Анотація справи: правомірність припинення життєзабезпечуючого лікування малолітнього, що перебуває в вегетативно-коматозному стані (за матеріалами судової практики США)

Суд: Окружний Апеляційний Суд штату Флорида (США), Другий Округ

Назва справи: In Re Guardianship of Barry

Дата винесення рішення: 27 січня 1984 року

Цитування справи: 445 So. 2d 365 (No. 83-2230)

З середини 1970-х років в судовій практиці США постало питання правомірності припинення життєзабезпечуючого лікування пацієнтів, які перебувають у вегетативному стані за умови наявності чітких показників неможливості виходу з неї. В одних справах, суди стверджували, що таке рішення може прийняти суд за зверненням опікунів та/або закладу охорони здоров'я, в інших, суди зазначали, що такі рішення мають ухвалювати самі опікуни разом з медичними працівниками, а суд втручатиметься лише тоді, коли між ними виникне певний спір. З кінця 1970-х, в різних штатах США почали приймати статути, які так, чи інакше врегульовували це питання, хоча більшість з них у той час стосувалася осіб, в яких була констатована смерть мозку. Одноголосної позиції судів щодо вирішення таких справ не було. Справи мали доволі різну конфігурацію того, хто звертався з заявою до суду: заклад охорони здоров'я, опікуни пацієнта, в деяких випадках - органи соціального забезпечення, наприклад, для призначення судом опікуна (guardian ad-litem), якщо родичів пацієнта не було в принципі, або вони відмовлялися ставати опікунами. У деяких штатах, функцію опікуна для таких пацієнтів могли виконувати самі суди, які займалися справою.

Син позивачів народився в грудні 1982 року, з другого дня свого життя перебуваючи на вентиляторній системі життєзабезпечення. Когнітивна функція мозку у малолітнього пацієнта вже була відсутня, як і 90% інших функцій головного мозку. У той же час, не можна було стверджувати про те, що наступила смерть мозку пацієнта в розумінні законодавства штату Флорида. Встановлено, що малолітній пацієнт був термінальним хворим, і навряд чи прожив би більше двох років (на момент подачі заяви до суду його вік становив 10 місяців) навіть з урахуванням продовження усіх процедур життєзабезпечення (очевидно, що така процедура підтримання життєвих функцій організму вважалася екстраординарною). Батьки малолітнього, провівши ряд консультацій з лікарями та представниками духовенства, вирішили, що в найкращих інтересах малолітнього було б припинити життєзабезпечуюче ліування. Батьки малолітнього звернулися до суду з клопотанням про встановлення опікунства над малолітнім, стверджуючи, що той перебуває у хронічному вегетативно-коматозному стані, у нього відсутня когнітивна функція головного мозку і він є термінальним хворим, та вважали, що слід припинити життєзабезпечуюче лікування, спираючись на афідевіти (письмові свідчення) трьох лікарів, які відвідували хворого. Суд ухвалив рішення призначити опікуна (ad litem guardian), який рекомендував задовольнити клопотання батьків малолітнього, вважаючи, що будь сам пацієнт дієздатним для того, аби ухвалити таке рішення, він його б і сам ухвалив. Прокурор штату, однак, заперечив ці доводи і вимагав залишити клопотання без задоволення. 21 жовтня 1983 року, суд ухвалив рішення про задоволення клопотання, надавши дозвіл на припинення життєзабезпечуючого лікування, і дозволив батькам малолітнього повідомити лікарів про те, що подальше здійснення життєзабезпечуючих процедур більше не потребується, окрім тих, які зніматимуть біль, та забезпечать відповідне (штучне) харчування. За цим рішенням, жодна особа, що діяла, виконуючи це рішення, не мала нести цивільної, або кримінальної відповідальності. Апеляція на це рішення була подана Штатом.

Апеляційний суд відзначив складність справи. Найперше, стан малолітнього пацієнта не підпадає під визначення смерті головного мозку за законодавством Штату Флорида, оскільки вона не була констатована (насправді, про це і не стверджувалося). Хоча в судовій практиці США вже існував ряд прецедентів, де підіймалося питання припинення життєзабезпечуючого лікування (в тому числі, і за обставин, коли смерть головного мозку не наставала), проте такі справи у судах Штату Флорида раніше не розглядалися. За доводами Штату, інтерес держави має превалювати над твердженням батьків малолітнього про збереження його права на приватність, а також оскаржував встановлений судом першої інстанції факт того, що малолітній був термінально хворим, і в апеляції стверджувалося, що доктрина substituted judgment була застосована неправильно, оскільки дійсні наміри малолітнього були невідомі. Апеляційний суд зазначив, що інтерес держави у збереженні життя громадян є абсолютно зрозумілим, однак у той же час, цей інтерес має бути збалансованим з правами особи. Суд також зауважує, що наявні докази заперечують доводи апеляційної скарги про те, що пацієнт не був термінально хворим, і навпаки, з них можна зробити висновок, що пацієнт перебуває у перманентній вегетативній комі, і життєзабезпечуюча апаратура є єдиним, що дозволяє пацієнтові досі бути живим. За словами одного з лікарів, у малолітнього пацієнта наступила асфіксія при народженні (він був одним з близнюків), і через серйозні проблеми з диханням, життя малолітнього надалі підтримувалося за допомогою вентилятора фактично з народження (з другого дня життя). У той же час, за словами іншого лікаря, малолітнього пацієнта не можна вважати юридично мертвим. В контексті застосування доктрини substituted judgment, апеляційний суд відзначив, що суд першої інстанції її застосував цілком правильно. Допоки малолітня/неповнолітня особа не досягла повноліття, рішення за неї мають приймати батьки та медичні працівники. Коли ситуація вимагає втручання суду, в першу чергу, найбільш вагомою є позиція батьків малолітньої особи, оскільки саме вони несуть відповідальність за його/її благополуччя. До того ж, батьки малолітнього пацієнта абсолютно усвідомлювали усю ситуацію. Будучи католиками за віросповіданням, батьки малолітнього пацієнта обговорювали цю ситуацію з представниками духовенства, і до того ж, батьки малолітнього пацієнта зазначали, що їх рішення не було здійснено під впливом певних фінансових проблем (було відомо, що усі витрати покривалися страхуванням). З цього можна зробити висновок, що рішення батьків малолітнього було цілком зваженим і усвідомленим. Тому, Апеляційний суд ухвалив рішення підтвердити рішення суду першої інстанції.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»