Коли працівник виграє в суді справу про поновлення на роботі, суд стягує з роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу. З моєї практики це можуть бути великі розміри виплат, від 100 тис. до 4 млн. грн. Виплативши ці кошти поновленому працівнику, по суті підприємство несе збитки. А за збитки хтось повинен відповідати.
Директор підприємства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у разі незаконного звільнення працівника (п. 8 ст. 134 КЗпП).
Суд покладає на директора, винного у незаконному звільненні обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу (ст. 237 КЗпП). Відповідальність в такому випадку настає незалежно від форми вини (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».
Покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Стягнення з керівників підприємств матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (ст. 136 КЗпП).
Суд розглядаючи такі справи повинен перевірити:
- чи прийняті накази про звільнення працівників із порушенням трудового законодавства,
- хто підписував відповідні накази
- встановити розмір збитків, понесених підприємством.
У підприємства є лише рік для подання позову до суду (ст. 233, 234 КЗпП).
В цій статті розглянемо судову практику щодо стягнення збитків з уповноважених осіб збитків у вигляді виплачено середнього заробітку.
Постанова Верховного суду від 20 травня 2020 року по справі № 401/1387/17-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/89508999
Обставини справи
Працівника було звільнено за наказом СП ТОВ «Світловодськпобут», за підписом директора. Рішенням суду позов працівника задоволено, визнано наказ про звільнення директора незаконним, стягнуто з підприємства на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 200 тис. Підприємство звернулось до директора про стягнення з нього збитків (виплаченої працівнику суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу).
Суд першої та апеляційної інстанції відмовив підприємству у задоволенні позови, обгрнутовуючи це тим, що наказ директора про звільнення працівника є похідним від рішення загальних зборів учасників товариства, а, отже, у діях директора відсутня вина щодо незаконного звільнення.
Проте, Верховний суд став на бік підприємства, і задовольнив позов, вказавши, що рішення зборів учасників товариства відбулось 03 квітня 2015 року, а наказ про звільнення ОСОБА_3 виданий 09 липня 2015 року.
Висновок Верховного суду
Що рішення загальних зборів учасників товариства було реалізовано не негайно, а зі значним терміном. Отже, у відповідача була можливість реалізувати вказане рішення зборів і звільнити працівника без порушення трудового законодавства.
Отже, директор, виконуючи рішення зборів учасників товариства, яке виконав більше ніж через 3 місяця, зобов`язаний був при цьому дотримуватись вимог трудового законодавства і не звільняти працівника під час відпустки, що встановлено преюдиційним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 січня 2017 року у справі № 401/1676/15-ц (частина четверта статті 82 ЦПК України), тому не підлягає доведенню.
Постанова Верховного Суду від 12 липня 2023 року по справі № 663/1169/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/112174989
Обставини справи
Наказами, які видано начальником Миколаївської філії ДП «АМПУ», двох працівників звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату. Вказаних осіб було поновлено на попередніх посадах у судовому порядку, з ДП «АМПУ» на їхню користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 206 104,80 грн та 128 374,50 грн.
Підприємство звернулось до суду про стягнення з начальника збитків у вигляді виплачено середнього заробітку.
Суд першої інстанції відмовив підприємству у задоволені позову, зіславшись на те, що начальник підписував накази про звільнення після їх підготовки відділом персоналу, та погодження начальником юридичної служби. Тобто начальник підписуючи накази про звільнення працівників, уважав, що їх звільнення законне.
Апеляція скасувала рішення, та задовольнила позов підприємства, стягнула з начальника грошові кошти у розмірі 334 479,30 грн та судові витрати. Верховний суд підтримав постанову апеляції.
Висновок Верховного суду
Лише начальник філії ДП «АМПУ» має право видавати накази про звільнення працівників, він зобов`язаний забезпечувати дотримання трудового законодавства й несе персональну відповідальність за незаконне звільнення працівників.
У спірних правовідносинах не потрібно встановлювати наявність вини начальника , так як накази про звільнення працівників підписувалися ним одноособово, як начальником Миколаївської філії ДП «АМПУ».
Суд повинен перевірити: чи прийняті накази про звільнення працівників ііз порушенням трудового законодавства, хто підписував відповідні накази, встановити розмір збитків, понесених підприємством.
Факт незаконного звільнення працівників встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників. Таким чином, начальник, як службова особа, яка видала накази про звільнення працівників, які у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова Верховного Суду від 19.12.2022 року по справі №686/11075/21
https://reyestr.court.gov.ua/Review/107984749
Обставини справи
Рішенням за позовом працівника до Державної служби України з питань праці та Управління Держпраці у Хмельницькій області визнано протиправним та скасовано наказ Держгірпромнагляд про звільнення, поновлено на посаді заступника начальника, стягнуто з управління Держпраці у Хмельницькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 635 324,58 грн.
Звільнення було здійснено на підставі наказу першого заступника голови Держгірпромнагляду України та наказу заступника голови комісії з реорганізації територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області.
Прокурор звернувся з позовом по відшкодуванню шкоди, заподіяної у зв`язку із виплатою коштів незаконно звільненому працівнику за час вимушеного прогулу, до двох начальників, які приймали накази.
Суд першої інстанції задовольнив позов, сягнув збитки з обох начальників. Апеляційний суд частково скасував рішення суду - відмовив у задоволені вимог відносно заступника голови комісії.
Висновок Верховного суду
Відмовляючи в задоволенні вимог до заступника голови комісії, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення працівника з порушенням вимог закону відбулось саме на підставі наказу Держгірпромнагляду України, а тому на заступника голови комісії не може бути покладена матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну незаконним звільненням працівника, з підстав визнання протиправним та скасування в судовому порядку наказу, який був виданий на підставі наказу. На останнього не може бути покладена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди завданої оплатою вимушеного прогулу, оскільки фактично винесені накази були похідними від наказів Держгірпромнагляду України, прийняті на їх виконання і спрямовані на упорядкування кадрових та фінансових питань у зв`язку зі звільненням центральним органом працівника територіального управління.
Постанова Верховного Суду від 28.08.2023 року по справі №911/4610/15 https://reyestr.court.gov.ua/Review/113063925
Висновок Верховного суду
Відповідно до ст.ст. 233, 234 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди; річний строк може бути поновлений судом у разі його пропуску з поважних причин.
Однак у наведеній справі, суди встановили, що середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 58691,05 грн виплачений КП «Житлосвіт 2012» ОСОБА_4 12.05.2015, а з позовом до суду про відшкодування шкоди, завданої підприємству виплатою вказаної суми, позивач звернувся 02.06.2016, тобто з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України строку.
Постанова Верховного суду від 19.04.2023 року по справі №483/242/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/110331459
Доводи заявника про те, що Інститут звернувся до суду вчасно, протягом року з моменту отримання постанови про закриття кримінального провадження, є безпідставними, оскільки положенням частини третьої статті 233 КЗпП України чітко визначено, що пред’явлення такого позову можливе саме з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Постанова Верховного суду від 25.01.2023 року по справі №280/422/22
https://reyestr.court.gov.ua/Review/108611633
Відповідно до положення указаної норми закону для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
При цьому, під матеріальною шкодою, заподіяною роботодавцю працівником, законодавцем розуміється саме вчинення останнім правопорушення (проступку).
Адвокат Ганна Лисенко, партнер АО “Адвокатська сім'я Лисенко”, Член Ради Комітету НААУ з трудового права, Член Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ