук, та повноважень Генерального секретаріату Інтерполу як органу, що оголошує міжнародний розшук (аналогічно – щодо повноважень ГІАЦ мвс рф щодо оголошення міждержавного розшуку). До того, не було враховано, що міжнародний розшук може здійснюватися не лише, наприклад, каналами Інтерполу, але й на договірній основі між двома чи декількома державами. Ситуацію ускладнювали положення Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів (далі – Інструкція 1997 року) про міжнародний розшук каналами Інтерполу [5, розділ 4], які сприймалися як такі, що ідентифікують відповідні повноваження міжнародної організації з прийняття рішення про такий розшук.

Як відомо, Інтерпол не є суб’єктом з виконавчою чи будь-якою іншою примусовою юрисдикцією. Ця організація позбавлена можливості здійснювати будь-які практичні розшукові заходи. Як Інструкція 1997 року, так і та, що замінила її, Інструкція про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол [6], містять лише положення про використання інформаційної системи Інтерполу («система міжнародного розшуку в межах Інтерполу» [5, п. 4.1]), зокрема з метою установлення місцеперебування осіб, які розшукуються, з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції). Це вказує на те, що Інтерпол, а саме його інформаційна система, виступає лише інструментом розшуку, а не органом, який відповідний розшук здійснює. Виходячи з Правил Інтерполу щодо обробки даних, органи Інтерполу забезпечують лише обробку, у визначених випадках внесення до поліцейської бази даних Інтерполу та передачу запитів про розшук між державами. Вжиття практичних заходів з розшуку осіб покладається на правоохоронні органи держав-членів Інтерполу [7]. Отже, правозастосувачами в Україні було неправильно визначено суть інформаційної системи Інтерполу та повноваження його органів стосовно національного кримінального провадження.

Інформаційна система Інтерполу є не єдиним засобом для організації міжнародного розшуку підозрюваних, обвинувачених, оскільки розшук може здійснюватися на основні двосторонніх міжнародних договорів України з іншими державами.

Внаслідок змін, внесених до КПК законами України № 119-VIII від 15.01.2015 [8] та № 769-VIII від 11.12.2015 [9], оголошення особи в міжнародний розшук стало не лише підставою для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (ч. 6 ст. 193 КПК), але є однією з підстав для здійснення спеціального досудового розслідування (ч. 2 ст. 297-1 КПК). При цьому в Кодексі не розкривається зміст поняття «міжнародний розшук» та його співвідношення зокрема, з поняттям «розшук».

Така правова невизначеність призвела до суперечливої судової практики, коли суди дотримуються протилежних позицій:

1) особа вважається оголошеною в міжнародний розшук з моменту винесення органом досудового розслідування постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук (не зрозуміло, хто оголошує в міжнародний розшук обвинуваченого), та

2) особа вважається оголошеною в міжнародний розшук лише у разі вчинення зі сторони обвинувачення додаткових дій, спрямованих на належне звернення до міжнародних організацій (зокрема, Інтерполу) з розшуку цієї особи;

3) особа вважається оголошеною в міжнародний розшук з моменту звернення до НЦБ Інтерполу в Україні та оголошення в розшук каналами цієї організації [10]. Такий стан правової регламентації та правозастосування вказує на неналежну якість кримінального процесуального закону, зокрема через його непередбачуваність [11, с. 57].

Уявляється, що визначення оголошення особи в міжнародний розшук як підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого та як підстави для здійснення спеціального досудового розслідування є зайвим, та вказує на внутрішню неузгодженість окремих норм КПК, що також є ознакою неякісного закону [11, с. 70]. Тому за наявної правової регламентації з-під судового контролю виключено питання про обґрунтованість оголошення особи в міжнародний розшук.

Так, додатковою обов’язковою підставою для розгляду відповідного клопотання та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є доведення прокурором наявності однієї з таких обставин: (і) підозрюваний, обвинувачений виїхав / перебуває на тимчасово окупованій території України, або (іі) підозрюваний, обвинувачений виїхав / перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором; або (ііі) підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук. Схожа ситуація і з переліком альтернативних підстав для здійснення спеціального досудового розслідування.

Законодавство України не містить спеціальної процедури оголошення особи в міжнародний розшук. Така процедура не визначена і нормами міжнародного права, оскільки питання кримінального провадження є предметом національного правового регулювання. Наразі усе більшого поширення в судових рішеннях отримує позиція, що міжнародний розшук є видом розшуку за ст. 281 КПК, а тому особа є оголошеною в міжнародний розшук з моменту винесення слідчим відповідної постанови. Відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК підозрюваний оголошується в розшук, якщо він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з’являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик. Таким чином, виїзд / перебування підозрюваного на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є окремим випадком виїзду або перебування особи за межами України.

Викладене дозволяє зробити такі висновки:

і) законодавець вирішив, що такі обставини, як виїзд або перебування особи на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором (як окремий випадок перебування особи за межами України), є юридично значущими (юридичними фактами) для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного обвинуваченого або застосування спеціального досудового розслідування, і вказані обставини підлягають доказуванню прокурором, тобто є предметом судового контролю; іі) вказані обставини як різновид ситуацій знаходження особи за межами України є підставами для оголошення особи в розшук за ч. 1 ст. 281 КПК і, якщо виходити з підходу, що міжнародний розшук є видом розшуку за ст. 281 КПК, – є підставами для оголошення особи в міжнародний розшук; ііі) дозволяючи розглядати клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного обвинуваченого або застосовувати спеціальне досудове розслідування лише на підставі доведення факту оголошення підозрюваного в міжнародний розшук, законодавець вступив в суперечність зі своєю попередньою позицією, оскільки виключив перевірку обґрунтованості рішення слідчого, прокурора про оголошення в міжнародний розшук в частині доведеності обставин виїзду / перебування особи за межами України. Таким чином, законодавець унеможливив здійснення судового контролю щодо доведення прокурором таких обставин як виїзд або перебування особи на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, чи взагалі за межами України.

Отже, потрібно визначитися з вирішенням цієї суперечності, а саме – у чому сенс вкладення окремих обставин, що зазначені як підстави для спеціального досудового розслідування, у коло підстав для оголошення особи в розшук (якщо розуміти міжнародний розшук як вид розшуку, передбаченого ст. 281 КПК).

Для попередження зловживання слідчим, прокурором інститутом оголошення підозрюваного в розшук (міжнародний розшук) за відсутності судового контролю за обґрунтованістю цього рішення на стадії досудового розслідування, пропонується виключити зі ст. ст. 193, 297-1 КПК посилання на міжнародний розшук та обумовити розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого та здійснення спеціального досудового розслідування доведенням прокурором таких обставин як виїзд та/або перебування підозрюваного, обвинуваченого за межами України, зокрема на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Відповідно, потреба у внесенні змін до ст. 281 КПК, а також у визначенні в КПК поняття «міжнародний розшук» зникає.

Використані джерела:

1. Ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 17.05.2013 р. у справі № 712/13217/12. https://cutt.ly/W3FRZBg

2. Ухвала Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19.12.2013 р. у справі № 105/7185/13-к. https://cutt.ly/v3FRNuf

3. Ухвала Апеляційного суду Черкаської області від 27.06.2014 р. у справі № 694/1110/14-к. https://cutt.ly/D3FR2zc

4. Ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 18.12.2014 р. у справі № 751/10758/14. https://cutt.ly/m3FR3Jz

5. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів: Наказ М-ва внутр. справ України від 09.01.1997 р. № 3/1/2/5/2/2: станом на 18 верес. 2020 р. https://cutt.ly/g3FR6DI

6. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол: Наказ М-ва внутр. справ України від 17.08.2020 р. № 613/380/93/228/414/510/2801/5. https://cutt.ly/23FTtBa

7. INTERPOL’s Rules on the Processing of Data, adopted Resolution AG-2011-RES07 of the General Assembly at its 80th session (Hanoi, 2011). https://cutt.ly/I3FTo7D

8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідворотності покарання осіб, які переховуються на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції: Закон України від 15.01.2015 р. № 119-VIII: станом на 12 трав. 2016 р. https://cutt.ly/63FTk5l

9. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань накладення арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків при його застосуванні: Закон України від 10.11.2015 р. № 769-VIII. https://cutt.ly/A3FTv4d

10. Лист Верховного Суду від 26.11.2021 за вих. № 3733/0/2-21. Архів автора

11. Єдність судової практики у вимірі стандартів якості кримінального процесуального законодавства України : монографія / за заг. ред. О. Г. Шило. Харків : Право, 2021. 352 с.

Матеріал підготував

Микола Пашковський, науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою, адвокат, кандидат юридичних наук, доцент (Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України)

Першоджерело: Пашковський М. І. Міжнародний розшук в кримінальному провадженні: визначити чи виключити? Процесуальне та криміналістичне забезпечення досудового розслідування: тези доп. учасників науково-практ. семінару, м. Львів, 2 груд. 2022 р. / упоряд. А. Хитра. Львів, 2022. С. 81–86. https://cutt.ly/B3FDU5s