Усиновлення: національна практика та Європейського суду з прав людини

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками національну практику та практику ЄСПЛ щодо усиновлення, а саме:

1. Загальні засади захисту прав дітей в Україні.
2. Порядок проведення усиновлення в Україні.
3. Розгляд судами справ про усиновлення.
4. Практика ЄСПЛ та ВС щодо усиновлення.

У рамках характеристики усиновлення акцентовано на наступному:

1. Загальні засади захисту прав дітей в Україні

Національні правові акти:

Конституція України;
Цивільний кодекс України;
Сімейний кодекс України;
Закон України «Про охорону дитинства»;
Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та…»;
Цивільний процесуальний кодекс України;
Постанова КМУ від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини»;
Постанова КМУ від 08.10.2008 № 905«Про Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей»;
Постанова КМУ від 07.07.2022 № 794 «Деякі питання повернення дітей, які тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України з метою отримання тимчасового захисту під час воєнного стану в Україні»;
Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у т.ч. дітей, які постраждали від жорстокого поводження (постанова КМУ від 01.06.2020 № 585);
Постанова ВСУ від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»;
Інші акти законодавства та судова практика.

Правовий статус дитини:

Дитина – це особа (кожна людська істота) до досягнення 18-річного віку (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Малолітня– дитина до 14 років.

Неповнолітня– дитина від 14 років до 18 років.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї.

Захист сімейних прав та інтересів:

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Способи захисту сімейних прав та інтересів перелічені в ч.2 ст.18 СК України.

2. Порядок проведення усиновлення в Україні

Відповідно до ст. 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України (ст.282 Сімейного кодексу України, п.п.83-90 Порядку КМУ № 90).

Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей (далі – Порядок КМУ № 905) затверджено постановою Кабінет у Міністрів України від 08.10.2008 № 905:

Облік дітей, які можуть бути усиновлені;
Облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину;
Облік громадян України, які проживають за межами України, та іноземців, які бажають усиновити дитину, що проживає в Україні.

Програма підготовки громадян України, які бажають усиновити дитину, з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування 18 ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Міністерства соціальної політики України від 11.01.2020 № 9.

Особа, яка може бути усиновленою (ст. 208 СК):

дитина (особа, до повноліття);
повнолітня особа (у виняткових випадках).

Діти, які беруться на облік як такі, що можуть бути усиновлені (п.4 Порядок КМУ № 905):

1) діти-сироти;

2) діти, позбавлені батьківського піклування;

3) діти, батьки яких дали згоду на усиновлення.

Етапи проходження усиновлення:

Постановка осіб, які виявили бажання усиновити дитину, на облік кандидатів в усиновлювачі.

Інформування кандидатів в усиновлювачі про дітей, які можуть бути усиновлені.

Знайомство та встановлення контакту з дитиною.

Підготовка документів для подання до суду.

Прийняття рішення щодо усиновлення.

Нагляд за дотриманням прав усиновлених дітей.

Особливості провадження діяльності з усиновлення під час воєнного стану:

Служба у справах дітей:

здійснює свої повноваження;
не здійснює свої повноваження або не підключені до єдиного банку даних (відключені від такого банку).

П.115 Порядку КМУ № 905:

Діти, які проживають (перебувають) на тимчасово окупованій території, беруться на облік з усиновлення після відновлення діяльності відповідних місцевих органів у строки, передбачені статтею 214 СК України, за наявності для цього підстав.

У разі коли такі діти вже перебувають на обліку з усиновлення, діяльність з їх усиновлення провадиться після відновлення роботи відповідних місцевих органів на відповідних територіях.

Особи, які можуть бути усиновлювачами (ст .211 СК):

Дієздатна особа.
Віком не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини.
Старша за дитину не менш як на 15 років.
У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років.
Подружжя – тобто особи, які не перебувають у шлюбі, не можуть усиновити одну і ту ж дитину.

Якщо дитина має лише матір/батька, вона не може бути усиновлена чоловіком/жінкою, з яким її мати/батько не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Особи, які мають переважне право на усиновлення дитини (ст .213 СК):

1) в сім’ї якого виховується дитина;

2) який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

3) який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;

4) який є родичем дитини.

Переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

Таємниця усиновлення (ст.226, 227 СК):

Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Але: після досягнення дитиною 14 років має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї: як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.

Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини.

3. Розгляд судами справ про усиновлення

Загальні правила (ч.1, 2 ст.13 ЦПК): Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України (ч.7 ст.81 ЦПК).

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV ЦПК України. З метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. (ч.2, 3 ст.294 ЦПК).

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту:

малолітніх чи неповнолітніх осіб;
або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;
а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (ч.2 ст.13 ЦПК).

Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч.4 ст.13 ЦПК).

Під час розгляду справи, крім прав та обов’язків, визначених статтею 43 ЦПК України, малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права:

1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки;

2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд;

3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України:

Суд роз’яснює малолітній або неповнолітній особі її права та можливі наслідки дій її представника чи законного представника у разі, якщо за віком вона може усвідомити їх значення. А також, суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Думка дитини:

Право дитини, яка здатна сформулювати власні погляди, вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її торкаються. При цьому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (ст. 12 Конвенції про права дитини).

Згода/право дитини на зміну свого прізвища та (або) імені, та (або) по батькові, а також на внесення змін до актового запису при усиновленні (залежно від віку дитини, починаючи із 7 років) (ст. ст.148, 149, 229, 231, 237, 239 Сімейного кодексу України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у т.ч. при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (ст.171 Сімейного кодексу України).

Неповнолітні особи від 14 до 18 років мають право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу; а також можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (ст. 18 Сімейного кодексу України, ст. ст. 45-47 Цивільного процесуального кодексу України).

Постанова ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц: кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Постанова ВП ВС від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц, постанова КЦС ВС від 23.02.2023 у справі № 188/1542/20: з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. …З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

4. Практика ЄСПЛ та ВС щодо усиновлення

Рішення ЄСПЛ від 22.06.2004 у справі «Піні та інші проти Румунії», заяви № 78028/01, № 78030/01 (перевага інтересів дитини над інтересами усиновителів):

Суд зазначив, що хоча право на усиновлення як таке й не передбачено у статті 8 Конвенції, відносини, котрі виникають між усновителями і усиновленими, є за своєю суттю такими ж, як і відносини, що складаються у межах сім’ї. А останні, як відомо, перебувають під охороною цієї статті. Суд відзначив, що інтереси дитини мають бути першочерговим фактором, який слід брати до уваги під час вирішення питання про те, чи національні органи вчинили все необхідне для возз’єднання батьків з дітьми. Суд також наголосив на тому, що у справах про усиновлення, власне, ще більш важливо віддавати перевагу інтересам дитини перед інтересами усиновителів, оскільки усиновлення означає «надання сім’ї дитині, а не дитини для сім’ї». Суд вказав, що увага до інтересів дитини означає, зокрема, те, що компетентний орган, який вирішує питання про усиновлення, повинен обов’язково з’ясувати думку дитини і зважати на неї, якщо дитина досягла віку, починаючи з якого її думка набуває юридичного значення. …Така вимога справедливо ґрунтується на високій імовірності того, що свідоме заперечення дитини проти свого усиновлення унеможливить гармонічне входження цієї дитини у нову сім’ю. Суд висловив жаль з приводу того, як відбувався процес усиновлення, вказавши, зокрема, на відсутність реальних ефективних контактів між дорослими та дітьми до часу ухвалення рішення про усиновлення.

Рішення ЄСПЛ від 17.04.2018 у справі «Лазоріва проти України», заява № 6878/14 (опіка або усиновлення):

Хоча стаття 8 Конвенції не містить чітких процесуальних вимог, заявники мають бути залученими до процесу прийняття рішення у цілому тією мірою, яка є достатньою для надання їм належного захисту своїх інтересів, гарантованих цією статтею.

За статтею 8посуті існують три принципові юридичні питання, на які необхідно відповісти:

чи стосується справа права або інтересу, охоронюваного статтею 8, та, зокрема, чи стосується вона «сімейного життя» або «приватного життя» заявниці;
(ii) чи було втручання у право заявниці на повагу до «сімейного життя» або «приватного життя»;
(iii) чи свідчить про порушення статті 8 Конвенції стверджувана відмова органів влади України та судів у належному розгляді наміру заявниці стати опікуном її племінника та/або їхня відмова залучити її до процесу прийняття рішення щодо усиновлення її племінника.

…Суд вважає, що ця справа свідчить про процесуальний недолік або провину з боку українських органів влади та судів. Зокрема, при вирішенні питання про усиновлення дитини органи влади та суди визнали намір заявниці встановити опіку над її племінником, але не розглянули його належним чином. Суди не пояснили, чому усиновлення К.О.С. краще відповідало його інтересам на відміну від опіки, яку мала намір встановити його тітка, хоча це безумовно було необхідним для з’ясування того, що становило найкращі інтереси дитини, тобто основного питання в оскаржуваному провадженні щодо усиновлення.

Рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Богоносови проти Росії», заява № 38201/16 (щодо збереження родинних зв’язків):

Між бабусями, дідусями та онуками може існувати «сімейне життя» у значенні ст.8 Конвенції, якщо між ними є достатньо тісні родинні зв’язки. Хоча співжиття не є обов’язковою умовою, оскільки тісні стосунки, створені частими контактами, також є достатніми, стосунки між дитиною та її бабусями та дідусями, з якими вона проживала протягом певного часу, вважаються такими, що підпадають під цю категорію. Суд зазначає, що там, де встановлено існування родинного зв’язку, держава повинна в принципі діяти таким чином, щоб забезпечити збереження такого зв’язку. Стосунки між бабусями та дідусями та онуками відрізняються за своєю суттю та ступенем від стосунків між батьком та дитиною, і тому за своєю суттю загалом вимагає меншої ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя бабусь і дідусів по відношенню до своїх онуків в першу чергу тягне за собою право підтримувати нормальні стосунки між дітьми та онуками через контакт між ними, хоча цей контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка несе батьківську відповідальність. Звертаючись до обставин сьогодення справи,

Суд зазначає, що внутрішнє законодавство передбачає, що усиновлені діти втрачають особисті немайнові та майнові права, зокрема, щодо їх родичів. Однак, коли на прохання бабусь і дідусів усиновлених, суд, який розглядає справу про усиновлення, вирішує в інтересах дитини зберегти їхні особисті немайнові та матеріальні права та обов’язки щодо дитини, заява таких родичів на контакт з дитиною може бути задоволена.

Постанова КЦС ВС від 10.10.2019 у справі № 381/544/18-ц (щодо переважного права):

Установивши, що під час здійснення процедури усиновлення ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та під час ухвалення Фастівським міськрайонним судом суду Київської області рішення від 26 березня 2018 року про усиновлення дитини, порушено переважне право ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на усиновлення ОСОБА_5, гарантоване пунктом першим частиною першою статті 213 СК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_5 проживала в прийомній сім`ї ОСОБА_3 т аОСОБА_4, тривалий час, сприймає їх, як рідних батьків, інших дітей вважає сестрою і братом. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про усиновлення ОСОБА_5 не звернув уваги на пояснення Органу опіки та піклування ВК Фастівської міської ради, наданих у судовому засіданні про те, що ОСОБА_4, в сім`ї якої проживає дитина, подала заяву до органу опіки та піклування про взяття її на облік як кандидата в усиновлювачі (одноосібно) дівчинки …, тобто суду першої інстанції були відомі обставини про бажання осіб із прийомної сім`ї усиновити дитину. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усиновлення ОСОБА_5, оскільки на день ухвалення рішення суду першої інстанції існували обставини, за яких порушено переважне право ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на усиновлення цієї дитини.

Постанова КЦС ВС від 17.10.2018 у справі № 333/3340/16-ц (щодо усиновлення братів і сестер):

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновлені (ст. 210 СК України). Якщо у дитини, яку бажають усиновити, є брати і сестри, які також залишилися без батьківського піклування, щодо яких заявником не ставиться питання про їх усиновлення або їх бажають усиновити інші особи, її усиновлення допускається тільки у тому випадку, якщо це відповідає її інтересам, тобто діти спільно ніколи не проживали або коли їх спільне проживання небажане у силу хвороби одного з дітей.

Роз’єднання братів і сестер, що перебувають на обліку дітей, які можуть бути усиновлені, не допускається.

В окремих випадках, за умови, що вичерпані усі можливості влаштування братів і сестер на виховання в одну сім’ю, відповідні держадміністрація, місцева рада може надати згоду на роз’єднання братів і сестер в разі:

коли один з братів, сестер страждає на тяжке захворювання, що вимагає спеціального догляду за дитиною;
усиновлення дитини, яка виховується в дитячому або іншому закладі, в той час, як її брати, сестри проживають в сім’ях громадян України;
наявності інших обставин, що унеможливлюють влаштування дітей на виховання в одну сім’ю.

Роз’єднання братів і сестер у зв’язку з відмовою кандидатів в усиновлювачі від усиновлення будь-кого з них не допускається.

Першоджерело - https://tinyurl.com/3s8rsfje