Причинно-наслідковий зв'язок між недостатньою поінформованістю пацієнтки щодо медичного втручання і шкодою, яка виникла
Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)
Литвиненко Анатолій
23.03.2023

Анотація справи: Причинно-наслідковий зв'язок між недостатньою поінформованістю пацієнтки щодо медичного втручання і шкодою, яка виникла внаслідок його проведення лікарем-відповідачем

Суд: Верховний Суд Чеської Республіки

Дата винесення рішення: 29 квітня 2015 року

Цитування справи: 25 Cdo 1381/2013

У 2007 році позивачка перенесла операцію на щитовидній залозі в лікарні відповідача, під час якої було пошкоджено зворотні нерви, що спричинило незворотне ушкодження здоров’я пацієнтки, спричинивши задишку та нездатність швидко говорити. Водночас, у висновках експертів було зазначено, що операція була проведена адекватно, і недбалості зафіксовано не було, помилок під час лікування допущено не було. Суд першої інстанції встановив, що відповідальність відповідача за збитки полягає не в недбалості, а в відсутності інструктажу пацієнта про ризик пошкодження оборотних нервів і в не-інформуванні позивача про альтернативні методи лікування. Згідно з рішенням суду першої інстанції, позивачка не мала інформації про всі ризики операції та не мала вибору — пройти операцію, чи проходити інше лікування (яке їй не було запропоновано). З таких підстав суд першої інстанції задовольнив позов позивачки.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, встановивши, що інформування і надана пацієнткою згода не були достатніми щодо розуміння нею можливого ризику несприятливих наслідків операції на щитовидній та паращитоподібній залозі, а також те, що докази боку відповідача за умови, що це було не так, були відсутні, і таким чином, було встановлено причинно-наслідковий зв'язок між порушенням відповідачем обов'язку інформувати пацієнтку про можливі несприятливі наслідки лікування та заподіянням шкоди здоров'ю позивачки.

Відповідач подав касаційну скаргу, клопотаючи про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, чи можуть докази з боку відповідача вважатися достовірними лише через те, що свідок перебував у трудових відносинах з відповідачем, та чи можна вважати можливим, що медичний заклад несе відповідальність за збитки через недостатню або не «повну» інформовану згоду, особливо за умови, що операція була проведена «de lege artis», вважаючи, що рішення судів нижчих інстанцій є неправильними як з точки зору фактів, так і з точки зору права, та клопотав про направлення справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд дав свої висновки щодо питання інформованої згоди та постановив направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Верховний суд постановив, що принцип інформованої згоди є добре захищений як національним законодавством, так і міжнародним правом (тобто Конвенцією Ов’єдо), підписаним і ратифікованим Чеською Республікою в 1998 і 2001 роках відповідно, і, таким чином, був частиною правової системи Чеської Республіки.

Цитуючи ст. 5 Конвенції Ов'єдо, Верховний Суд постановив, що даний принцип закріплює захист автономії волі пацієнта та свободи прийняття рішень у сфері охорони здоров’я. Верховний суд пояснив, що «інформована згода» — це згода пацієнта, яка дається в ситуації, коли пацієнт, який усвідомлює, серед іншого, мету, характер, ризики та альтернативи майбутньої медичної процедури, а також наслідки її непроходження, вирішує, чи проходити процедуру без неправомірного впливу, при цьому, маючи достатньо часу, аби розглянути та поставити необхідні додаткові запитання, що стосуються лікування. Таким чином, виконання медичної процедури без інформованої згоди пацієнта, тобто, також, на основі згоди, яка не була інформованою згодою у значенні, визначеному Судом, є порушенням ст. 420 (1) Цивільного Кодексу.

Природа причинно-наслідкового зв'язку, однак, була спірною. Те, що позивачка загалом постраждала, не заперечувалося. За висновком суду, причинно-наслідковий зв'язок, як передумова цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду встановлюється, якщо протиправне діяння (тобто медична процедура, виконана без наданої інформованої згоди) є причинним фактором спричинення шкоди здоров'ю позивачки, тобто цей наслідок не виникне, якщо не відбудеться саме медичне втручання. Далі, на думку Суду, при оцінці наявності причинно-наслідкового зв’язку між недостатнім наданням інформації та заподіянням шкоди здоров’ю позивачки необхідно оцінити, яку інформацію отримала пацієнтка, або яку інформацію вона мала б отримати.

Така інформація, на думку Суду, має бути такою, щоб навіть особа, яка не має конкретних знань у медицині, могла б розглянути можливі ризики процедури та вирішити, проходити її чи ні. Таким чином, відповідальність лікарів та закладів охорони здоров'я у аналогічних справах настане лише в тому випадку, якщо пацієнт(ка) доведе, що, володіючи вирішальними фактами щодо медичного втручання (про які пацієнту(ка) повинен/на був/була бути повідомлений/а), було реально вірогідним, що він (вона) вирішив/ла би інакше, тобто не проходив/ла би медичну процедуру.

І в багатьох випадках, зазначив Суд, буде правдою сказати, що навіть якби пацієнт(ка) володів/да б цією інформацією (яку йому/їй не надали медичні працівники) ще до виконання медичної процедури, він/вона вирішив/ла би так само – тобто погодився(-лася) б на це медичне втручання. Таким чином, Верховний суд встановив, що було неважливо, чи була позивачка дійсно повідомлена про можливість пошкодження нервів, а скоріше про несприятливі наслідки з точки зору її повсякденного життя. Водночас, інформація про ризики виконання певної медичної процедури, самі по собі, не безмежні, оскільки для кожної медичної процедури існує необмежена кількість гіпотетичних ризиків. Отже, на думку Суду, необхідно враховувати ймовірність ризиків медичної процедури та тяжкість наслідків для загального стану здоров’я пацієнта.

Суд апеляційної інстанції не розглядав зазначені питання, обговорені Верховним Судом, про які зазначалося вище, оскільки суд не проводив оцінки можливості пошкодження обох зворотних нервів з його негативним впливом на здоров'я позивачки і те, наскільки тяжкими можуть бути такі наслідки. Що стосується неповної оцінки характеру медичного втручання, Верховний Суд постановив, що встановлення причинно-наслідкового зв’язку є передчасним і ґрунтується на необґрунтованому висновку про те, що позивачка не погодиться на проведення операції у разі належного з’ясування фактів, що стосуються ризиків медичного втручання. Таким чином, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»