Яким має бути обсяг медичної документації, яку заклад охорони здоров'я має надати пацієнтові за його клопотанням?
Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»
Литвиненко Анатолій
30.06.2023

Анотація справи: Яким має бути обсяг медичної документації, яку заклад охорони здоров'я має надати пацієнтові/пацієнтці за його/її клопотанням?

Суд: Апеляційний суд м. Порту (Португалія)

Дата винесення рішення: 8 вересня 2019 року

Цитування справи: Tribunal da Relacao do Porto, Acordao do 08.09.2019, Processo No. 2147/18.T8AGD.P1

Законодавство Португалії (Lei № 12/2005) визнає майнові права пацієнтів на їхню медичну документацію, а заклад охорони здоров'я вважається депозитарієм цієї медичної документації. Практика судів Португалії налічує ряд справ, де пацієнти зверталися з клопотаннями про витребування медичної документації після відмови закладів охорони здоров'я надати їм відповідні документи.

У цій справі, позивач звернувся до суду з клопотання щодо зобов'язання стоматологічної клініки надати йому медичну документацію, яка стосується його стоматологічного лікування, а також записи, виготовлені під час його обстеження. За деякий час до цього, позивач уклав договір із стоматологічною клінікою для проведення стоматологічного лікування, консультацій та обстеження. Згодом, позивач став сильно незадоволений послугами клініки та намагався знайти інший заклад охорони здоров'я, аби завершити призначений курс лікування та, зокрема, нівелювати шкоду, завдану його здоров’ю, як позивач стверджував, через недбале лікування, яке відбувалося у клініці, де він раніше проходив лікування. Відповідач (стоматологічна клініка) – відмовилася надати позивачу усю його медичну документацію, хоч і погодилася надати копії деяких записів. У своєму рішенні Суд пояснює, яка документація входить, а яка не входить до сфери доступу до медичної документації, оскільки законодавством не було встановлено чітких обмежень у доступі до медичної документації.

Суд підтверджує, що відповідно до ст. 3 Lei № 12/2005, медична інформація є власністю пацієнта, у той час, як заклади охорони здоров'я є депозитарієм медичної документації та не можуть розпоряджатися нею будь-яким іншим способом, окрім як для цілей, пов'язаних з охороною здоров’я та іншою діяльності, передбаченою законом (ст. 5). Португальське законодавство, як додав Суд, встановлює законне право на доступ до медичної документації (ст. 3 (2) Lei № 12/2005; Регламент 14/2009 DR 2 сер. № 8 від 13.01.2009, ст. 100 Кодексу медичної етики та статті 5 (3) Lei № 15/2014). Таким чином, Суд підтверджує, що пацієнти володіють майновим правом щодо медичної документації, яка стосується них (ст. 3 Закону 12/2005), і Апеляційний Суд м. Порту вказує, що особи, чия медична документація зберігаються в закладах охорони здоров'я, не мають використовувати посередника для отримання своїх файлів або навіть обґрунтувати свою потребу в доступі до неї.

Водночас залишається нез'ясованим, чи слід надавати пацієнтові/пацієнтці усі існуючі медичні документи – в тому числі, що можна сказати стосовно з особистих записів лікарів, які стосуються стану здоров’я пацієнта? Суд припускає, що було б доцільно відокремити записи лікарів від від клінічної документації, і зазначив, що має існувати кілька винятків, які дозволяють обмежити доступ до медичної документації. До них належать:

- «терапевтичний привілей», тобто факти щодо пацієнта/пацієнтки, які, якщо вони стануть відомі йому/їй, це може завдати суттєвої шкоди здоров'ю;

- Особисті примітки лікаря, наприклад коментарі щодо поведінки пацієнта (їх слід розглядати, як інтелектуальну власність лікарів);

- Записи стосовно стану здоров'я третіх осіб, якщо такі є в наявності;

- Медична документація, надана медичному працівнику третіми особами (членами сім'ї, дружиною/чоловіком тощо).

Виходячи з таких міркувань, у цій справі Суд вирішив надати позивачу доступ лише до частини його медичної документації.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія).

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»