Публікації лектора
Судовий захист прав учасників земельних правовідносин: розмежування юрисдикцій та ефективні способи захисту
Про судовий захист прав учасників земельних правовідносин: розмежування юрисдикцій та ефективні способи захисту розповіла суддя-спікер Володарського районного суду Київської області, викладач (тренер) Національної школи суддів України Людмила Макаренко під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Макаренко Людмила
13.06.2025

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками розмежування юрисдикцій та ефективні способи захисту прав учасників земельних правовідносин, а саме:

  • 1. Земельні правовідносини: основні положення.
  • 2. Предметна юрисдикція: розмежування юрисдикцій судів у справах про земельні спори.
  • 3. Участь прокурора у земельних спорах.
  • 4. Ефективні способи судового захисту учасників земельних правовідносин.

У рамках характеристики судового захисту прав учасників земельних правовідносин акцентовано на наступному:

1. Земельні правовідносини: основні положення

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо:

  • володіння землею;
  • користування землею;
  • розпорядження землею.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель (за основним цільовим призначенням):

  • землі сільськогосподарського призначення;
  • землі житлової та громадської забудови;
  • землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
  • землі оздоровчого призначення;
  • землі рекреаційного призначення;
  • землі історико-культурного призначення;
  • землі лісогосподарського призначення;
  • землі водного фонду;
  • землі промисловості, транспорту, енергетики, електронних комунікацій, оборони, іншого призначення.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Суб’єкти земельних відносин:

  • громадяни;
  • юридичні особи;
  • органи місцевого самоврядування;
  • органи державної влади.

2. Предметна юрисдикція: розмежування юрисдикцій судів у справах про земельні спори

Розгляд справ, пов’язаних із земельними правовідносинами, здійснюється судами за правилами:

  1. Цивільного судочинства (ст. 19 ЦПК);
  2. Адміністративного судочинства (ст. 19 КАС);
  3. Господарського судочинства (ст. 20 ГПК).

Критерії розмежування судової юрисдикції (зокрема, постанови ВП ВС від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18):

  • суб’єктний склад правовідносин;
  • предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності;
  • пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому має розглядатися справа.

Критерії відмежування цивільної юрисдикції (зокрема, постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17):

  • наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства;
  • спеціальний суб’єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19: спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Постанова Касаційного цивільного суду від 03.02.2021 у справі № 369/5705/18: приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. У названій справі спір за предметним і суб`єктним критеріями має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, оскільки пов`язаний із захистом цивільного інтересу позивача щодо оренди земельної ділянки.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 280/179/19: відмова Головного управління Держгеокадастру особі в наданні земельної ділянки в користування через неподання цією особою необхідних документів, зокрема проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, сама собою не є порушенням цивільного права особи. За відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки, цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18: позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

3. Участь прокурора у земельних спорах

Відповідно до стаття 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі:

  • особисто (самопредставництво);
  • через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Представником у суді може бути:

  • адвокат (ст.60, 62 ЦПК);
  • законний представник (ст.59 ЦПК) щодо визначених законом осіб;
  • особа, яка досягла 18 років і має цивільну процесуальну дієздатність у визначених законом випадках;
  • органи або інші особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб у визначених законом випадках.

Конституція України (стаття 131-1): в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді:

За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді.

Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників; колом суб’єктів, інтереси яких вони представляють; обсягом повноважень; формами їх реалізації.

Прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16: з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до суду в порядку його представництва інтересів держави не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб’єкта владних повноважень.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16: в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Постанови Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18:

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді визначено в статті 23 Закону України «Про прокуратуру»:

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16:

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

  1. якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;
  2. якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до частина третя статті 56 ЦПК України та частина шоста статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у визначених законом випадках прокурор:

  • звертається до суду з позовною заявою;
  • бере участь у розгляді справ за його позовами;
  • а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті;
  • подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

4. Ефективні способи судового захисту учасників земельних правовідносин

Способи захисту, що застосовує суд (ст.16 ЦК України, ст.5 ЦПК України):

  • визначені законом;
  • визначені договором;
  • якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17:

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно:

  1. по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах;
  2. по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Згідно із ст.152 ЗК України способами захисту прав на земельні ділянки є:

  • визнання прав;
  • відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
  • визнання угоди недійсною;
  • визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
  • відшкодування заподіяних збитків;
  • застосування інших, передбачених законом, способів.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19:

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає властивості (критерію) належності якщо:

  • враховує зміст порушеного права;
  • характер його порушення;
  • наслідки, які спричинило порушення;
  • правову мету, якої прагне позивач;
  • обставини порушення.

Іншою не менш важливою є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність – можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19:

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто такий спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи.

Скасування державної реєстрації права власності як спосіб захисту:

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18:

Одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову – відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. При цьому одночасне пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов) є неможливим; віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17:

Не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку шляхом знесення об’єкта нерухомості, оскільки в такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Власник земельної ділянки може просити про захист права володіння шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача, що є підставою не для знесення спорудженого на ній об’єкта нерухомості, а для внесення запису про право власності на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов’язані з позбавленням його володіння спірною ділянкою, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об’єкта нерухомості. У разі поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18:

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право власності на земельну ділянку може бути припинене тільки з підстав, визначених у ст. 140 ЗК, а використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та неусунення допущених порушень може мати наслідком лише примусове припинення права користування земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може бути підставою для припинення в судовому порядку як права власності, так і права користування нею (пункт «а» частини першої статті 143 ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що формулювання приписів статей 140, 141 і 143 ЗК України частково дублюються, а стаття 143 ЗК України має назву «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку», тобто поєднує підстави припинення у судовому порядку як права власності, так і права користування земельною ділянкою. Враховуючи те, що встановлені законом обмеження зміни цільового призначення земельних ділянок однаково стосуються як її користувачів, так і власників, немає підстав вважати, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням зумовлює для її землекористувача припинення права користування, але не тягне таких наслідків для власника земельної ділянки.

Інакше кажучи, негативний наслідок самовільного використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, зокрема у вигляді припинення права, на якому особа володіє земельною ділянкою, стосується як користувача, так і власника.

Першоджерело - https://tinyurl.com/5h2p2e42