Обов’язок лікаря в Японії повідомляти про онкологічне захворювання пацієнта в 1980-х роках

Цитування справи: 1991 (О) 168, Minshu Vol. 49 (4), 1163

Литвиненко Анатолій
11.01.2023

Анотація справи: Обов’язок лікаря в Японії повідомляти про онкологічне захворювання пацієнта в 1980-х роках, де на той час, традиційна медична етика передбачала уникнення згадок про такі діагнози

Суд: Верховний Суд Японії

Дата винесення рішення: 25 квітня 1995 року

Цитування справи: 1991 (О) 168, Minshu Vol. 49 (4), 1163

Обставини справи:

На початку 1983 року пацієнтка звернулася до лікарні зі скаргами на біль у верхній частині живота. Лікар, який оглядав жінку, запідозрив жовчнокам'яну хворобу та призначив пацієнтці ультразвукове обстеження. Це обстеження було проведено через десять днів, і рентгенолог запідозрив пухлину жовчного міхура. За результатами ультразвукової діагностики, лікар відділення внутрішньої медицини призначив пацієнтці комп’ютерну томографію у відділенні гастроентерології. Наприкінці лютого 1983 року, рентгенолог провів процедуру і діагностував у пацієнтки рак жовчного міхура.

Лікар гастроентерологічного відділення, що оглядав пацієнта на початку березня 1983 року, мав серйозну підозру на рахунок того, що рак пацієнтки знаходиться в пізній стадії, і визнав за необхідне поставити остаточний діагноз, а також і прийняти рішення про курс лікування, проте знаючи про особу та родину пацієнтки, лікар вирішив не повідомляти їй діагноз. Єдине, що лікар сказав, що у неї «серйозне захворювання жовчного міхура», а жовчний міхур виявився «деформованим», і намагався вмовити пацієнтку на операцію, але пацієнтка відмовилася і сказала, що їй потрібно поїхала до Сінгапуру у власних справах, і оскільки вона погодилася на госпіталізацію після повернення з Сінгапуру, лікар погодився з цим. Пацієнтка домовилася про госпіталізацію в середині квітня 1983 року, проте вже через два дні, вона повідомила помічнику медсестри, що мусить відкласти лікування через сімейні обставини. Після повернення з Сінгапуру вона більше ніколи не зверталася до лікарів, які консультували та оглядали її у згаданій лікарні, але в червні того ж місяця, її стан здоров’я погіршився, і вона була госпіталізована до онкологічного центру Айчі (Aichi Cancer Center), де в неї було діагностовано рак жовчного міхура. Незважаючи на всі зусилля лікарів, лікування виявилося безуспішним, і пацієнтка померла в грудні 1983 року. Родина померлої подала позов до суду проти лікарні.

Рішення суду:

Верховний Суд Японії вирішив цю справу на користь відповідача. Суд пояснив, що лікар нічого не знав про особистість пацієнтки (тому він не міг передбачити, як вона відреагує на підозрюваний діагноз), і у 1980-х роках досі зберігалася практика, що лікарі нерідко ставили «помилкові» діагнози задля того, аби не засмучувати пацієнтів. Оскільки в березні 1983 року лікар утримався від повідомлення передбачуваного діагнозу з міркувань, що це образило б пацієнтку та могло б негативно вплинути на її лікування, і лікар намагався переконати пацієнтку госпіталізувати, Суд визнав, що дії лікаря не можна вважати необґрунтованими. Суд визнав, що повідомлення «помилкового» діагнозу могло б полегшити стан пацієнтки, яка, здавалося б, не надто серйозно сприймала ситуацію щодо свого стану здоров’я, і тому, вона утрималася від поради лікаря пройти стаціонарне лікування. Суд зауважив, що лікарі дійсно повинні бути обережними, щоб уникнути ситуацій, коли пацієнт вважає свій стан середньотяжким, і стає менш готовим продовжувати необхідне лікування. Водночас Суд встановив, що лікар повідомив пацієнтку про необхідність оперативного втручання, оскільки у неї, так чи інакше, було виявлене серйозне захворювання жовчного міхура, і пацієнтка спочатку погодилася на госпіталізацію, але згодом припинила лікування та перестала відвідувати лікарню. Таким чином, Суд дійшов висновку, що лікаря не можна звинуватити в тому, що він не попередив пацієнтку про серйозність розладів її здоров’я.

Суд розглянув питання про те, чи повинен лікар повідомляти назву хвороби родині пацієнтки. Як згадувалося вище, лікар нічого не знав про родину пацієнтки (а насправді, в Японії родини пацієнтів відіграють значну роль під час спілкування з лікарями) і не спрогнозувати, як саме він може спілкуватися з родиною пацієнтки. Тому Суд встановив, що рішення лікаря спочатку госпіталізувати пацієнтку, а потім поговорити з особою з її родини стосовно діагнозу не могло бути необґрунтованим; і після того, як пацієнтка утримався від госпіталізації та будь-якого подальшого лікування, лікар не мав жодної можливості повідомити родину пацієнтки про розлади її здоров’я. Отже, лікаря не можна було звинуватити і в цьому випадку також. Таким чином, суд вирішив на користь відповідача та додав, що у випадку, якщо пацієнт/ка має отримати діагноз щодо наявних розладів здоров’я від лікаря, він/вона повинен/повинна дотримуватися його порад і приймати участь у всіх аспектах, що випливають із його/її лікування.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

 

Матеріал підготовлено в межах здійснення проєкту «Порівняльне медичне право» Центру медичного права ВША НААУ