Анотація справи: За яких умов експериментальне лікування є дозволеним? Доктрина вільної та усвідомленої згоди у французькій судовій практиці

Суд: Суд в цивільних справах Сени, м. Париж, Франція

Дата ухвалення рішення: 16 травня 1935 року

Цитування справи: Dall. Heb. 1935.390

Вираз "вільна та усвідомлена згода" в контексті інформованої згоди пацієнта, став з'являтися у французькій судовій практиці на початку 1930-х років. У розумінні судів, згода пацієнта не тільки передбачала те, що він, чи вона погодиться на певну лікувальну, або діагностичну процедуру, а й те, що лікар надасть відповідну інформацію про те, яким буде характер медичного втручання, і якими будуть його ризики.

Пацієнт, що раніше страждав на облітеруючий артеріїт, звернувся до відповідача в грудні 1932 р. за консультацією. Після цього, він періодично проходив лікування променевою терапією до травня 1933 року. У листопаді 1933 року пацієнта знову викликали до лікарні, хоча мета цього візиту була доволі неясна. Згідно з фактичними обставинами справи, лікаря-відповідача відвідали два інтерни, які вивчали діагностику та лікування облітеруючого артеріїту за допомогою артеріографії, і вони запитали його, чи знає він пацієнтів, які страждають (або страждали в минулому) від цієї недуги. Відповідач сказав їм, що лікував цього пацієнта приблизно рік тому, і що цей пацієнт якраз збирався приїхати до лікарні. Експертні висновки після смерті пацієнта, який помер через наслідки вкрай невдалої артеріографії, зазначали, що він не звертався за медичною допомогою чи медичним оглядом з травня 1933 року і був викликаний до лікарні лікарем-відповідачем лише на прохання двох вищезгаданих інтернів. Експериментальна процедура, яку провели інтерни під час візиту пацієнта, полягала у введенні спеціальної фарби в артерії. Згоду пацієнта на проведення цієї процедури інтерни не запитували, як і не проводили йому жодних роз'яснень з приводу того, що вони збираються робити. Невдовзі після того, як пацієнт відвідав лікарню, у нього розвинувся сильний біль в нозі, а згодом розпочалася гангрена, що стало результатом облітерації артерії, куди вони ввели фарбу. Хворий помер у перших числах грудня 1933 року. Пізніше лікар-відповідач стверджував, що гангрена розвинулася внаслідок хвороби, якою пацієнт страждав раніше, у 1932-1933 рр., але висновок експертів свідчив про причинно-наслідковий зв’язок між смертю пацієнта та експериментом, який ставили над ним інтерни.

Суд в цивільних справах Сени (м. Париж), куди звернулася з позовом до лікаря і інтернів родина померлого пацієнта, встановив, що відповідно до французької правової доктрини, встановленої судовою практикою (зокрема, див. справу Антиквільської Лікарні 1859 р.) та науковою літературою, лікар, який експериментує ізпевним засобом, або новим методом лікування на пацієнті без потреби та без його вільної та усвідомленої згоди, вчиняє професійну неправомірну поведінку. Лікар-відповідач викликав пацієнта для проведення рентгенографії, процедури, яка не передбачала нічого небезпечного для його здоров’я, і нічого е згадував про ін’єкцію фарб (що який використовується для виконання артеріографії), яку збиралися провести. Також не було встановлено, що двоє інтернів, висловили пацієнтові свій намір провести медичний експеримент, чи попередили його про його можливу небезпеку такої процедури, чи навіть просто отримали його згоду на її проведення. Лікар-відповідач визнав свою провину у всьому, що сталося, і не стверджував, що він не несе відповідальності за дії інтернів. Він також не заперечував, що викликав пацієнта до лікарні, щоб сприяти дослідженню двох інтернів. Суд також визнав, що інтерни вчинили провину, провівши такий експеримент, якого пацієнт ніколи не просив і не погоджувався на нього, а цілковиту відсутність у необхідності проходити подібні процедури. Лікаря-відповідача визнали винним у смерті пацієнта та вимагали відшкодування 100 000 французьких франків. Згодом лікар-відповідач все ж вирішив оскаржити це рішення стосовно себе, проте його скарга до апеляційного суду була невдалою.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія).

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».