Загальною підставою виникнення прав та обов’язків матері, батька та дитини є походження дитини від батьків, тобто наявність кровного споріднення, факт якого має бути зареєстрований у порядку, встановленому законом. Кожна дитина має право знати про своє походження і, відповідно, хто є її батьками. У законодавстві зарубіжних держав різниться порядок визначення походження дитини залежно від наявності чи відсутності шлюбу між її батьками.
Усталеним є підхід встановлення презумпції батьківства, згідно якої батьком дитини, що народилася від жінки у шлюбі, є її чоловік. Так, відповідно до ст. 146 ЦК Латвії дитина, яка народилася у жінки після укладення шлюбу або не пізніше 306 днів після його припинення через смерть чоловіка або внаслідок розлучення, вважається народженою у шлюбі. Проте якщо жінка не пізніше 306 днів після припинення шлюбу укладе повторний шлюб і народить дитину, вважається, що така дитина народжена у новому шлюбі. Стаття 147 ЦК Латвії передбачає, що визнання батьківства можливе також незаперечними діями.
ЦК Франції у статті 312 встановлює презумпцію батьківства, зокрема батьком дитини, зачатої або народженої під час шлюбу, є чоловік. Якщо ж подружжя розлучиться чи фактично припинить шлюбні стосунки, то дитина народжена через 300 днів після цього, не буде вважатися такою, що походить від чоловіка (ст. 313). Стаття 316 ЦК Франції дозволяє як чоловіку, так і жінці визнати своє батьківство (материнство) до або після народження дитини.
Цікавим є досвід законодавчого регулювання визначення походження дитини у нордичних державах. Закон про дітей та батьків Норвегії встановлює, що держава зобов’язана встановити, хто є батьком та матір’ю дитини (ст. 5). З аналізу норм Закону про батьківство Швеції, що був прийнятий 10 червня 1949 р. та набув чинності 1 січня 1950 р., можна стверджувати, що так само закріплено принцип визначеності батьківства, оскільки розділ 2 вказаного акта покладає обов’язок на державу в особі комітету соціального забезпечення у разі якщо жінка не заміжня, визначити справжнього батька дитини.
Вперше у Фінляндії Закон про батьківство був прийнятий в 1975 р. (набув чинності 1 жовтня 1976 року). Наразі, якщо дитина не є народженою у шлюбі, батьківство може бути встановлено на основі визнання самою особою себе батьком чи за рішенням суду. Досить незвичною для українського сімейного законодавства є ст. 14 Закону про материнство Фінляндії від 20 квітня 2018 р., яка встановлює можливість визначити материнство до народження. Зокрема, жінка може, повідомляючи про народження дитини, визнати, що вона є матір’ю. Відповідна декларація оформлюється у присутності вагітної жінки, свідка, за участі медсестри (або акушерки) у медичному закладі, в якому отримує медичну допомогу вагітна жінка. Визнання не здійснюється, якщо: 1) вагітна жінка проти такого визнання; 2) особа свідка або вагітної жінки не була достовірно ідентифікована; 3) є підстави вважати, що вагітна жінка або свідок не в змозі зрозуміти важливість визнання через її душевний стан, мовні труднощі або інші причини. Згідно зі ст. 20 Закону про материнство Фінляндії, декларація про визнання материнства негайно надсилається до муніципалітету (Äitiyslaki. Helsingissä 20 päivänä huhtikuuta 2018. 253/2018. URL: https://www.finlex.fi/fi/laki/alkup/2018/20180253).
В умовах війни рф з Україною багато громадян вимушено покинули свої місця проживання і на разі знайшли тимчасовий прихисток у європейських державах. При цьому, якщо дитина народиться від громадян України за кордоном, вона є громадянкою України, для реєстрації народження таких дітей можна звернутися до дипломатичних та консульських установ, детальніше тут: https://www.kmu.gov.ua/news/poryadok-reyestraciyi-novonarodzhenih-ukrayinciv-za-kordonom.