Відповідальність за підкуп у кримінальному праві України

Лектор докладно проаналізував разом з учасниками відповідальність за підкуп у кримінальному праві України, а саме:

1. Поняття «підкуп» та система правопорушень, пов’язаних із підкупом.
2. Активний підкуп у кримінальному праві.
3. Пасивний підкуп у кримінальному праві.

У рамках характеристики відповідальності за підкуп у кримінальному праві України акцентовано на наступному:

1. Поняття «підкуп» та система правопорушень, пов’язаних із підкупом

Підкуп – це кримінально-протиправна угода, сукупність взаємопов’язаних актів суспільно небезпечної поведінки активного та пасивного характеру, яка полягає у пропозиції, обіцянці чи передаванні неправомірної вигоди однієї сторони та прийняття такої пропозиції, обіцянки або одержання її іншою за виконання однією з осіб певної поведінки, що обумовлена можливостями її спеціального статусу.

Ознаки підкупу як родового поняття:

1) Зв’язок активної та пасивної форм підкупу, який породжує «необхідну співучасть»;
2) Єдність фізичного предмету підкупу;
3) Обумовленість підкупу.

Об’єм поняття підкуп:

підкуп-підбурювання (ч. 4 ст. 27 КК України);
підкуп публічної службової особи (ст. ст. 368, 369 КК України);
підкуп приватної службової особи (ст. 3683 КК України);
підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 3684 КК України);
підкуп лобіста (ст. 3692 КК України);
підкуп у спорті (ст. 3693 КК України);
підкуп працівника підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК України);
політичний підкуп (виборчий підкуп) (ст. 160 КК України);
підкуп у сфері правосуддя (підкуп свідка, потерпілого або експерта) (ст. 386 КК України).

Таким чином, підкуп це:

Необхідна співучасть/сторони;
Об’єднана єдиним предметом/ціна;
Обумовлена можливостями/товар.

Необхідна співучасть:

Взаємозв’язок активної та пасивної форми, що породжує «необхідну співучасть» та зобов’язує державу передбачити підстави для притягнення до кримінальної відповідальності і того, хто надає неправомірну вигоду, і того, хто її одержує.

Співучасть –умисна спільна участь декількох суб’єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

Єдність предмета підкупу:

Один і той самий «предмет» у складах активного та пасивного підкупу відіграє різну роль як ознака складу: в активному підкупі він виступає знаряддям або засобом вчинення кримінального правопорушення; у пасивному – власне предметом.

Поряд із тим, відомо, що поняття «неправомірна вигода» прийшла на заміну поняття «хабар», що по-перше, не випливає з міжнародно-правових зобов’язань України, а по-друге, нічого для зміни характеру кримінально-правового регулювання відповідальності за підкуп не дає.

Тотожність «предмету» підкупу для всіх його видів повинна обумовлювати тотожність вирішення питань встановлення кримінальної відповідальності за підкуп (криміналізації) та диференціації такої відповідальності залежно від розміру (вартості) неправомірної вигоди.

Як свідчить аналіз тексту КК України, такої тотожності не спостерігається. Насамперед підкуп-підбурювання, підкуп працівника підприємства, установи чи організації, підкуп приватної службової особи, підкуп особи, яка надає публічні послуги, зловживання впливом та підкуп у сфері правосуддя – не пов’язані ні з мінімальним розміром неправомірної вигоди, ні, жодним чином не диференціюється залежно від розміру вартості предмету.

У підкупі виборця (ст. 160 КК України) розмір окремих підвидів неправомірної вигоди має значення для криміналізації поведінки – вартість яких перевищує 0,06 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Вартість неправомірної вигоди на диференціацію кримінальної відповідальності не впливає.

Абсолютно інша ситуація у підкупі публічної службової особи – ст. ст. 368 та 369 КК України. Традиційно кримінальна відповідальність за підкуп публічної службової особи не пов’язується із якоюсь мінімальною сумою підкупу, проте диференційована залежно від розміру (вартості) неправомірної вигоди.

Щодо поняття предмету підкупу:

Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав (примітка до ст. 364-1 КК України).

Отримані нотаріусом кошти за нотаріальне посвідчення договору не можуть вважатись неправомірною вигодою, оскільки стороною обвинувачення не спростовано, що ці гроші є оплатою за нотаріальні дії, розмір якої визначений за домовленістю між нотаріусом і юридичною особою.

Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 17.09.2024 у справі № 757/66841/17-к (провадження № 51-654км24).

Обумовленість:

Підкуп, на відміну від інших кримінальнокараних випадків безпідставного збагачення (незаконне збагачення, корисливі злочини проти власності, інші корисливі злочини), відбувається як умова вчинення чи не вчинення чого-небудь.

Іншими словами, підкуп – це завжди передавання відповідного предмету за щось.

Особа, яку підкуповують, має можливість щось вчинити або утриматись від вчинення певних дій, тобто має такий статус або положення, у використанні якого зацікавлена особа, яка підкуповує.

Така можливість для різних видів підкупу є різною:

для службових осіб – можливості компетенції;
для осіб, які надають публічні послуги – зміст відповідних послуг;
для учасників виборчого процесу – зміст здійснюваного виборчого права;
для учасників відносин правосуддя – покази, висновок і т.п.;
для особи, яку підбурюють – наступне вчинення злочину.

Але можливість є завжди і зміст цієї наступної після підкупу або обумовленої наступним підкупом поведінки є обов’язковою ознакою будь-якого підкупу.

Кваліфікація дій службової особи (заступника міського голови) за ст. 368 КК виключається, якщо дії, за сприяння у вчиненні яких вона отримала неправомірну вигоду, належать до виключної компетенції колегіального органу (міської ради). Постанова ВС від 13.01.2021 у справі № 243/1573/17 (провадження № 51-4962км20).

Кримінальна відповідальність за порушення заборони надання неправомірної вигоди службовій особі настає в тому разі, коли особа, яка надає неправомірну вигоду, усвідомлює, що її надання обумовлене можливостями посади службової особи, її значущістю, статусністю та вагомістю, і переконана у тому, що мету, яку вона переслідує, буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає така особа. Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 10.12.2024 у справі № 757/38626/17-к (провадження № 51- 5342км19).

Особливості окремих видів підкупів:

Підкуп викладача.

Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 21.11.2023 у справі № 461/3472/17: Особа, яка у складі екзаменаційної комісії приймає іспити, виставляє оцінки, тобто здійснює тимчасову діяльність, що має організаційнорозпорядчий характер, оскільки саме від результатів іспитів залежить право продовжувати навчання, право отримувати стипендію, є суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК.

Постанова ВС від 18.10.2022 у справі № 444/930/16 (провадження № 51- 2002км22): Доцент кафедри закладу вищої освіти як керівник дипломної роботи студента, наділений повноваженнями готувати студента до захисту цієї роботи, надавати консультації щодо її написання, вказувати на наукову літературу, яку необхідно використовувати в роботі, надавати рецензію, що може бути врахована під час її захисту, у разі отримання неправомірної вигоди від студента за виконання дипломної роботи замість нього та за сприяння її успішному захисту перед державною екзаменаційною комісією є суб’єктом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 354 КК.

Зловживання впливом.

Постанова ОП від 29.03.2021 у справі № 554/5090/16-к (провадження № 51-1878кмо20): Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 369-2 КК, може бути будь-яка особа, яка, на думку того, хто надає неправомірну вигоду, здатна реально вплинути на особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

2. Активний підкуп у кримінальному праві

Активний підкуп у кримінальному праві, очевидно – єдина форма кримінально-протиправної поведінки серед посягань на нормальну службову діяльність та професійну діяльність, пов’язану із наданням публічних послуг, що вчиняється власне загальним суб’єктом.

Всі описані вище види підкупу передбачають кримінальну відповідальність за активну його форму. Хоча й сама назва цієї форми – активний підкуп – не є вдалою (особа, яка одержує неправомірну вигоду також здебільшого діє активно, більше того може виступати навіть й ініціатором передачі відповідного предмету), іншого терміну для позначення «поведінки того, хто дає» поки що немає.

Таким чином, зміст активного підкупу у кримінальному праві не такий однозначний, як би нам хотілося. Насамперед, підкуп-підбурювання, підкуп у спорті та підкуп у сфері правосуддя – нагадаємо – відповідальність у КК України для цих видів підкупу встановлена лише за активну його форму – це поняття у диспозиціях відповідних статей не конкретизує. Отже, для встановлення змісту цього поняття потрібне звернення до інших статей КК України, у яких застосовується термін підкуп, а точніше – активна його форма. Як випливає з аналізу тексту КК України, активна форма підкупу передбачена у відповідних частинах ст. ст. 160, 354, 3683 , 3684 , 369, 3692 КК України. Проте й у цих статтях перелік діянь, які охоплюються активною формою підкупу – різний. Співпадають, і є такими, що притаманні будь-якому активному підкупові наступні форми поведінки:

1) Пропозиція неправомірної вигоди;
2) Обіцянка неправомірної вигоди;
3) Надання неправомірної вигоди.

У статтях 3683 та 3684 КК України у травні 2014 року з’являється четверта форма активного підкупу – прохання надати неправомірну вигоду.

Пропозиція – обіцянка:

Так, під пропозицією у ст. ст. 354, 368, 3683 -370 запропоновано розуміти висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою – висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди.

Надання:

Термін «надання» у статях про підкуп, видається, слід тлумачити традиційно для науки кримінального права як будь-яке фактичне передавання предмету підкупу від особи до спеціального суб’єкта незалежно від того, чи це відбувалося безпосередньо, чи за допомогою посередника (посередників).

Прохання надати:

Тлумачні словники української мови під «проханням» розуміють:

1) Ввічливе звертання до кого-небудь з метою домогтися чогось, спонукати кого-небудь зробити, виконати щось;

2) Письмове клопотання, заява, складена за офіційно встановленою формою.

Якщо забрати емоційне забарвлення та формальний аспект та конкретизувати зміст цього поняття щодо підкупу, то можемо стверджувати, що під проханням надати неправомірну вигоду необхідно зрозуміти звернення до якоїсь особи з метою спонукати її надати спеціальному суб’єкту неправомірну вигоду. Однак, прохання надати неправомірну вигоду, очевидно, не може бути спрямоване до спеціального суб’єкта, а отже, спрямовується третій особі. З цього випливає, що саме звернення до іншого загального суб’єкта загальним суб’єктом про наступне ймовірне надання неправомірної вигоди спеціальному суб’єкту є кримінально-караною поведінкою, становить собою завершену об’єктивну сторону кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 3683 або ч.1 ст. 3684 КК України незалежно від того, чи погодилася ця третя особа на таку поведінку. Проблема полягає у тому, що навіть для підбурювання до кримінального правопорушення характерна така форма поведінки як умовляння, яке очевидно відрізняється від прохання за ступенем інтенсивності.

Отже, чи наділене «прохання» вчинити надання неправомірної вигоди необхідним саме для кримінального правопорушення ступенем суспільної небезпеки, адже посягання, до якого відбувається така форма «навіть не підбурювання» є нетяжким злочином.

3. Пасивний підкуп у кримінальному праві

Для всіх видів пасивного підкупу характерні такі форми поведінки:

1) Прийняття пропозиції неправомірної вигоди;
2) Прийняття обіцянки неправомірної вигоди;
3) Одержання неправомірно вигоди.

Для двох видів пасивного підкупу, передбачених ст. ст. 354 та 368 КК України, законодавство України додає до переліку «прохання надання неправомірної вигоди».

Цікавою є помічена нами закономірність – форма підкупу «прохання надати неправомірну вигоду» для активного підкупу передбачена у ст. ст. 3683 , 3684 КК України; а для пасивного – у інших двох видах. З чим це пов’язано – не зрозуміло, адже природно прохання надати неправомірну вигоду може виходити від особи, яка у майбутньому бажає її одержати, а не від іншої особи. Тому у складах пасивного підкупу «прохання» неправомірної вигоди, незважаючи на всю «корявість» такої форми поведінки, виглядає більш природно, ніж у складах підкупу активного.

Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 12.11.2024 у справі № 554/6546/19 (провадження № 51-3758км19): Прохання чи пропозиція надати неправомірну вигоду відрізняється від її вимагання відсутністю погрози законним інтересам особи. Якщо поведінка надавача неправомірної вигоди свідчить про те, що, погоджуючись на пропозицію, він усвідомлював, що тим самим незаконно уникає настання для себе негативних наслідків, які б настали за відмови дати хабар, то така кваліфікуюча ознака, як «вимагання неправомірної вигоди», виключається.

У статтях 354, 368, 368-3 і 368-4 цього Кодексу під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти:

1) вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду,

2) або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Вимагання – судова практика:

Постанова ВС від 06.07.2022 у справі № 727/4042/18 (провадження № 51-6279км18): Вимагання неправомірної вигоди виключається, якщо особа, яка її надає, зацікавлена в незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, установлену процедуру вирішення того чи іншого питання, досягти задоволення своїх незаконних інтересів, одержати незаконні пільги, переваги, уникнути відповідальності. Під інтересами особи, у якої вимагається неправомірна вигода, треба розуміти законні інтереси такої особи.

Постанова ВС від 21.09.2022 у справі № 360/421/19 (провадження № 51-5243км19): Дії засудженого, який, будучи службовою особою, обіймаючи посаду оперуповноваженого, використовуючи службове становище і владні повноваження, зініціював здійснення кримінального провадження щодо особи з метою створення несприятливих умов для неї, за яких вона б погодилася систематично сплачувати неправомірну вигоду у вигляді щомісячних платежів за можливість здійснювати господарську діяльність з обробки бурштину без втручання правоохоронних органів, є вимаганням неправомірної вигоди. З урахуванням того, що саме засуджений призначав зустрічі та надалі спрямовував їх на обговорення теми систематичного надання неправомірної вигоди, сам визначав у завуальованій формі порядок виплати, розмір неправомірної вигоди, що було обумовлено його побоюваннями бути викритим унаслідок можливого документування його дій, підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 368 КК.

Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 04.06.2024 у справі № 740/1179/19 (провадження № 51- 5759км21): Дії начальника територіального управління юстиції Державної виконавчої служби, обізнаного про факт обов’язкового отримання державним виконавцем винагороди, який вирішив отримати від останнього неправомірну вигоду для себе у вигляді половини грошових коштів від загальної суми винагороди, і використав службове становище та надані йому повноваження, створив умови, за яких примусив особу надати йому неправомірну вигоду, містять склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 368 КК.

Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 27.08.2024 у справі № 303/3590/20 (провадження № 51- 135км24): Про вимагання неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК) свідчить те, що директор підприємства спеціально створив для працівника несприятливі умови, за яких останній вимушений був передати йому грошові кошти, щоб уникнути свого звільнення. При цьому потерпілий чітко розумів і усвідомлював, що така неправомірна вигода надається з метою запобігти шкідливим наслідкам та порушенню законних інтересів для себе.

Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 09.07.2024 у справі № 464/233/22 (провадження № 51-5846км23): Для кваліфікації дій за ч. 3 ст. 369-2 КК як одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднану з вимаганням такої вигоди, визначальним є з’ясування наявності в діях винної особи однієї з таких ознак, як 1) погроза вчиненням або невчиненням особою дій, які можуть завдати шкоди законним правам чи інтересам іншої особи, яка пропонує, обіцяє або надає їй неправомірну вигоду, та 2) наскільки ці погрози для іншої особи були реальними й такими, що дійсно могли завдати шкоди її законним правам чи інтересам, або 3) створення винною особою таких умов, за яких інша особа вимушена була пропонувати, обіцяти чи надати їй неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам для себе або своїх законних інтересів.

Як кваліфікувати вчинене, коли спеціальний суб’єкт на пропозиції надати йому неправомірну вигоду не відповідає ні явно вираженою згодою, ні запереченням, а просто мовчить?

Екстраполяція комунікативних традицій на власне кримінальноправові питання у цьому випадку видається виправданим з огляду на суб’єктивну сторону підкупу: суб’єкт активного підкупу, одержавши на свою пропозицію «мовчання» має всі підстави сприйняти цей факт як згоду спеціального суб’єкта пасивного підкупу на одержання неправомірної вигоди у майбутньому. І з іншого боку – спеціальний суб’єкт «відмовчавшись» на пропозицію чи обіцянку надання неправомірної вигоди розуміє, що активний суб’єкт приймає його мовчання як згоду.

Питання полягає ще і у тому, що загальними умовами кримінальної відповідальності за пасивну форму поведінки – бездіяльність – є юридичний обов’язок та можливість діяти. Отже, у аналізованому випадку повинен бути доведений юридичний обов’язок спеціального суб’єкта зрозуміло та однозначно відмовитись від запропонованої чи обіцяної неправомірної вигоди. Такий обов’язок прямо випливає з регулятивного законодавства – Закону України «Про запобігання корупції» ст. 24 якого зазначає, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов’язані невідкладно вжити заходів передбачених цим Законом.

Першоджерело - https://tinyurl.com/57r79c94