Анотація справи: майнові права на медичну документацію пацієнтів, що велася сімейним лікарем

Суд: Суд в спадкових справах округу Ері, штат Нью-Йорк, США

Дата винесення рішення: 14 серпня 1968

Цитування справи: 57 Misc. 2d 391 (N.Y. Misc. 1968)

В судовій практиці США другої половини 20 століття залишалося невизначеним, чи зберігаються майнові права на медичну документацію за лікарем, чи лікарнею, та які права стосовно до цієї документації мають пацієнти. В більш ранніх справах, суди зазначали, що медична документація має належати лікареві, або лікарні, і такі записи, як правило, не дозволялося використовувати в якості доказів крім випадків, коли вони безпосередньо стосувалися однієї зі сторін процесу (наприклад, позивач волів отримати копії медичної документації, готуючи позов проти лікарні через лікарську недбалість). У цій справі вирішувалося питання майнових прав на медичну документацію померлого лікаря та доступу деяких пацієнтів до неї.

Позивачі вимагали надання їм певної медичної документації, яку вів їх сімейний лікар, який нещодавно помер (в якості альтернативи, вони клопотали про право перевірити медичну документацію самотужки та здійснювати їх копіювання). Виконавець волі померлого (executor) заперечував, посилаючись на те, що в заповіті померлого Зубло зазначено про те, що усю офісну документацію лікаря необхідно було, згідно його волі, знищити. Позивачі стверджували, що в цій медичній документації містилися численні факти їх обстежень, результати аналізів крові, рентгенівські знімки тощо, що було їм необхідно для доступу в будь-який час. Вони також заявляли про те, що право на доступ до цих лікарських записів є частиною їх договору — між ними та їхнім сімейним лікарем, хоча в суді такого договору надано не було (все ж таки, судом було визнано їх право на доступ до медичної документації). Натомість відповідач посилався на справу McGarry v. Mercier Co, 272 Mich. 501 (1935), в якій стверджувалося, що майнові права на медичну документацію належать лікареві, і становлять частину досвіду лікаря в лікуванні певного пацієнта.

На думку суду, слід правильно вважати, що майнові права на медичну документацію належать лікареві. Пацієнт, логічно припустити, очікує від лікаря не медичну документацію, а медичну допомогу в обстеженні, діагностиці та лікуванні. Таким чином, медична документація, яку веде лікар, становить частину історії хвороби та утворює частину клінічного запису стосовно певного пацієнта. Чи можна тоді сказати, що пацієнт буде позбавлений можливості користі від отримання медичної документації, якщо він/вона волітиме отримати медичну допомогу від іншого лікаря (в цій справі, сімейний лікар позивачів помер). Суд згадує «Standards of Practice for Lawyers and Doctors», які, серед іншого, керують правовідносинами між лікарями та юристами, де згадано, що лікарняна документація, що ведеться лікарем, може бути використана юристом під час підготовки позову щодо відшкодування збитків. За таких умов, медична документація має бути належно оформлена і датована.

«Principles of Professional Conduct«Американської Медичної Асоціації (п. 3, 4), зазначали, що лікар має надавати копії медичної документації пацієнтам за клопотанням, обсяг яких має визначатися самим лікарем; пацієнт має право знати особливості хвороби та курс лікування, призначений лікарем. Згідно п. 5, якщо пацієнт лікується в іншого лікаря, то лікар, в якого лікувався пацієнт раніше, має надати медичну документацію пацієнта другому лікареві. Згідно п. 6–7, якщо лікар виходить на пенсію, в нього/неї немає чіткого обов’язку надавати пацієнтам доступ до медичної документації, що велася за час його роботи, проте він має попередити пацієнтів про те, що виходить на пенсію, або переїжджає в іншу місцевість, і може, в інтересах та зі згодою пацієнта, передавати медичну документацію, що його/її стосуються лікареві, в якого лікуватиметься цей пацієнт. З цих міркувань, Суд вважає, що пункт заповіту, згідно з яким, медична документація мала бути знищена, вважатиметься нікчемним, оскільки суперечитиме політиці в контексті збереження медичної документації. Що стосується доступу до медичної документації, то Суд розпорядився, що виконувач волі померлого має надати медичну документацію лікарям позивачів за клопотанням цих же позивачів.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія).

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»