Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками докази і доказування у господарському процесі, а саме:

1. Верховний суд – суд права, а не факту.

2. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції.

3. Рішення суду першої інстанції.

• 3.1. Що впливає на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду (закон).
• 3.2. Що має впливати на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду ( практика ЄСПЛ).

4. Стадії вирішення справи судом.

5. Докази ( факти) та доказування (процес).

6. Предмет доказування ( спір, спосіб захисту, сторони спору/процесу).

У рамках характеристики доказів у господарському процесі акцентовано на наступному:

1. Верховний суд – суд права, а не факту

Відповідно до судової практики, Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення фактів:

• Постанова ВПВС від 29.08.2023 у справі №902/1144/22;
• Постанова ВС від 08.10.2024 у справі № 922/4356/23.

Саме, суди першої та апеляційної інстанцій є судами встановлення, дослідження та з’ясування питань про факти. Їхніми завданнями є встановити всі обставини спору на підставі оцінки зібраних доказів, застосувати відповідні спірним відносинам нормативні акти у часi, просторi та за колом осiб, врахувати ієрархію НПА, співвідношення загального та спеціального законодавства, тощо, перевірити чи встановлені всі обставини спору, чи відповідають висновки суду встановленим обставинам, переоцінити докази за наявності для цього підстав, зібрати додаткові докази, застосувати відповідні спірним відносинам нормативні акти інакше як перша інстанція.

Верховний Суд може скасувати судове рішення, а справу направити на новий розгляд, якщо:

1) Суд не дослідив зібрані у справі докази;

2) Суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

3) Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до постанови ВПВС від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц Верховний Суд не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, якщо не встановив: порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом; оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

2. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції:

1. Переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
2. Досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
3. Приймає додаткові докази, які не були додані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Важливо, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

3. Рішення суду першої інстанції:

Рішення суду першої інстанції повинно бути законне і обґрунтоване.

Вирішує питання:

1) Чи мали місце (факти),…,та якими доказами підтверджуються;

2) Чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) Права, підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників;

3) Яку правову норму належить застосувати до правовідносин.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст.237 Кодексу.

Мотиви:

• перелік обставин, які є предметом доказування у справі;
• перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі;
• висновок визнається суду, яка обставина встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;
• мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини;
• мотивована оцінка кожного аргументу, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;
• чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
• норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
• норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

3.1. Що впливає на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду (закон):

1. Повно і всебічно з’ясовані обставини, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5 ст. 236 Кодексу);
2. Безпосереднє дослідження письмових та електронних доказів, висновків експертів, пояснень учасників справи, викладених в заявах по суті справи, показань свідків/ їх допит, огляд речових доказів, заслуховування-/дослідження усних консультацій/письмових роз’яснень спеціалістів/судових експертів (ст.ст. 210 -214 Кодексу);
3. Суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог ( ч. 2 ст. 237 Кодексу);
4. Законодавство та/або усталена судова практика у подібних спірних відносинах (п.5 ч. 4 ст. 238 Кодексу) (постанова ВПВС від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц).

3.2. Що має впливати на формування мотивувальної та резолютивної частини рішення суду ( практика ЄСПЛ):

1. Справедливе судове рішення – достатньою мірою мотивоване судове рішення у світлі обставин кожної справи;
2. Обов’язок Суду: дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документи, що стосуються прав та свобод (ст. 6 Конвенції;
3. Належне мотивування судового рішення (п.22 Висновку № 3 КРЄС, рішення ЄСПЛ у справі «Мала проти України» від 03.07.2014);
4. Ефективність справедливого розгляду – сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. Такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. (рішення ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії»);
5. Вмотивованість судового рішення захищає особу від сваволі суду (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»);
6. Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).;
7. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі “ТОВ “Фріда” проти України” від 08.12.2016).

4. Стадії вирішення справи судом

1. Основною стадією розгляду справи є розгляд справи по суті (постанова ВПВС від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18).

Таким чином, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів є виключно компетенцією національних судів. Стаття 6 Конвенції не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів способів предметом їх оцінки, або що є регулювання національного законодавства та оцінки національними судами.

Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Отже, Суд не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010). Однак вимога справедливості судового розгляду у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції включає дослідження способу, у який було отримано докази.

Також, Суд може змінити порядок доказів враховуючи зміст спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів.

2. Стадія підготовчого провадження:

Завдання стадії підготовчого провадження є – остаточне визначення предмета спору, характеру спірних правовідносин, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів ( ст. 177 Кодексу).

Належне та добросовісне ставлення до цієї стадії судового процесу, як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя (постанову ВС від 14.01.2025 у справі № 910/12923/23).

Принцип процесуальної економії – вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах, зокрема у різних судових юрисдикціях (постанова ВПВС від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Обов`язок доказування – закріплена в процесуальному та матеріальному законодавстві міра належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для усунення невизначеності у спірних правовідносинах (Постанову ВПВС від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, постанова ВС від 05.11.2024 у справі № 910/16911/20).

Стандарти доказування – спеціальні правила, які роблять оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Наприклад, стандарт переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування стверджуваної обставини видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВПВС від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Гарантії змагального провадження застосовні щодо доказів чи висновків, отриманих за ініціативою суду (рішення ЄСПЛ у справі «Воротнікова проти Латвії».

5. Докази (факти) та доказування (процес)

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Докази:

• Якісні;
• Важливі;
• Надійні (рішення ЄСПЛ «Мачарік проти Чеської Республіки»);
• Прямі та побічні (постанова ВС від 19.10.2023 у справі № 914/249/21);
• Належні;
• Допустимі/недопустимі (постанова ВС від 18.01.2024 у справі № 922/2487/22, постанова ВПВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20);
• Достовірні;
• Вірогідні.

Факти, які не доказуються:

1. Які визнаються учасниками справи;
2. Визнані судом загальновідомими;
3. Встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Докази мають існувати на момент звернення з позовом (ОП КГС у складі ВС від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На стадії відкриття провадження у справі суд надає оцінку доданим до позовної заяви доказам виключно щодо їх оформлення згідно вимог ст. 162-164,172 Кодексу, а не по суті спору (постанова ВС від 21.04.2023 у справі № 911/1721/22).

Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, а також ненадання доказів на їх підтвердження не є підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення її без розгляду в подальшому (Постанову ВПВС від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23).

6. Предмет доказування (спір, спосіб захисту, сторони спору/процесу)

Поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, а йому слід надавати сутнісного, а не формального значення, виходячи з тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції. Дійсна сутність відповідних позовних вимог оцінюється судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими (постанови ВПВС від 13.10.20р. у справі № 447/455/17, від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21).

Поняття «сторона у спорі» та «сторона у процесі» не тотожні: сторонами в процесі є позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанови ВС від 09.02.2021 у справі №635/4741/17, від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

На стадії відкриття провадження у справі суд не дає оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного/оспорюваного/невизнаного права (постанову ВС від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23).

Статус учасника справи:

Статус учасника справи особа має ще до моменту звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у справі (по суті з моменту складення позивачем остаточного тексту позовної заяви і визначення у ньому певної особи як відповідача.

Залишення без руху, а потім і повернення судом позовної заяви не впливає на такий статус. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків

Зі змісту норми ст.175 ГПК вбачається, що сторони втрачають свій процесуальний статус у зв`язку із відмовою у відкритті провадження у справі, оскільки ця норма іменує відповідну особу вже не позивачем, а заявником. Норма не передбачає направлення ухвали всім учасникам справи, вона надсилається лише заявнику.

Визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача.

(Постанова ОП КГС у складі ВС від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23).

Першоджерело - https://tinyurl.com/32jtmub3